На Буковині відкрили вулицю Героя України Миколи Дупешка (відео)

У день, коли Миколі Дупешку мало виповнитися 31, у рідному селі відкрили вулицю на його честь

19 липня родина мала б вітати Миколу Дупешка з днем народження. Йому виповнився б 31 рік. Але замість святкових слів у рідному Малому Кучурові цього дня звучали молитви, спогади та слова вдячності.

На Алеї Героїв зібралися рідні, земляки, військовослужбовці, духовенство Православної церкви України, представники влади та ветеранської спільноти. Тут урочисто відкрили вулицю, названу на честь підполковника Збройних сил України, Героя України Миколи Івановича Дупешка.

Відтепер його ім’я є на карті села, в якому він народився, виріс і звідки пішов служити Україні.

Не просто нова назва

Під час заходу священники Православної церкви України звершили молитву за полеглого воїна. Присутні вшанували Миколу як захисника, офіцера, розвідника, побратима і земляка. Але для найближчих він назавжди залишиться сином, чоловіком і братом, якого чекали вдома.

Разом із родиною та жителями Малого Кучурова пам’ять Героя вшанували заступник начальника Чернівецької ОВА з оборонних питань, полковник ГУР Віктор Поливач; радник начальника Чернівецької ОВА з питань ветеранської політики, учасник бойових дій В’ячеслав Кривко; начальник управління з питань ветеранської політики Чернівецької ОВА, ветеран ССО Валерій Вівчарюк; начальник управління соціального захисту населення та ветеранської політики Чернівецької районної державної адміністрації Лілія Семенюк. Вони звернулися до присутніх і висловили шану подвигу Миколи Дупешка.

Перейменування вулиці не поверне Героя рідним і не зменшить їхнього болю. Але воно допоможе зберегти його ім’я. Діти, які зростатимуть у селі, запитуватимуть, ким був Микола Дупешко. І дорослі розповідатимуть їм про хлопця з Малого Кучурова, який одразу після школи обрав військову службу, пройшов шлях від солдата до начальника розвідки та став Героєм України.

Звичайний сільський хлопець із сильним характером

Микола народився 19 липня 1995 року в Малому Кучурові. Зростав у багатодітній родині разом зі старшими братами. Був активним, працьовитим і справедливим. Любив спорт, брав участь у шкільних змаганнях із легкої атлетики, займався вільною боротьбою та панкратіоном.

Спортивна травма не дозволила йому продовжити професійні тренування, але не зламала характеру. Микола шукав справу, у якій міг би бути корисним, і невдовзі після закінчення школи вирішив стати військовим.

Восени 2013 року, коли йому було лише 18, він підписав контракт зі Збройними силами України та розпочав службу у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

Уже навесні 2014 року Микола разом із побратимами обороняв Луганський аеропорт. Поки більшість його ровесників лише починала самостійне життя, він уже знав, що таке справжня війна і відповідальність за тих, хто стоїть поруч.

Про пережите Микола говорив небагато. Не хотів зайвий раз хвилювати рідних. Навіть після складних ротацій він повертався додому тим самим усміхненим хлопцем, якого знали у селі.

Від солдата до начальника розвідки

У 2016 році Микола вступив до Одеської військової академії на факультет підготовки десантно-штурмових військ та морської піхоти. Після завершення навчання отримав офіцерське звання і повернувся до 80-ї бригади.

Він не отримав командирську посаду випадково. До неї Микола дійшов власною працею — через навчання, бойові виходи, відповідальність і щоденну службу. Згодом він став начальником розвідки 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Микола разом із побратимами стримував ворожі колони, які рухалися в напрямку Миколаєва. Брав участь у боях під Ізюмом і на Донеччині, а також у контрнаступі українських військ на Херсонщині. Його військовий шлях описаний в Енциклопедії Сучасної України.

Розвідка — це робота, у якій помилка командира може коштувати надто дорого. Побратими говорили, що Микола вмів спокійно оцінити ситуацію, ухвалити рішення і взяти відповідальність на себе. Він постійно підтримував зв’язок зі своїми військовослужбовцями та хвилювався за кожного, хто виходив на завдання.

Для нього люди не були просто прізвищами у списках особового складу. Це були його побратими, за яких він відповідав.

24 жовтня 2024 року Микола очолив резервну групу, що мала посилити оборону українських позицій на Донеччині. Упродовж доби військові під його командуванням відбили шість ворожих штурмів і втримали визначені рубежі.

Про більшість завдань, які виконував його підрозділ, ще не можна розповідати. Але про Миколу багато говорять люди, які служили поруч. Для них він залишився порядним офіцером, надійним командиром і людиною, яка не ховалася за спинами підлеглих. Спогади його побратимів оприлюднило Суспільне Чернівці.

Він мав повернутися додому

12 грудня 2024 року Микола Дупешко загинув поблизу Покровська під час виконання бойового завдання. Йому було 29 років.

Менш ніж за тиждень він мав приїхати у відпустку. Удома його чекали дружина, мати та брати. Проте 17 грудня Малий Кучурів зустрів свого захисника востаннє.

За мужність і професійне виконання військового обов’язку Миколу нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Посмертно йому присвоїли військове звання підполковника.

13 червня 2025 року Президент України підписав Указ №401/2025 про присвоєння Миколі Дупешку звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». У документі відзначені його особиста мужність, героїзм і самовіддане служіння Українському народові. Указ оприлюднений на офіційному сайті Президента України.

Щоб у селі завжди пам’ятали, ким він був

Тепер у Малому Кучурові є вулиця Миколи Дупешка. Її назва з’явиться в адресах, документах і на дорожніх вказівниках. Але за цими словами стоїть значно більше — коротке життя молодого чоловіка, одинадцять років військової служби, складні бойові дороги та родина, яка досі чекає знайомого голосу і щирої усмішки.

Миколі назавжди залишилося 29. Проте його ім’я житиме у рідному селі, у пам’яті побратимів і в історії України.

Коли хтось запитає, на честь кого названа ця вулиця, відповідь має бути простою: на честь хлопця з Малого Кучурова, який усе своє доросле життя захищав Україну.

Вічна пам’ять, честь і слава Герою України Миколі Дупешку.