«Ґвалтівник» не має фемінітива: про сексуальне насильство чоловіків над жінками

Також цьогоріч на Буковині поліціянти викрили 48-річного чоловіка, який примушував через листування в одному з месенджерів п’ятьох дівчат, віком від 8 до 10 років, виготовляти матеріали сексуального характеру. Він використовував різні мобільні номери та вигадані імена. У процесі спілкування входив у довіру до дітей.

У звіті ООН-Жінки йдеться, що штучний інтелект робить «віртуальні зґвалтування» жінок доступними.

Поширення проблеми сексуального насильства охоплює весь світ. Жінки та діти досі не можуть відчувати себе в повній безпеці через чоловіків, які вирішили, що можуть морально та фізично знущатися над ними.

Чому деякі чоловіки мають схильність до здійснення сексуального насильства, хто такі педофіли, скільки таких злочинів у Чернівецькій області – читайте у матеріалі «Шпальти».

Що кажуть у поліції

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканости – це суспільно небезпечні діяння, що порушують, встановлений у суспільстві, порядок статевих відносин і основні принципи статевої моральности, і які виражаються в посяганні на статеву свободу та статеву недоторканність особи, йдеться на сайті Національної академії внутрішніх справ.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканости особи відносять: зґвалтування (ст. 152 Кримінального кодексу України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України), примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілости (ст. 155 КК України), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України).

Згідно з Кримінальним кодексом України, вік статевої згоди становить 16 років.

У відповіді на інформаційний запит у Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області «Шпальті» повідомили, що з 2022 по 2026 рік слідчі підрозділи внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо 144 кримінальних правопорушень, які пов’язані з порушенням статевої свободи та статевої недоторканости особи. З-поміж усіх постраждалих – 127 дітей.

З цієї кількости кримінальних правопорушень до реєстру також внесли 71 кримінальне провадження за фактами зґвалтувань. У поліції зауважили, що в низці кримінальних проваджень потерпілими є одні й ті ж люди, щодо яких вчинили кілька кримінальних правопорушень у вказаній категорії.

Відповідно до результатів досудового розслідування, з-поміж зареєстрованих у вказаний період, до суду направили кримінальні провадження щодо 85 кримінальних правопорушень. На підставі підпунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 284 КПК України закрили 40 кримінальних проваджень. Досудове розслідування триває у 19 кримінальних провадженнях.

Упродовж 2022-2026 років у вчиненні кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканости особи у переважній більшості були чоловіки. Лише в одному випадку до кримінальної відповідальности притягнули жінку – вона була співучасницею чоловіків у вчиненні злочину.

«Шпальта» також поцікавилася, чи можуть у поліції надати тимчасовий прихисток постраждалим від цих видів насильства. Нам відповіли, що у територіальних (відокремлених) підрозділах поліції ГУНП в Чернівецькій області відсутня можливість надання постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі тимчасового  притулку  (проживання). Адже згідно з вимогами чинного законодавства створення та забезпечення функціонування спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб не належить до повноважень Національної поліції України.

У разі необхідности тимчасового безпечного розміщення постраждалих поліціянти невідкладно вживають заходів щодо їхнього направлення до спеціалізованих служб підтримки, які функціонують на території Чернівецької області, зокрема притулків, кризових кімнат, денних центрів соціально-психологічної допомоги та інших закладів, де надають комплексну соціальну, психологічну, медичну та правничу допомогу постраждалим.

Які є чинники до здійснення сексуального насильства – психологиня та феміністка Марта Чумало

Гіпотези та факти

Є багато чинників, через які людина має схильність до вчинення сексуального насильства. Однак усі вони не є достатніми для такого вчинення. У різних гіпотезах кажуть, що той чи інший досвід у минулому або якісь життєві обставини можуть сприяти тому, що людина здійснюватиме насильство.

До прикладу, досвід спостереження за насильницькими діями в дитинстві. Якщо тато бив маму, то це, звісно, впливатиме на те, що така форма взаємодії може сприйнятися як нормативна й психіка може досягати бажаного через легше застосування цієї подібної форми поведінки. Це дуже подібно до того, як ми сприймаємо суїцидальну поведінку. Тобто, якщо людина спостерігала суїцидальність в дитинстві чи в дорослому віці, чи хтось з її родини закінчив життя самогубством – психіка це сприймає як можливий спосіб розв’язання якоїсь проблеми, але це не означає, що усі родичі людей, які покінчили життя самогубством демонструватимуть суїцидальну поведінку.

