«Найпоширеніша помилка новобранців – не реагувати на FPV»

25.05.2026 17:24

Укрінформ

Через насиченість фронту дронами бійці можуть перебувати на позиціях місяцями й мають бути готовими до цього не лише фізично, а й психологічно

Критично мислити навіть тоді, коли страшно, зберігати самоконтроль, чути побратимів та діяти злагоджено – точно завдання не з простих. Але виконати його можна – власне, цього вчать під час проходження БЗВП.

Разом із військовими 118 окремої механізованої бригади кореспонденти Укрінформу побували на полігоні, де новобранці вчаться штурмувати, оборонятися та проходити психологічну смугу перешкод.

«ДЕНЬ-ДВА-ТРИ-П'ЯТЬ – І ТИ ЗВИКАЄШ»

Броники, каски, зброя, набої – бійці екіпіровані, поділені на «трійки» та готові до випробувань.

Смуга перешкод – це ділянка довжиною 750 метрів. Тут над головою кружляють і роблять скиди дрони, лунають вибухи, облаштовані траншеї, укриття та ін. «Картинка» нагадує поле болю. Але є відмінність: помилка на фронті може коштувати життя, тут – це досвід і знання.

Бійці навчаються вже два місяці й таку смугу проходять не вперше. У них немає мандражу, кожен знає, де не впорався під час попереднього тренування й на чому треба зосередитися.

– Коли ми вперше проходили, то було трішки боязно, адже до того настільки не перевіряли своїх фізичних здібностей. Хоч я навіть здивувався, що здолав деякі ділянки. Це було на адреналіні, – говорить боєць на позивний «Мишара».

Йому 27 років, родом із Чернігова, працював програмістом. До війська потрапив «випадково» – мобілізували. Деталізувати, як це сталося, не хоче. Він говорить, що прийшов до війська людиною, яка взагалі не мала військового досвіду й ніколи не працювала зі зброєю.

– Тепер засвоїв головні правила, як поводитись зі зброєю, щоб нікому не нашкодити. Навчився стріляти, літати на дронах, – розповідає боєць.

Під час проходження смуги перешкод він буде лідером своєї малої тактичної групи. Зауважує, що сприймає ці навчання як черговий етап, який слід пройти.

– Це треба для розуміння, що я таке вже робив, зможу й витримаю, – додає «Мишара».

Чоловік виглядає впевнено та вже зі знанням обговорює з побратимами, хто і як має діяти на певних ділянках. У його «трійці» є новачок. Утім, хто це – зізнаватися не захотіли.

Знайомимося ще з одним бійцем. Має позивний «Провідник», бо колись працював за цією спеціальністю. Їздив із Хмельницького до Криму.

– Провідником був не дуже довго – у 2008–2009 роках. Але сама робота цікава, – каже боєць.

Йому 36 років. Ніколи не служив і не мав навіть базових знань із військової справи. Каже, що найстрашніше було зробити перший постріл.

– Розумів, що потрібно працювати над підготовкою. День-два-три-п'ять – і ти звикаєш, броник спочатку важкий, а потім – одягнув і пішов. Ця смуга, як і все інше – завдання, яке треба виконати. Особисто для мене найскладніше – реагувати на вибухи, дрони і гранати. Щиро, думаю, що й сьогодні не все буде ідеально, – каже з усмішкою «Провідник».

«Кухар» (перший зліва)

«МІГ БУТИ КУХАРЕМ, АЛЕ КОРИСНІШИЙ НА ПОЛІ БОЮ»

Серед тих, хто вчиться бути військовим, – 28-річний «Кухар». За таким фахом навчався. Хоча у війську буде лагодити техніку.

Чоловік є обмежено придатним для служби, але підписав контракт.

– Міг би бути тут кухарем, але на кухні ти сильно не допоможеш – хіба їжею. На полі бою – корисніший. Я пішов у взвод забезпечення. Буду лагодити авто, техніку, щоб вона могла далі виконувати роботу, – ділиться співрозмовник.

Для нього було принципово потрапити до лав саме 118 бригади. Тут служать його вітчим – «Санич», відповідає за евакуацію поранених, та брат – «Джек Пот», пілот FPV-дронів.

– Коли дружина почула, що я йду служити, трохи сварки були вдома. Навіть не можу культурно передати її слова, але врешті мене підтримала. Сказала, щоб не забував: на мене чекають удома. А мені соромно за те, що всі ховаються. Війна усіх торкнеться – це питання часу. Так, я обмежено придатний і міг не йти, але я тут, із хлопцями, які готові захищати країну, – міркує «Кухар».

Він хвилюється, щоб під час тренувань ніхто з побратимів не постраждав, щоби він сам не розгубився.

«Я БАЧИВ, ЩО КОЯТЬ РОСІЯНИ»

Ще кілька хвилин – і інструктори дають команду, щоб бійці починали. Чуємо вибухи, бачимо дрони. Хлопці стартують доволі жваво, утім, деякі швидко сповільнюють темп: важко. Інструктори постійно підбадьорюють: «ще трошки», «братику, обережно, дрон», «не здаватися», «скоро буде легше». Та здається, що це «скоро» буде точно не сьогодні. Спітнілі й утомлені хлопці доходять до кінця смуги. Перепочинок. В інструкторів також – правда, відпочивають їхні голосові звʼязки.

Бійці обмінюються враженнями та обговорюють, що вдалося, а над чим ще треба працювати. Помічаю серед молодих бійців старшого чоловіка.

