Чернівчанка Дуся Григорівна вражає своєю стрункістю та елегантністю
Фото автора

A
A
A

Домніка Балабойко – справжня берегиня Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва, в якому працює понад 23 роки

Кажуть, що кожен палац має свої таємниці і в Чернівцях – не виняток.

– Я хочу вам представити нашу таємну постать, її звуть Дульсінея Шептицька, – під руку приводить тендітну пані заступник директора з адміністративно-господарчої роботи Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва Андрій Книш.

У розмові з’ясовуємо, що чернівчанку ще величають тіткою Дусею або ж Дусею Григорівною. І незважаючи на поважний вік, цьогоріч в травні їй виповнилося 86 років, – вона жвава і весела, немов дівчисько. Та навіть її єдиний онук Денис звертається до неї лагідно – Дуська. Коли ж його запитують, чому не каже їй бабуся, то відповідає: «А бабуся з палицею, а Дуська моя – без палиці».

Якщо раніше головна тема у пенсіонерів у громадському транспорті була про дорогі харчі, то зараз – лиш би всі повернулися з війни додому

– Щоб ви нам були здорові, – бажає Андрій Книш своїй підопічній пані Домніці. – Я хочу подякувати за вашу працю, бо ви – наша незмінна нічна директорка, яка більше ніж хто-небудь знає усі таємниці палацу, все контролює, в усьому допомагає і є нашою опорою в усьому.

І вже для читачів «Погляду» пан Андрій додає:

– Дульсінея вночі виконує обов’язки директора і вона дбає за подвір’я палацу. Тож вся чистота і затишок довкола – завдяки Дусі Григорівні.

Стильна пані, зодягнена в спортивно-діловий стиль, знімає затемнені окуляри і охоче ділиться здобутками свого життя, а також – хвилюваннями за теперішнє та майбутнє.

Розповідає, що до роботи в палаці працювала впродовж 38 років ткальницею на «Восході»:

– Як в 17 років пішла на ту фабрику, так і пропрацювала до пенсії. А вже після пенсії – сюди прийшла. Не вийшла на заслужений відпочинок, бо опікуюся хворим сином, також маю підтримати онука. Мушу працювати.

– Яким би хотіли бачити розмір своєї пенсії?

– Я б хотіла бачити таку пенсію, щоб мені вистачало. У мене все є: я завершую ремонт, одягнутися маю вище голови. Але я б хотіла кудись поїхати відпочити бодай на два тижні, щоб посміятися, поплавати, пожартувати. Ось нещодавно колеги всі поїхали, а я не могла, бо фінанси не дозволяли.

Читайте також:  У Хотині знищили ручну гранату часів Другої світової війни

«За життя поділилася 136 літрами своєї крові»

– Знаємо, що свого часу Ви були донором.

– Так. Як оце прийшла на свою першу роботу, так і регулярно здавала кров. За життя поділилася 136 літрами своєї крові.

– У майбутньому бажаєте опинитися серед довгожителів міста?

– Я хочу, щоб я жила вічно. Але вічно, знаю, що не вийде. Знаєте, я, кладучи руку на серце, скажу так: хочу оженити внука і хочу сина поховати, який зараз важко хворіє (плаче, – авт.). Не хочу, щоб першою померла, а вони залишилися самотою.

Ось внук, він такий, дуже за мною. Кажу: «Денисе, (йому уже 19 рік), що будеш робити без мене? А він мені: «Дуська, ти не випиваєш, ти не куриш, ти ніколи не помреш».

«Хочу, щоб не було війни»

– Що для Вас сьогодні є найважливішим?

– Знаєте, чого б я зараз хотіла? Я скільки дивлюся ці новини, то так плачу. Хочу, щоб не було війни, щоб хлопці не залишалися без ноги чи руки. По траншеям лежать, не дають їх поховати… Ось це те, чого б я по-справжньому хотіла. Нехай я буду лежати, але щоб не було війни, щоб ніхто більше не гинув. Я дивлюся, як діти гинуть, то місця собі не знаходжу. Мені вже донька каже: «Мамо, ти всіх не переплачеш». Я ж відповідаю: «Ну як на це дивитися без сліз?..». Тож найважливіше сьогодні – щоб війни не було.

– Розкажіть, будь ласка, більше про своє життя, Вам довелося пережити одну війну і застати другу…

– Моя мама все життя працювала прибиральницею в школі, а тато – був щось на кшталт поліцейського в примарії. Потім його забрали на війну і там він загинув. Я батька не пам’ятаю. Коли народилася, тато покинув маму. І уже від іншої жінки він пішов на війну.

У мами було шестеро дітей. Троє померли з голоду, а троє залишилися. Ми з братом – двійнята, наймолодші. Брат помер, а я залишилася. Ми ладнали, у нас все було добре.

Пережила я війну, пережила голодування, але вижила.

Так, дві війни уже застала. Ця війна якась незрозуміла. Стріляють і ракет вже стільки запустили!..

І якщо раніше головна тема у пенсіонерів була про дорогі продукти харчування, то зараз, наче змовилися, лише про війну розповідають у громадському транспорті. Уже не хочуть навіть їсти, лиш би не вбивали, лиш би всі повернулися з війни додому.