Також, наприклад, існує гіпотеза про те, що всіх ґвалтівників, особливо щодо дітей, в їхньому дитинстві зґвалтували. Це хибне припущення. Адже є доведені випадки, коли над маніяками, педофілами чи дуже жорстокими кривдниками в дитинстві ніхто не вчиняв ні сексуального, ні якогось іншого виду насильства.

Марта Чумало/фото з фейсбук-сторінки

Тому ми категорично не можемо стверджувати, що всі діти, які спостерігали насильство однієї людини над іншою, стануть кривдниками у дорослому віці. Це може бути сприятливим фактором, але якщо психіка вибере собі іншу доріжку, до прикладу, гіперкомпенсацію через повне заперечення такої поведінки, коли дитина вирішує, що це недопустимо – виникне блок на вчинення насильства в майбутньому.

Американські дослідники, соціологи та криміналісти Ребекка й Рассел Добаші проводили глибинні інтерв’ю зі 105 чоловіками в ув’язненні, які вбили своїх партнерок. Вони досліджували історію, анамнез, випадки насильства цих кривдників.

Так, не підтвердилися ні вищенаведені, ні наступні гіпотези:

– якщо хлопчик до 14 років почне зловживати психоактивними речовинами (ранній вік особливо важливий для встановлення імпульс-контролю, який через ці речовини погіршується) він обов’язково стане кривдником – хибне припущення;

– якщо його виховуватимуть у неповній сім’ї, закладах інтернатного типу, опікунській родині, то він обов’язково стане кривдником – хибне припущення;

– якщо хлопчик був агресивною дитиною у школі, то він обов’язково стане кривдником – хибне припущення (є багато випадків, коли хлопець був доволі спокійною дитиною, не проявляв якогось насильства, а в дорослому віці скривдив і вбив одну чи кілька людей).

Ребекка й Рассел Добаші/сайт данської газети «Information»

Єдине, що об’єднало тих чоловіків – це глибинні переконання щодо жінок. Так, вони всі вважали, що жінки використовують чоловіків. Коли на горизонті з’являється якась жінка, то в його збоченому світосприйнятті – це не просто так. Вона буцімто хоче використати чоловіка. Постійне очікування на скривдження його виснажує і врешті-решт це може призвести до вбивства.

Також дослідники виявили глибинне переконання про те, що він і лише він може контролювати поведінку партнерки. Такі чоловіки не дають жінкам можливости прояву себе на спектральному поведінковому полі. Ти або «ідеальна принцеса», або «остання повія» – посередині нічого не може бути. Він перевірятиме твої соціальні мережі, всі пересування, кудись не пускатиме. Людина сприймає іншу людину як свою власність, а коли втрачає цей контроль – її життя під ризиком.

Ще одним спільним глибинним переконанням щодо жінок було те, що її обов’язком є задоволення усіх його сексуальних і побутових потреб (приготування їжі, прибирання, прання та безвідмовність у жодному його сексуальному бажанні).

Ті чоловіки були різні за своїм життєвим досвідом, але глибинні переконання мали одні й ті ж.

Мужик вдарив, мужик зґвалтував

Соціум конструює чоловіка як такого, який завжди має бути сексуально спроможним. Це є частиною норми маскулінности. Щоб бути зчитаним як «нормальний мужик», він має демонструвати сексуальну активність навіть аж до сексуального насильства.

Але з іншого боку, фізіологічні фактори уможливлюють сексуальне насильство чоловіків. Для того, щоб жінка здійснила сексуальне насильство над чоловіком – це досить складно фізично. Хіба, якщо вона його зв’яже, споїть, ґвалтуватиме якимись предметами.

Переважну більшість випадків сексуального насильства замовчують. Особливо сексуального насильства в сім’ї, у стосунках, щодо дітей чи інших близьких людей. Це не обговорюють. Це як підводна частина айсберга.

