У Чернівцях відкрили фотовиставку «Кафедра Буковини: мандрівне» — експедиції буковинськими селами очима фотографок

24 червня у Чернівецькому мистецькому центрі «Вернісаж» відкрилася виставка «Кафедра Буковини: мандрівне». Це проєкт, який занурює глядача в етнографічні експедиції команди ГО «Кафедра Буковини».

Виставка представляє роботи Анни Тамазликар та Богдани Руснак — членкинь Національної спілки фотохудожників України.

Поряд із їхніми фотографіями — матеріали дослідницької групи проєкту: роботи ілюстраторки та керамістки Олени Петришак, яка аналізує місцеві вироби, тексти Анастасії Свідерської, яка є дослідницею і головою «Кафедри Буковини», архітектурні креслення Наталії Ватаманюк, а також архівні знімки з колекції Івана Мудрака — він паралельно розвиває власний проєкт «Бабин бучок», збираючи та скануючи старі фотографії. Експозиція поділена по селах — на кожне виділили до десяти фотографій, приблизно порівну від кожної з фотографинь.

Що таке «Кафедра Буковини»

Це дослідницький проєкт, який займається вивченням, фіксацією та популяризацією культурної спадщини Буковини: традицій, мистецтва й локальної історії. Мета — не лише показати регіон через візуальні матеріали, а й зібрати глибші контексти та історії, що стоять за ними. У проєкту також є ютуб-канал, де дослідники публікують відеорепортажі з експедицій.

Мисткиня Анна Тамазликар розповіла «Шпальті», що раніше багато подорожувала Карпатами та Гуцульщиною — захоплювалася старими будинками, культурою, історією. Гуцульщина яскрава і багата, вона приваблює і туристів, і митців. Але якоїсь миті вона зрозуміла, що Буковина не менш самобутня, просто про неї ще мало говорять і мало її досліджують. Саме тому вона рада, що ініціатива однодумців Кафедри Буковини зараз переросла в ширший проєкт за участю дослідників і науковців, адже це дає змогу не просто фіксувати красиві образи, а й зберігати історії, що стоять за ними.

У центрі – фотографині Анна Тамазликар (справа) та Богдана Руснак (зліва)

Богдана Руснак і Анна Тамазликар мають зовсім два різні стилі фотографії. Богдана каже, що знімає на плівку вже близько десяти років. За її словами, саме обмеженість плівкового апарата робить кожен знімок особливим — у тебе мала кількість кадрів і лише один момент, щоб зробити знімок.

«Але коли ти фотографуєш людей, якусь вуличну сценку, то тільки зараз вона так буде, і більше її такої не буде. Й от у тебе завжди є одна можливість зняти це».

У цих експедиціях вона брала з собою середньоформатний японський плівковий фотоапарат Yashica, тоді як Аня знімає на цифру. Попри різні підходи, між ними не виникало жодної конкуренції — просто ходили, дивилися і ділилися кадрами. Різні апарати і різне бачення в обох фотографинь. Анна натомість визнає, що документальний стріт — не її стихія:

«Якщо в Богдани це плівка і це така документальна стріт-фотографія, вона бачить момент і ловить його, то мені в експедиціях було трошки складніше. Я дуже люблю контролювати кадр, виставляти його, показати так, як я бачу цю дійсність. Я не скажу, що я дуже змінюю реальність — просто виділяю те, що мені видається важливим», — каже Тамазликар.

Анна Тамазликар (зліва) з подругою

Окрім портретів, Анна Тамазликар шукає в ландшафтах архітектуру та артефакти — оте сакральне, старовинне. Її приваблює не романтика занепаду, а щось глибше: розуміння людської присутности. Місце може бути порожнім, але наповненим речами й артефактами — і це нагадування про тих, хто тут жив і був носієм культури.

Найдорожчим для неї став кадр із Драчинців — фотографія зсередини закинутої солом’яної хати, знята крізь вікно. Анна зайшла — і побачила все саме так, як воно є на знімку: жодної постановки. Біля вікна стоїть друга віконна рама із завішаними хрестиками, над вікном — ікона, поряд — менша. На балці — вирізьблений хрест-оберіг. На лавиці — газета «Буковинське віче», на столі — особисті речі, склянка зі свічкою.

Фото надала Анна Тамазликар

«І це все склалося в один кадр — і я кажу, що він абсолютно не постановочний, там ідеальне світло. Я зайшла, і я так це і побачила», — каже фотографиня.

Найособистішою для Богдани Руснак стала експедиція в село Самушин — рідне село фотографині, в якому вона ніколи до цього не була через сімейні обставини. Перед поїздкою тато намалював їй мапу, і коли вони приїхали — все відповідало цій мапі.

«Я в ньому до цього ніколи не була — так склалися сімейні обставини. Але коли ми туди збиралися, мені тато намалював мапу. Ми приїхали — і там все відповідало цій мапі. Під час експедиції познайомилися з людьми, які живуть на землі, де була моя прапрабабуся, де жили мій прадід і прабабуся. Ходили цвинтарем, шукали їхні могили».

Загалом для Богдани особливе місце серед робіт виставки посідають фотографії цвинтарних хрестів.

«Дуже подобаються цвинтарі, хрести, як люди вкладають душі в місце, де навіки залишаються їхні близькі. Ці хрести, які мають всякі різьблення — сердечки, сонечко, — воно дуже сакральне і має багато душі».

Після відкриття виставки гості разом із членами команди Кафедри Буковини вивчали і танцювали традиційні буковинські танці просто у дворику Вернісажу.

Виставка «Кафедра Буковини: мандрівне» триватиме у мистецькому центрі «Вернісаж» (Чернівці) до 5 липня.

Фото Тараса Піца та Лілії Зарецької

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media