У виставі побачили себе: у Чернівцях показали виставу за мотивами твору Марії Матіос «Мами»

У Чернівецькому муздрамтеатрі імені Ольги Кобилянської відбувся показ вистави «Мами» Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру. Постановку створили за мотивами новел письменниці з Буковини, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Марії Матіос.   

«Мами» – це п’ять історій про силу материнської любові, гідність і стійкість, які переплітаються в єдиний сюжет. У постановці представлені історії п’яти жінок, яких об’єднала втрата синів. Вистава порушує теми материнської любові, втрати, пам’яті та стійкості.

«Вони не мають права бути забутими»

Марія Матіос подякувала зі сцени всім присутнім матерям. Після завершення вистави актори, письменниця та продюсер постановки стали перед матерями в залі на коліна й подякували їм.

Письменниця переконана: про втрати та полонених потрібно нагадувати.

«Я ще ніде не чула, щоб після нашої вистави сказали: «Ні, не треба про це нагадувати». Знаєте, після однієї вистави до мене підійшла мама й сказала, що першу частину дивилася наче про себе і про сина, який загинув. Вона пережила всю палітру того, що було показано в першій частині. А про другу частину сказала: «Це про мого другого сина, який повернувся з фронту, і з ним відбувається те саме, про що ви говорили зі сцени», – розповіла авторка після вистави.

Марія Матіос

Матіос зазначає, що важливо пояснювати людям, які не мають досвіду війни, чому ветерани можуть бути агресивними. За її словами, історії, які розповідають герої вистави, є правдивими, адже основу твору становлять реальні свідчення людей.

Зокрема, образи трьох воїнів мають реальних прототипів. Усі вони загинули під час АТО: один із них був кіборгом, два інші – воювали в різних місцях. Довгий час їхня доля залишалася невідомою, а згодом особи загиблих вдалося встановити за допомогою ДНК-експертизи.

Під час роботи над проєктом його творці також розшукали рідних загиблих – батька та дружин військових. Поховали їх у Дніпрі на Краснопільському кладовищі.

«І одна з тих мам із Роздільної, що на Одещині, – ми запросили її, вона приїхала в Рівне на виставу, – казала: «Я думала, що моя втрата, бо це втрата 2015 року, цікава лише мені. Моя біда стосується лише мене і моєї невістки. А виявляється, комусь треба нагадувати про це, комусь це все потрібно, бо хтось, от як театр, нагадує про цих людей, які загинули. Але вони не мають права бути забутими», – каже Марія Матіос.

У Чернівцях відбувся вже 24-й показ вистави «Мами».

Режисерка вистави – Анжеліка Чорнойван. Продюсер та художній керівник постановки – народний артист України Володимир Петрів.

Окремою складовою проєкту є всеукраїнська ініціатива «Листи пам’яті».

Матері загиблих Захисників і Захисниць можуть написати листи-спогади про своїх дітей. Зібрані матеріали планують використати для створення електронної та друкованої Книги пам’яті. Конверти для листів роздавали після завершення вистави.

«Від слова «загинув» до останньої дороги»

У фоє театру стоїть пані Оксана. На її грудях – сонях із фотографією сина Дмитра.

Жінка розповідає, що син змалку був патріотом. Він добре закінчив школу, а згодом вступив до коледжу. Пані Оксана пригадує, що вже на першому курсі разом із чоловіком отримала подяку за активну студентську діяльність сина. Згодом Дмитро здобув юридичну освіту та пішов на військову службу.

Пані Оксана

Жінка зізнається: у виставі вона побачила себе.

«Я побачила долю однієї мами, яка пройшла такий важкий шлях – від слова «загинув» до останньої дороги свого сина. Я прожила ті дні. Не всі сприймають реальність сьогодення, і треба нагадувати людям, що війна триває, а багато родин несуть і проживають біль втрати», – розповідає вона.

При вході до театру стоїть пані Євгенія із конвертом. Каже, писатиме листа сину, який пішов на фронт 24 лютого 2022 року.

«Я стояла на порозі будинку, а він сказав: «Мамо, все буде добре». 25 лютого я бачила його востаннє», – пригадує жінка.

Пані Євгенія

Її син Олександр загинув 16 липня того ж року разом із трьома побратимами. Довгий час військовослужбовець вважався зниклим безвісти.

Пані Євгенія каже, що створювати та розповідати подібні історії важливо, адже люди, які втратили рідних, і ті, хто не пережив такого досвіду, часто не розуміють одне одного.

«Нас, які втратили, і тих, хто живе поруч, можна назвати різними категоріями людей, які не завжди розуміють одне одного. Тому, якщо вони підуть до театру чи подивляться щось подібне в кіно, то зможуть хоча б порівняти та спробувати зрозуміти. Тому що наш біль – тільки наш. У мене вже три роки, як загинули діти, але біль не стихає», – каже вона.

Фото Тараса Піца

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media