Я вже навіть не говорю про сексуальні домагання, які переживали у своєму житті тотальна більшість жінок. Загалом такі злочини мають проговорюватися й витягуватися на поверхню. Тому що відсторонення від цього досвіду, неможливість обговорення, неможливість покарати кривдника, недосягнення справедливости – це дуже негативно впливає на інтеграцію цього травматичного досвіду.

Сатана для рідних, янгол для чужих

Якби кривдник одразу показав себе таким, яким він є зараз, то жінка в перший же момент пішла б від нього. А так усе відбувається повільно й часто непомітно для постраждалої, коли спочатку він це видає за якусь опіку чи турботу. «Я ж про тебе дбаю», «Не вдягай цю коротку спідницю, бо це небезпечно», «Не хочеш зі мною їхати на озеро? Зателефоную до твоєї подруги, може, вона схоче» тощо – це нерізкі проникання в особисті кордони людини.

Ще є газлайтинг – психологічні маніпуляції кривдника щодо постраждалої, коли ти починаєш відчувати, що з тобою нібито щось не так («Це я просто так жартую», «Не вигадуй – не було такого» тощо).

Потроху в кривдника з’являється відчуття, що жінка – це його власність. Інколи мої клієнтки кажуть:

«Слухайте, я коли починаю розповідати про те, що він робить вдома, то мені ніхто не вірить»

Кривдники часто мають стійкий позитивний фасад. Для інших він – прекрасна людина, має почуття гумору, всі його люблять і захоплюються. Виходить, що жінка залишається наодинці з цією ситуацією. Вона ізольована, дуже часто в залежности від нього й без ресурсів. Тоді мало можливостей знайти підтримку та вийти з цих стосунків.

Чи завжди винен кривдник

Це питання можна розглянути на прикладі стосунків «дитина–доросла людина». Наприклад, доросла людина каже:

«Та ця дитина така неслухняна, уроки не робить, мозок мені виносить»

І ця доросла людина починає бити дитину – чия тут провина? За свої дії завжди відповідає людина, яка вчиняє ці дії.

Перекладання відповідальности за скоєне на постраждалих – це дуже поширений спосіб спроби уникнути відповідальности.

Конкретна людина обирає: вдарити чи не вдарити, здійснити насильство чи ні. Ось що б переді мною не відбувалося, хто б мене не «провокував» – якщо я не хочу, то не вчиню насильства. Однак, коли є потреба у владі та контролі, коли відчуваю, що ти мені належиш, то здійснюю ті дії, які вважаю за потрібне над тобою здійснювати.

Часто постраждала намагається пристосуватися до очікувань, якось передбачити. До прикладу: «Зробімо, діточки, уроки. Поприбираймо, щоб усе було ідеально». А він приходить і включає «монстра», попри їхню поведінку.

Він обирає свою поведінку. За насильство завжди відповідає кривдник.

Про правильну підтримку постраждалої

Насамперед для постраждалої дуже важливо бачити, що їй вірять, що в її словах не сумніваються. Далі треба дати відчуття чи розуміння того, що ви обурюєтеся, вам не подобається те, що відбувається.

Часто постраждалі спочатку не готові обговорювати. Вони можуть применшувати масштаби насильства. Тут важливо сказати:

«Я тебе підтримую» чи «Я готова/готовий тебе підтримати»

Адже підтримка вимагає від вас ресурсу. Можна посидіти поруч, зробити чаю, помовчати – щоб людина відчула безпеку. Психіка постраждалої перебуває у постійному стресі, очікуванні скривдження, у хвилюванні за невизначеність завтрашнього дня (якщо є діти, то ще й за них).

Тому, коли вона хоче трохи розслабитися, довіритися й бути прийнятою/вислуханою/підтриманою – не можна говорити, що вона має зараз робити («Звернися до поліції», «Іди туди», «Зроби це»). Бо це той самий насильницький патерн, зверхні розпорядження, від яких вона вже втомилася. Треба дати людині вибір, інформацію, що є такі й такі можливости: безоплатна правнича допомога, громадські організації та медичні установи, де надають підтримку тощо.

Різниця між педофілом і ґвалтівником

Педофілія – це сексуальний потяг до дітей, що часто є вродженою девіацією (з латинської devio – відхиляюся). Важливо розуміти різницю: педофілія – це потяг, який можна взяти під контроль. Сексуальне насильство – це дії, поведінка. Є багато сексуального насильства щодо дітей без компонента педофілії.