Читайте також:  Успіння Пресвятої Богородиці (у західних християн)

– Як гадаєте, що нам допоможе прийти до миру та Перемоги?

– Що допоможе? Ось як я чую, що кажуть – треба перейти в НАТО, ось тоді буде мир. Я в цьому нічого не тямлю, але так всі кажуть.

– Яка філософія Вашого життя?

– Я вся в роботі, постійно щось роблю, чимось комусь допомагаю. Ось в готелі ще працюю, двірником. Сім років поспіль. Знаєте, я дуже рада, що я ще потрібна людям. Що я не склала рук.

– Яке маєте хобі?

– Мені тільки танцювати подобається – оце моє хобі. Я танцюю інколи вдома. З телевізора лунає музика, а я на кухні обчищаю картоплю, танцюю і підспівую. Син побачив і запитує: «Мамо, ти з собою розмовляєш?». Кажу йому: «Ні, я вчуся танцювати» (усміхається, – авт.). Я для себе люблю танцювати, це моя віддушина.

Також мені подобається жартувати. Кажу:

– Андрію Борисовичу, я скоро піду від вас.

А він:

– Ні, коли ви підете, то я разом з вами і ми вирушимо до ресторану.

«Коли мені робили ковід-щеплення, то мало не померла»

– Поділіться, будь ласка, своїм рецептом краси та стрункості?

– Я все життя не фарбувалася, не припудрювалася.. Але одягатися я люблю.

Їм 15 днів, а інші 15 – майже ні, лише п’ю сиру воду. Їм сиру моркву, сирий буряк. Якось прочитала (дуже люблю багато читати) в газеті, що один професор лікувався за кордоном голодуванням. Вирішила спробувати. І багато хто з мого оточення пробували так харчуватися, але витримують пів дня, і все.

Дивлюся, як дівчата їдять і дивуюся. Оце вона сідає і довкола неї: 300 грамів ковбаси, три яйця, пів буханки хліба, літрова чашка чаю та щось іще. Я кажу: «Боже, дівчинко, та мені б цього на тиждень вистачило!».

І знаєте, я така, бадьора, ніколи нічим не хворіла. Єдине, коли мені робили ковід-щеплення, то мало не померла. Був такий час, що звільняли з роботи та знімали зарплату, якщо не щеплений. І директор Алла Василівна каже: «Мені, Григорівна, шкода, але треба, прийде перевірка, а ви не щеплені». Думаю, ну, я піду. І пішла. Знаєте, якби я впала на дорозі, мене б не врятували. А я впала одразу, тільки-но вийшла від лікаря і як вдарилася головою об двері. Губи посиніли. Дали мені одразу адреналін. Потім я вичухалася, хотіла втекти, але мене не пускали. І я їм казала, що в мене алергія на новокаїн. А мені кажуть: «Це не буде новокаїн». І після того щеплення, і після адреналіну, коли вийшла в коридор, мене наш Женя і гардеробниця вивели, то всі шарахалися. Я з таким обличчям вийшла, що сама себе не впізнала. Всю мене обсипало. Ця вакцина була CoronaVac, легка. І все, і одразу злягла…

Читайте також:  15 серпня показник дози гамма-випромінювання на Буковині - у межах норми

– Які поради можете дати своїм одноліткам, які зараз також на пенсії?

– Коли вранці йду підмітати, то бачу чимало пенсіонерів, зокрема тих, які копирсаються у смітниках. Я кажу їм: «Вам не соромно? Знайдіть роботу, йдіть вікна мити». А вони: «Ми більше вас заробляємо, йди, бабо, на…». Ось так, вони не звикли працювати. Хочуть гроші отримувати і нічого не робити.

А ті, в кого діти за кордоном, проживають у просторих оселях, а жодних біженців не приймають…

Про тролейбуси для пенсіонерів: «Летять, як корок з пляшки, навіть не зупиняються»

– Що Вас найбільше обурює у ставленні до пенсіонерів?

– Ось я живу на Кемпінгу, їжджу щоранку на роботу і постійно чую одне й те саме: «Ось, одні пенсіонери! Куди ви їдете?!». Кажу: «Їду на танці». І що цікаво, дорогою тролейбус молодих підбирає, бо має з них по 5 гривень, а так – летять, як корок з пляшки, навіть не зупиняються. Скільки, буває, стою на зупинці, а потім біжу туди, до «Роксолани» й очікую на маршрутку. Такі, дуже нехороші люди, ненавидять пенсіонерів. Мені доводиться стільки сваритися, кажу їм: «Невже самі не будете пенсіонерами, чи що? Чому ви такі злі на пенсіонерів?». Бабусі з Кемпінгу їдуть на базар, а водій кричить: «Бабулі, швидше з торбами!». Але ж вони йдуть, щоб якусь копійчину вторгувати. Одна пенсію не отримує, інша – дуже малу має…

Зараз ще зняли з роботи 200 кондукторів, тож шофери ще й квитки мають видавати.

– Якби Ви були президентом, то що б першочергово змінили?

– Якби я була президентом, то я, в першу чергу, забезпечила б жінок продуктами, грішми. Все б дала для них, все. Тому що сама жінка і знаю, як це важко. Така моя мрія.

Ольга ШУПЕНЯ

   
Новини Чернівецької області

Залишити відповідь