Керівник Україно-швейцарського проєкту «Психічне здоров’я для України», клінічний психолог Гайко Кьоніґштайн
Фото автора
A
A
A
Як під час війни подбати про свій психічний стан та своїх близьких – у розмові з відповідними фахівцями
Доки у Чернівцях та області впроваджують Україно-швейцарський проєкт «Психічне здоров’я для України», «Погляд» спілкується із керівником цього проєкту та клінічним психологом Гайко Кьоніґштайном, аби дізнатися як буковинці можуть зарадити собі уже сьогодні.
– Пане Гайко, що корисного можемо зробити для тих, хто повернулися: наших воїнів, які боронили країну на передовій і тих людей, які перебували в окупації?..
– Найперше – необхідно надати їм простір для того, щоб вони могли поділитися свої досвідом, розповісти про свої емоції. Варто висловлюватися, бо тримати все в собі – найгірший з можливих варіантів.
Наступний крок – це разом із близьким колом родичів, друзів, кумів оцінити ступінь потреб цих людей і озброїтися фаховими рекомендаціями щодо того, які саме зміни можна допомогти впровадити в їхнє щоденне життя. Це може бути додавання фізичної активності чи, скажімо, медитативних практик щодо поліпшення психічного здоров’я. І, власне, певні ресурси уже існують – наприклад, на сайті проєкту «Психічне здоров’я для України» https://www.mh4u.in.ua/ – є чимало необхідної інформації, зокрема безкоштовні онлайн-курси для всіх охочих. Якщо ж в близькому колі, зрештою, не знайдеться рішення для поліпшення стану такої людини, тоді варто звернутися до спеціаліста – це може бути сімейний лікар, який має відповідні навички і пройшов навчання щодо психічного здоров’я, це може бути психолог і якщо цього буде недостатньо – це може бути психотерапевт, який також має певні знання для того, щоб допомогти людині. Також на нашому веб-сайті є набір тестів, які можна пройти самостійно і зрозуміти, чи є потреба в зверненні по допомогу.
– Кажете про те, що важливо дати людині можливість виговоритися, однак воїн, який пережив жахіття війни чи біженці з гарячих точок – закриваються і взагалі не хочуть про те все згадувати. Як правильно з ними комунікувати, щоб не нашкодити?
– Знаєте, чому так відбувається? Перш за все тому, що суспільство оповите упередженим ставленням (стигмою) стосовно психічного здоров’я і люди, можливо, були б готові отримати фахову допомогу, але їх зупиняє різне ставлення оточення і навіть певне засудження лише через сам факт звертання за допомогою.
Тож, у першу чергу, ми маємо бути відкритими для того, щоб прийняти цих людей. Варто змінити наше ставлення, позбутися стигми. По-друге, ми маємо не тиснути на людей, ми маємо їм дати час. Тобто найліпша стратегія – це не напосідати: «Ти маєш виговоритися!», «Ти маєш звернутися по допомогу!» тощо. Ми маємо надати інформацію, що якщо тобі треба – ось є різноманіття ресурсів, і коли ти будеш готовий – звернися, тебе там чекають.
– Якими будуть ваші поради для кожного українця в цей темний час?
– Можу надати три базові поради:
– Як прагнете змінити цей світ своєю діяльністю, якою є ваша глибинна мотивація?
– Напевне, найвагомішою кінцевою точкою моєї роботи буде зміна усвідомлення людьми того, що здоров’я не можна розділяти. Тобто психічне здоров’я не менш важливе за фізичне. Тому що навколо фізичного здоров’я у нас побудована ціла система допомоги з різними спеціалістами і є розуміння, що треба звертатися по допомогу. Наразі послуги у сфері психічного здоров’я не настільки розвинуті. І це, напевне, найголовніша робота цього проєкту: посіяти це розуміння. І також додам, що жодна країна не має ідеальної системи, як це зробити. Кожен має свій унікальний досвід, кожен будує свою систему і бути частиною цього, дивитися, як вибудовується ця система – так само дуже цікаво, як і шукати якість спільні рішення й адаптувати цю систему тут. Усе для того, щоб всі були здорові в усіх сенсах.
– Наостанок, розкажіть, будь ласка, історію про свою вишиванку.
– Упродовж двох років (з 2019 року) я зі своєю сім’єю жив у Львові і в мене там є багато колег, друзів. І ось один з моїх дуже хороших колег подарував мені цю вишиванку, тому вона для мене зараз дуже цінна.
– Почуваєтеся українцем певною мірою?
– Так, звісно. Ця країна і люди в цій країні дуже близькі моєму серцю.
P.S. «Погляд» висловлює вдячність за допомогу у перекладі Ірині Герасим’юк, ГО «Nevermind».
«Люди бояться усього, що пов’язано з охороною психічного здоров’я»
Богдан Сумарюк, регіональний координатор Україно-швейцарського проєкту «Психічне здоров’я для України», лікар-психіатр:
“Зараз в Україні та на Буковині зокрема є проблема в тому, що люди зволікають і не звертаються за своєчасною допомогою. Це помилка, адже насправді легше попередити появу психічного розладу, ніж вже його мати. Також люди бояться усього, що пов’язано з охороною психічного здоров’я. І, власне, це такі два бар’єри, які перешкоджають людині швидко отримати допомогу.
Нам всім варто розуміти, що для гарного самопочуття не потрібно розділяти психічне і фізичне здоров’я, бо вони мають міцний зв’язок та є цілісними поняттями.
Тож щоб буковинці і гості нашого краю мали міцне здоров’я, необхідно дотримуватися простих щоденних правил:
– Регулярно виходити на прогулянки, щоб подихати свіжим повітрям, адже наш мозок потребує кисню для гарного функціонування.
– Дотримуватися збалансованого харчування.
– Не забувати про гігієну сну. Перед сном слід провітрювати свою кімнату. Варто лягати спати й прокидатися в один і той же час, але не змушуючи себе до цього (змушування ні до чого доброго не призводить).
– Оскільки людина за своєю природою є соціальною істотою, то спілкуватися з близькими, ділитися якимись переживаннями – це цілком нормальна взаємодія. Адже зараз українці зіштовхнулися з війною, зі збройною агресією ворога. Тож сьогодні підтримка одне одного – це запорука того, що люди добре почуватимуться на психічному рівні, також будуть фізично здоровими і працездатними.
Щодо того, як ліпше спілкуватися з воїнами, які повернулися з передової, то це дуже чутлива тема. Якщо спілкується родина, то від неї вкрай важливо отримувати відчуття підтримки, що «Я поруч», «Ми – одна родина», «Ти можеш на мене розраховувати», «Я завжди допоможу в міру своїх можливостей»… Було б добре, щоб члени родини цікавилися спеціалізованою інформацію про способи взаємопідтримуючого спілкування й були готовими, що поведінка в людини може змінитися, що потрібен час на адаптацію та пристосування до цивільного життя. Це комплексне питання, яке потребує тісної співпраці між людьми і фахівцями”.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області