Викладач з Чернівців зумів налагодити процес евакуації маломобільних людей
Фото надано І. Логвіновим
A
A
A
Чернівчанин з перших днів повномасштабної війни організував евакуацію мирного населення з гарячих точок, врятувавши уже понад 1300 осіб
Викладач іноземних мов та керівник клінінгової компанії Ігор Логвінов, не маючи жодного стосунку до перевезень, зумів налагодити процес евакуації маломобільних людей, які вимушені втікати зі своїх помешкань через російську агресію.
З чого все розпочалося і хто стоїть пліч-о-пліч з небайдужим чернівчанином – в ексклюзивній розмові спеціально для читачів «Погляду».
– Ігоре, з якого дня війни включилися в процес евакуації мирного населення з гарячих точок України?
– Ми відчули, назвемо це словом «попит». Попит на евакуацію лежачих людей досить високий. Ними ніхто не хотів займатися на той момент. Тобто зараз це вже легше, люди трохи адаптувалися, зрозуміли, як це можна робити. Багато хто нам дзвонив і запитував, як ми це робимо. Охоче їм підказували. А тоді, на початку війни, займалися тільки тими, хто самостійно міг вийти з хати і дійти до точки призначення, лише ті мали можливість евакуюватися.
Як одна лежача жінка добилася «коридору життя» для таких, як вона
– Згадайте свою першу поїздку: коли це було та кого вивезли на відносно спокійну територію?
– Точно не згадаю, але це був перший тиждень війни. Ми вивозили сидячих і до мене зателефонувала жінка з інвалідністю, яка без особливої надії попросила евакуювати її з Києва. Вона сказала, що всі, кому вона дзвонила, їй відмовили. А ми подумали, а чому б не забрати людину? Власне, перед нами було поставлене завдання і ми почали думати, як його виконати. І ми її забрали. І знаєте, її очі та сльози, коли ми приїхали за нею – це той момент, який, напевно, визначив мою подальшу діяльність в сенсі евакуації. Звісно, ми також беремо сидячих, але пріоритет надаємо маломобільним людям.
– Як так трапилося, що ви, не маючи жодного стосунку до здійснення перевезень, взялися за евакуацію людей?
– Після повномасштабного вторгнення рф був цілковитий хаос і чітке розуміння того, що необхідно щось робити. Ми розпочали відправляти волонтерку солдатам та цивільним, розуміючи, що їм потрібно щось їсти. Опісля зайнялися евакуацією сидячих, але побачили, що «ринок» вже наповнений людьми, які готові безкоштовно це робити на волонтерських засадах, то переключилися на вивезення лежачих. Такі верстви населення – наш профіль, нам це цікаво. В ідеалі для такої евакуації необхідні «швидкі», але тут є моменти: такі автомобілі привертають до себе дуже багато уваги і в них не можна розмістити багато людей. Тобто одного-двох ще якось прилаштуєш на матраці, але сидячих ти вже туди не візьмеш. Тому ми взяли автобуси, у кого вони були, й відповідно переобладнали їх.
«Навіть в моменти хаосу та жесті є місце для людяності»
– Які закарбувалися в пам’яті найбільш яскраві події з початку волонтерства?
– Знаєте, немає такого, що евакуації однакові. Кожна евакуація дуже яскрава. Наприклад, це може бути жінка 130-150 кілограмів, яку треба знести з сьомого поверху. Розумієте? І ти вже думаєш, як же ж це зробити, адже вас на той момент лише двоє. Як цю жінку спустити на ношах так, щоби зробити це по-людськи, щоби їй не було боляче і, відповідно, щоб ти не надірвався, бо в тебе ще 6-7 адрес попереду.
Або, наприклад, був випадок, коли ми забирали сімейну пару. Це старші люди. Він без ніг, а вона – сліпа. Дуже, до речі, миле подружжя. Вони так тендітно ставилися одне до одного! Дідусь каже: «А де моя дружина? Я без неї нікуди не їду». Тобто навіть в моменти хаосу та жесті є місце для людяності. Це дає нам надію і сили діяти, незважаючи на складну ситуацію навколо.
– У яких найгарячіших точках вам довелося попрацювати?
– Лисичанськ і Сєвєродонецьк. Ми не були під відкритим вогнем не тому, що ми не можемо туди поїхати, а тому, що це нерозумно. У мене в пріоритеті, як би це меркантильно не звучало, здоров’я моєї команди і збереження технічних засобів. Тобто ці 10 автобусів, які у нас в конвої, вони всі мають не лише виїхати з точки «А», але ще й повернутися цілими в точку «Б».
До того ж, ми не заходимо на окуповану територію, бо це вірна смерть для волонтера. Судячи з того, що ми розуміємо, волонтери для них це ворог номер один після військових, тому що ми доправляємо нашим захисниками їжу, амуніцію. Відповідно, ми – це та ланка, якої потрібно позбутися. Тому волонтерський бус – це дуже хороша знахідка для ворога.
