«Бути поруч у найстрашніші моменти»: історія психологині ДСНС Ганни Колотило

У своїй роботі щодня бачить, як війна змінює людей, і водночас – як навіть у найтемніші моменти вони здатні підтримувати одне одного та залишатися сильними.

Її професійний шлях розпочався не з психології. Після школи Ганна навчалася у Чернівецькому медичному коледжі та працювала медичною сестрою у хірургічному відділенні онкологічного диспансеру.

«Саме там я вперше зрозуміла, наскільки важливим є не лише фізичне лікування людини, а й підтримка її емоційного стану. Люди переживали страх, біль, невизначеність, але водночас демонстрували неймовірну силу духу», – розповідає Ганна.

Саме цей досвід згодом привів її до психології. У системі ДСНС Ганна працює з 2011 року. Спочатку була диспетчеркою та радіотелефоністкою, а пізніше перейшла у психологічне забезпечення.

Сьогодні її робота – це підтримка рятувальників, допомога постраждалим, робота з дітьми та людьми, які пережили травматичні події.

«Люди часто не бачать, який емоційний тягар стоїть за роботою рятувальників. Вони першими приїжджають туди, де є смерть, біль, руйнування, людські трагедії. І психологічна підтримка тут є надзвичайно важливою», – зазначає фахівчиня.

Війна, яка змінює людей

Під час повномасштабної війни вона працювала у Сумах та Києві. Саме у прифронтових Сумах особливо гостро відчула, як війна впливає на психологічний стан людей.

«У місті майже постійно лунали повітряні тривоги та були вибухи. Але найбільше мене вразило те, як люди, попри страх і небезпеку, продовжували підтримувати одне одного. Після прильотів вони приходили допомагати постраждалим, розбирали завали, приносили речі тим, хто залишився без дому».

Одним із найважчих моментів для неї став ракетний удар у Вербну неділю.

«Коли ми прибули на місце влучання, навколо були поранені, загиблі, люди, які шукали своїх рідних. Це дуже тисне емоційно. Але саме тоді особливо важливо не розгубитися й бути поруч із людьми».

У своїй роботі Ганна часто переконується: іноді психологічна допомога – це не складні методики чи довгі консультації, а проста людська присутність.

Пункти незламности як місце підтримки 

Під час роботи у Києві Ганна чергувала на Пунктах незламности. Саме там вона познайомилася з пані Любов’ю – переселенкою з Нікополя.

«Вона пережила дуже багато болю, але попри це залишилася неймовірно світлою людиною. Відвідувала курси української мови, займалася творчістю, підтримувала інших людей».

Жінка часто згадувала свій дім, сад та квіти біля подвір’я у Нікополі.

«Вона казала: “У нас там дуже гарно навесні”. І поки розповідала про це, здавалося, подумки щодня повертається додому».

За словами Ганни, Пункти незламности стали для багатьох людей не лише місцем тепла та світла.

«Інколи людям було важливо просто поговорити, виговоритися та відчути, що ними цікавляться і про них пам’ятають».

Дитячі історії, які залишаються в памʼяті 

Ще однією особливою історією для психологині стало знайомство з хлопчиком Яромиром.

Вони познайомилися у Пункті незламности морозного зимового дня. Після школи хлопчик зайшов туди разом із бабусею, аби зігрітися гарячим чаєм.

«Ми гралися, говорили про школу, друзів та карате. Він був дуже щирим і відкритим».

Перед самим від’їздом Ганни Яромир прийшов попрощатися та приніс їй печиво.

«Він тихо сказав: “Я буду за вами сумувати”. У той момент я вкотре зрозуміла, що дітям сьогодні дуже потрібні увага, підтримка та відчуття безпеки».

На фото Ганна з Яромиром

Ментальне здоров’я стало частиною щоденного виживання

За словами Ганни Колотило, війна суттєво змінила ставлення українців до психологічної допомоги. Люди почали більше говорити про свої переживання та частіше звертатися по підтримку.

«Раніше багато хто боявся говорити про свої емоції чи звертатися до психолога. Сьогодні люди починають розуміти, що просити про допомогу – це нормально».

Водночас психологиня наголошує: переживання війни не минає безслідно, тому тема ментального здоров’я ще довго залишатиметься важливою для українського суспільства й медіа.

«Дуже важливо, щоб у медіа більше говорили не лише про самі трагедії, а й про людські історії, емоції, способи підтримки та відновлення. Бо за кожною новиною про війну стоять реальні люди та їхні переживання».

Сама ж Ганна зізнається: попри весь біль, який доводиться бачити щодня, саме люди дають їй сили продовжувати роботу.

«Коли бачиш, що змогла підтримати людину у найтяжчий момент її життя, – це дає сили рухатися далі. І тоді розумієш, що твоя робота справді має значення».

Фото надала Ганна Колотило.

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media