Педофіл помічає імпульси сексуального потягу до дитини, але він має здійснити над собою зусилля для того, щоб цей потяг не перейшов у реальність. Важливо усвідомити цю девіацію, звернутися до спеціалістів – психотерапевтів або психіатрів – і взяти потяг під контроль.

Кривдників та ґвалтівників збуджує дитяча безпорадність чи можливість влади, щоб реалізувати свою сексуальну потребу, незважаючи ні на що. Діти просто потрапляють у поле зору як простіші мішені для їхніх бажань. Такі кривдники часто ґвалтують і дітей, і дорослих вразливих людей, а педофіли якщо ґвалтують – то виключно дітей. Ґвалтівники теж можуть отримати допомогу, якщо звернуться, але тут логіка інтервенцій буде дещо іншою і має містити компоненти розуміння й опанування їхньої потреби підкорити та відчути владу.

Нам треба розуміти відому формулу, що сексуалізоване насильство – це не про секс, а про насильство.

Батьки та діти

Звісно дуже важливо розмовляти з дітьми, з раннього віку виховувати в повазі до їхнього тіла, давати розуміння своїх кордонів і зон, до яких ніхто не може торкатися. Також варто вчити правильно називати свої статеві органи без евфемізмів. Бо коли над дитиною здійснили сексуальне насильство й вона починає розповідати, то можна не зрозуміти, про що вона говорить.

Треба розмовляти відкрито, але з врахуванням вікових обмежень, щоб дитину не налякати. Важливо, якщо таке трапиться, аби дитина мала дорослу людину, якій довіряє, щоб розповісти про це. Бо дітей вчать казати мамі чи татові, а може таке бути, що ця дитина страждає від цих людей.

Як і у випадку з жінками, дітям теж часто не вірять. Ймовірно через те, що та доросла людина не має ресурсу, щоб протистояти цій системі насильства, тобто зупинити це. Тоді психіка ухвалює рішення, що це неправда, треба звинуватити дитину в брехні й не зважати.

Не думаю, що в таких випадках хтось справді не вірить в те, що сталося. Дуже важливо, щоб на шляху постраждалої особи (жінки чи дитини) трапилася людина, котра вірить їй беззастережно і готова підтримати – це зазвичай перший значний крок до видужання.

Допомога: як надають і куди звертатися

У Головному слідчому управлінні Національної поліції України у відповіді на інформаційний запит «Шпальти» повідомили, що при встановленні факту кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканости особи уповноважені органи та підрозділи Національної поліції України здійснюють досудове розслідування у формі кримінального провадження. Його порядок визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Так, згідно зі статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше як 24 години після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення.

Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Корисні посилання

Якщо ви постраждали від сексуального насильства – звертайтеся до поліції за номером 102.

Також є низка громадських організацій, які надають допомогу. Серед них:

– благодійна організація «Марш Жінок» – феміністична ініціатива, яка об’єднує активісток, представниць громадських організацій та небайдужих жінок. Тут надають гуманітарну, психологічну та юридичну допомогу. Крім цього, в Чернівцях діє прихисток, де можуть до двох тижнів проживати жінки, їхні діти та хатні тварини. Щоб отримати допомогу, телефонуйте: +38 050 085 43 24 або перейдіть за посиланням;

– щоб скористатися державною безоплатною правничою допомогою, телефонуйте: 0 800 213 103 або перейдіть за посиланням;

– громадська організація «Дівчата» підтримує жінок та дітей в Україні. Зокрема тут надають психологічну та юридичну допомогу, видають гігієнічні набори для жінок і дівчат різного віку. Щоб отримати психологічну допомогу, телефонуйте за номером: 0 800 600 044, пишіть на електронну пошту: [email protected] або заповніть заявку;

– у благодійному фонді «Сильні» надають конфіденційну та безоплатну психологічну, медичну та юридичну допомогу українкам та українцям від 16 років, які пережили сексуальне насильство або СНПК (сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом – злочини під час війни чи окупації). Щоб отримати допомогу, телефонуйте: 0 800 202 334. Скористайтеся чат-ботом у телеграмі або перейдіть за посиланням.

Ілюстрації автора

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media