Буковинський розпис. Барвистий і майже не досліджений. Як художниця збирає його по крихтах із музейних фондів та оцифровує

Україна славиться своїми народними традиційними розписами — петриківський із Дніпропетровщини внесений до списку спадщини ЮНЕСКО, самчиківський — на Хмельниччині, яворівський — на Львівщині. А у наших сусідів на Прикарпатті — косівський, один із найвідоміших регіональних розписів на заході України. Майже кожен регіон має свою орнаментистику.

Втім, саме розпис на Буковині майже не вивчений. У матеріалах дослідників з’являється декілька слів про нього — але це й усе. Відомо, що він барвистий, квітковий та дуже позитивний. Буковинці любили малювати свої хати або скрині, які дарували у придане нареченим. Але це речі, які швидко втрачають: скрині руйнуються, хати ремонтують, підмальовують — і сам розпис не зберігають.

Загалом дослідники найчастіше згадують буковинське декоративне мистецтво: яке проявляється у різьбленні скринь, меблів, кераміки, писанок і текстилю. Так, буковинська вишивка вирізняється різноманітністю: тут переважають дрібні геометричні елементи та геометризовані рослинні узори.

Як зазначає дослідниця Катерина Денисова у статті «Від народного мистецтва до абстракції», кожен геометричний елемент буковинської вишивки — це не просто візерунок, а знак із власним значенням. Ромби пов’язують із землею і родючістю, хрест символізує захист і рівновагу, зірка — світло і духовну опору, а квітка — це знак життя, яке розквітає, повторюється і передається далі. За характером вишивки люди колись могли впізнати, з якої місцевости походить сорочка, до якої традиції належить родина і чи була річ повсякденною, святковою або ж весільною.

Буковинська вишивка

Хто вирішив дослідити забутий розпис Буковини?

Ідеєю відновити і дослідити буковинський розпис перейнялася художниця Ольга Шуманська, відома під псевдонімом Neuro Volya, яка рік тому переїхала до Чернівців. За освітою вона журналістка, багато років працювала за професією, але потім пішла в творчу сферу. Загалом у неї близько 15 колективних виставок і дві персональні — і все це починаючи з 2023 року.

Ольга Шуманська

Зацікавленість розписом для Ольги стала дуже особистою історією. Під час важких обстрілів у Києві вона багато хворіла від стресу. Малювала абстракції, працювала з кольором, шукала чогось яскравого як протидію похмурості та важкості. Якось вона натрапила на конкурс із самчаківського розпису — тоді вона ще не знала, як ним малювати, але дуже захотіла взяти участь.

«Ось тоді мені повернулася така жага до життя. Мені це дуже сподобалося, бо, по-перше, воно не відчувалося як щось зовсім стороннє від того, що я вже робила, — це було як продовження. Мої картини теж були барвисті, яскраві, енергійні. Це все, що я робила, просто в новій формі, як новий етап».

Особливо її надихнула історія відродження вже майже втрачених розписів. Самчаківського розпису після Другої світової залишилося лише декілька зразків. І попри це його змогли відродити.

Це зробили четверо художників: Віктор Раковський, Сергій Касьянов, Михайло Юзвук та Олександр Пажимський.

Слобожанський розпис теж відновили без живих майстрів: майстриня Світлана Філаткіна спочатку вивчала українські розписи, їхню загальну систему — як вони малюються, як будуються. А потім, ґрунтуючись на цих знаннях, відновила слобожанський розпис.

Фото з інстаграм-сторінки Світлани Філаткіної

Довідка: Світлана Філаткіна — народна майстриня України та арттерапевтка, яка відроджує і популяризує слобожанський розпис. Вона є авторкою першого в Україні онлайн-курсу із цього унікального мистецтва.

***

До Чернівців художниця Ольга Шуманська переїхала, щоб вберегтися від київських обстрілів та відновити ментальний стан. Зацікавленість саме буковинським розписом з’явилася взимку, вже тут — коли вона потроху приходила до себе, налагоджувала життя. Ольга почала гуглити, чи є в нашому регіоні традиційний розпис — але не знайшла майже нічого, лише один допис Катедри Буковини з фотографіями розписів будинків за старими фото, чотири чи п’ять зображень. І все. Але це її не зупинило.

Вам може бути цікаво: Раніше ми писали про проєкт Кафедри Буковини, та їхні експедиції забутими селами регіону.

Коли Ольга вирішила розпочати дослідження, вона подала ідею на програму підтримки ЛабКульту. На тому етапі в неї була лише ідея — ні команди, нічого. Команда сформувалася швидко — на проєкт подавалися різні люди, і серед них знайшлися однодумці. Зараз до команди входять СММ-ниця Олександра Калугіна, дослідниця Садовська Альона та художниця Анастасія Пономарьова. До речі, якщо в когось є бажання долучитися до дослідження — у команді будуть раді. У проєкту є інстаграм-сторінка, на якій дослідники оцифровують знайдені артефакти.

