Коли кожен крок – це біль. Блог Галини Олійник

Нещодавно були з родиною в одному з розважальних центрів, водили дітей на мультфільм. Це вечірній сеанс, тож вийшли з кінотеатру, який на третьому поверсі центру, близько половини дев’ятої вечора. І тут виявили, що ні ліфт, ані ескалатори на всіх поверхах не працюють. Вочевидь, їх вимкнули ввечері задля економії. Довелося спускатися сходами ескалатора пішки. Вони настільки круті, вузькі та високі, що я переживала, щоб діти з них не впали. Чоловікові ж на милицях пересуватися ними взагалі було дуже складно.

Позаду нас, до речі, спускався також чоловік із двома протезами замість ніг. Він був у шортах, тож протези чітко виднілися. За руку його підтримувала дружина.

Відвідувачі центру вдивлялися і на того чоловіка, і на мого. В їхніх очах читалися співчуття та якийсь острах.

“Не дай Боже нікому такого”, – перешіптувалися між собою охоронці.

“Та це все лише починається. То ще буде й буде”, – говорили перехожі.

І вони праві. На жаль, усе лише починається. З кожним днем війни таких, як той чоловік на протезах, як мій на милицях, більшатиме.

А наше завдання – подбати про них. Щоби вони почувалися повноцінними членами суспільства, для яких облаштовані необхідні для нормального життя зручності. Саме це стане найкращим та найдієвішим виявом розуміння та поваги до них.

” ” у Facebook | Telegram | Viber |

–>

Джерело

   
Новини Глибоччини