– «К700»! Ти як? – звертається до нього інструктор.

– Та нормально, – відповідає він, витираючи долонею спітніле обличчя.

Попри втому, боєць усміхається, від спілкування не відмовляється. Звати Сергій, позивний «К700» «приліпився» до нього давно, бо працював трактористом у колгоспі (К700 – трактор загального призначення підвищеної прохідності, – ред.). Йому 51 рік, але виглядає, направду, старшим.

– Такі фізичні навантаження приводять у тонус. Складно, але впорався, – починає розмову зі звіту Сергій.

Він родом із Запорізького району, села Мар’ївки. У війську – уже вдруге від початку повномасштабного вторгнення.

– Перший раз був із 2022 до 2024 року. Здоров'я трішки підкачало, тож звільнився – грижі в шийному відділі, правий бік тіла паралізувало. Але лікарі підлатали – пів року лікувався. У мене відстрочка була, але вирішив повернутися, бо країну боронити треба.

Боєць додає, що минулого разу служив у 60 ОМБр – механіком-водієм САУ, а тепер буде механіком-водієм танку.

– Що трактор, що танк – мотор, гайки, важелі – усе однакове. Очі бояться, а руки роблять, – зауважує Сергій.

Розповідає про свій перший бойовий вихід. Згадує, що 5 березня отримали техніку, а 11-го – уже стояли на вогневому рубежі.

– Тридцять п’ять знищених ворожих цілей. Вони колонами йшли на Кривий Ріг. Ми цілий день стріляли. Важко, але техніка ремонтується, люди – відновлюються. Тепер механіків не вистачає, – каже він.

– Як удома? Ворог постійно обстрілює Марʼївку.

– Удома все добре, але кошмарять КАБи, дрони, «молнії», FPV – усе підряд.

– Це стало останньою краплею, що вирішили повернутися до війська?

– Як сказати….

– Та щиро кажіть, як є.

– Як є? Зі села хлопців мобілізували, але вони навіть до навчального центру не доїхали, пішли у СЗЧ. А країну треба боронити. Якщо росіяни прийдуть, то я бачив, що вони творять. Був дев'ять місяців у Херсоні, три ротації в Бахмуті, дві ротації в Лимані. Я на свої очі бачив, що ці «ізвергі» коять…. Ми в Херсоні такого надивилися…

– Розповісте?

– Про таке не розказують… Зґвалтовані жінки й дівчата, колодязі, забиті трупами цивільних. Якщо вони прийдуть, то 1933 рік у країні повториться… Після Херсона найважчим був Донбас. Це пекло на землі, – каже Сергій.

Ще кілька хвилин на перепочинок – і бійці рушають далі.

– Це тільки початок їхнього дня, так би мовити, розминка перед штурмовими та оборонними діями. У них насичена програма, але хлопці – молодці. Вони й самі бачать, що прогресують, почали влучати, – трішки хвалить новачків інструктор на позивний «Май».

ПРО ПОМИЛКИ НОВОБРАНЦІВ І МАЛУ ТОКМАЧКУ

Інструктор розповідає про важливість проходження базової військової підготовки. Каже, що тут відпрацьовують комунікацію, вчать не просто долати перешкоди, а й прикривати один одного. Питаю про найпоширеніші помилки новачків. І це – дрони. Зброю, якою буквально «нашпигований» фронт, бійці фактично ігнорують на полігоні.

– Вони не реагують на FPV, не використовують укриття. Коли дрони підлітають, треба бути за укриттям, а вони – попереду. Працюватимемо над цим. Далі в них ще адаптація в підрозділах – 10–15 днів. Наше завдання – щоб вони були живі, розвивали критичне мислення, комунікували, ухвалювали рішення. Ця смуга важлива, як і БЗВП, – ділиться «Май».

Він не приховує, що ті, кого мобілізували, не мають особливого бажання вчитися. І взагалі: за один день неможливо стати класним бійцем. Інструкторові треба пояснювати на власному досвіді, шукати підхід до кожного.

«Май»

За плечима «Мая» – чималий бойовий шлях: спочатку – Київщина, потім – участь у Харківському контрнаступі, далі – Курдюмівка, Бахмут, де він був у піхоті. А вже у 118 бригаді став командиром групи бригадної розвідки. Зазнав поранення, потім – ще одного, перейшов в інструктори. Не можу не запитати в нього про Малу Токмачку, яка вже стала мемом.

– О, Мала Токмачка – це мій перший ППД (пункт постійної дислокації, – ред.). Коли ми заїхали на напрямок, ще не почався контрнаступ, тож ми там жили. Тепер це фортеця, хлопці тримають населений пункт, збільшують кілзону (зону ураження, – ред.). Реально красені, – каже він.

– Чим вона важлива?

– Це ж очевидно – фланг Оріхова, дуже вигідна позиція. Росіяни тепер у Гуляйполі мають невеликий успіх, у Степногірську їх зачистили. Важко тримати Малу Токмачку. Хоча я вже давно не був там на бойових завданнях, але знаю, що особливо складно піхоті.

«Май», як і багато його побратимів, кажуть, що дрони змінили правила ведення бою. Якщо раніше бійці малими групами заходили на позицію й працювали, то тепер завдання – зайти в негоду, сидіти й тримати позицію. Це – найважче, бо може розтягнутися на місяці й навіть рік.

Ольга Звонарьова

Світлини Дмитра Смольєнка

   
Новини з передової