Як шукати мистецтво, що майже зникло

Першою знахідкою стала розписана піч у Музеї архітектури і побуту — XIX століття, 1880 рік. Зберігся лише маленький шматочок орнаменту, але це вже було першим кроком.

Далі команда двічі побувала в науковій бібліотеці, шукала книги і фонди. У краєзнавчому музеї розповіли, що там лише різьблені скрині, розписаних немає. У Художньому музеї зберігається розписана скриня і шафа — але у фондах, не в експозиції, подивитися можна лише в альбомі з експонатами. У Буковинському центрі культури і мистецтв знайшлася розписана скриня, яку дозволили сфотографувати.

Скрині виявилися головним носієм інформації — і не випадково. Будинки і печі розписували по побілці: раз на рік його оновлюють, замальовують, і малюнок не живе довго. Скрині ж зберігаються. Вже на цьому етапі стало зрозуміло: навіть якщо теоретичної інформації не знайдеться, можна дослідити самі скрині — виходячи з того, у яких селах їх знайшли, рухатися далі.

Який він, буковинський розпис?

«У чому особливість буковинського розпису? Він різнокольоровий, у ньому багато квіток, і вони різні. Для мене він такий, дуже оптимістичний — коли на нього дивишся, то усміхаєшся. Він простий, не намагається бути складнішим, ніж є. Такий барвистий, більш спокійний. Але це ще все в процесі вивчення та аналізу», — каже дослідниця.

Ольга звертає увагу на те, що будинки, печі і скрині розписували здебільшого самі власники, не майстри. І саме цим це цікаво — розпис відображає відчуття, здібності, уявлення людей про красу. Вона описує це як діалог через час: побачити малюнок і зрозуміти, як думала і що відчувала дівчина з невідомого села сто років тому. При цьому між розписами є щось спільне — регіон впливає, орнаменти передавали від сусідки до сусідки, з села до села. Це не просто особисте — це колективне.

Серце в буковинському розписі

«Що ми вже дізналися — так це те, що на буковинських скринях дуже часто використовується символ серця: велике червоне серце в центрі, а навколо нього квітковий орнамент. Серце символізує кохання, і це дуже мені подобається — таке життєствердження, дуже оптимістичне. Загалом усі розписи дуже оптимістичні, дуже життєствердні. До них ніколи не закладають щось погане — малюють те, що хочуть, щоб воно було навколо. Воно дуже конструктивне, тому мені подобається», — веде далі Шуманська.

Директор Буковинського центру культури і мистецтва Микола Шкрібляк розповів дослідникам, що серце — це символ кохання і символ життя. У розписах інших регіонів такого мотиву Ольга не бачила, хоча не відкидає, що він десь іще є. Але саме на буковинських скринях — і на одній, і на іншій, і на третій — він з’являється знову і знову.

Чому скрині зберігають найбільше інформації про розпис на Буковині

Команда також виїжджала в Старий Вовчинець, де в краєзнавчому музеї зберігається велика колекція скринь, які зібрав засновник музею на власному ентузіазмі.

«Трохи сумно, що не збереглася інформація, звідки саме ці скрині — відомо лише, що зі Старих Вовчинців і навколишніх сіл. Але добре, що вони підписані: рік створення на них написано. Найстаріше, що ми бачили з датою, — 1876 рік».

На Буковині скриня була весільною, дівочою. Дівчина збирала її все своє життя: складала придане, скарби — все, що забере в нове життя в домі чоловіка. Скриня брала участь у весільних обрядах: її урочисто виносили з будинку на очах усього села. Тому її намагалися розмалювати якнайкраще. Розписували здебільшого самі — хоча якщо в селі був умілий майстер, а в родини були гроші, то могли й замовити.

Як популяризувати буковинський розпис

Зараз команда готується до презентації проєкту та паралельно проводить аналіз матеріалів зі Старих Вовчинців.

«Ще ми наразі розробляємо стікери і листівки з фрагментами розпису — щоб повернути розписи в простір буковинців», — каже дослідниця.

ШІ візуалізація Буковинського розпису

Втім, одразу постало питання авторського права: чи можна використовувати фрагменти розписів, якщо невідомо, чиї це скрині. Невідомість авторства — не означає відсутність автора.

«Треба бути обережними. Ми отримали консультацію юриста з авторського права і зрозуміли: якщо ми вказуємо, що автор невідомий і місце створення невідоме, ми не порушуємо авторське право», — зазначає Шуманська.

Проєкт лише розпочався, але попереду є багато недосліджених сіл, непроаналізованих зв’язків між орнаментами, не розшифровано значення символів.

Дослідники закликають мешканців надсилати фотографії старовинних розписаних скринь і будинків, що є в родинних архівах, аби допомогти зберегти та дослідити буковинський розпис. Це — лише початок великого відродження буковинського розпису.

Фото надала Ольга Шуманська

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media