– Чи убезпечуєте себе касками, бронежилетами?..
– Так, але, на жаль, вони у нас такі, не дуже фірмові. І, як з’ясувалося, ми їздили в бронежилетах, які прострілюються. Якось вирішили їх перевірити, «відстріляли» на полігоні, а вони взагалі не захищають. Тож зараз в пошуках якісної амуніції та фінансування на неї.
– Яким чином до вас може звернутися людина по допомогу?
– У нас є телефон «гарячої лінії» – 0800332480, є сторінка у фейсбуці «Charity fund Freedom Trust», ще ми постійно подаємо оголошення на сайти облдержадміністрацій в Луганській та Донецькій областях, які підконтрольні Україні. Також підключаємо журналістів з тих регіонів, вони розповсюджують про нас додаткову інформацію.
– Як організовуєте волонтерську роботу, вочевидь, вам потрібні додаткові засоби на ремонти автомобілів і, звичайно, бензин?..
– Так. У нас була така ситуація, що мали виїжджати, але ми не змогли виїхати через те, що нам не вистачало коштів на бензин. Ми реально стали і стояли.
– Яким чином небайдужі люди можуть долучитися, щоб допомогти?
– Ми кричимо у фейсбуці, серед знайомих, просимо, кажемо, що ми їдемо і нам не вистачає коштів. Тоді люди активно включаються. Реквізити для перерахування коштів у національній валюті:
БО «БФ «ФРІДОМ ТРАСТ»
UA873395002600001199226000001
Код банку 339500
АТ «ТАСКОМБАНК»
ЄДРПОУ 44825741
PayPal: [email protected]
– Якщо людина заледве кінці з кінцями зводить, щоб дожити до зарплати, але може переказати, наприклад, 10-20 гривень. Наскільки це суттєва чи несуттєва підтримка, чи потрібно відправляти «копійки»?
– Ми вдячні за кожну копійчину, яка до нас надходить. І я поясню чому. Якщо людина надсилає 20 гривень, але копійка до копійки складаються і вже можемо дозволити собі щось. Принаймні, щось дрібне. Тут питання трохи таке, я б сказав езотеричне. Мова про те, що людина бере тих пару гривень і відправляє з безмежним теплом та величезним бажанням допомогти, і оті гроші якось приваблюють інші, більші гроші. Тож завжди, коли йдуть бодай якісь надходження, ми щиро кажемо: «Дякуємо, друзі». Адже людина змогла знайти час, пішла до терміналу чи зайшла в приват24 і, навіть не маючи жодного стосунку до тебе, перекидає якихось пару гривень, бо вірить в те, що ти можеш зробити. Це надзвичайно цінно і важливо, бо тобі довіряють.
– Ви десь звітуєте про волонтерську діяльність, де можна побачити й пересвідчитися, що ви не «шикуєте» на людські гроші й ці кошти точно йдуть за призначенням?
– Так-так, розумію. Дивіться, ми завжди викладаємо звіти, особливо якщо мова йде про великі організації, які, наприклад, передають там корм тваринкам або купують щось військовим, їм особисто ми завжди скидаємо звіти. Обов’язково. Тому що для нас важливо, щоби нам довіряли. Відносно наших витрат, ми обов’язково зберігаємо всі чеки, скануємо та викладаємо їх, щоби люди бачили. Усе для того, щоби люди розуміли, що я не купив собі випадково другий чи третій «Бентлі».
– На скільки вашої активної і самовідданої праці ще вистачить, адже вигорання ніхто не скасовував, навіть якщо мета – благородна? Як себе відновлюєте?
– Хто як може, так себе і відновлює після повернення. Ось я йду на тренування або намагаюся знайти день-другий, щоби бути в тиші. Тобто взагалі зникаю з «радару», вимикаю телефон і десь їду на природу, на якусь гірку, щоби послухати тишу. Але я розумію, ми мусимо й надалі продовжувати нашу волонтерську діяльність і питання вигорання, ви праві, ніхто не скасовував. І тут або ти будеш нормально функціонувати й працювати, або ти вигориш і доведеться це все кинути. Також посилює бажання махнути на все рукою, коли стикаєшся з катастрофічним браком коштів чи нерозумінням урядовими організаціями важливості волонтерських процесів. Але потім минає якихось декілька годин, ти заспокоюєшся, медитуєш (вранці чи перед сном) і оце непогодження з тим, що відбувається навколо, несприйняття тої ситуації, кудись зникає. І знову приходить усвідомлення того, що варто рухатися далі. Тому що ми мусимо з боку держави підняти на абсолютно інший рівень питання ставлення до людей з інвалідністю. Саме зараз ми стоїмо у витоків цього всього.
– Ігорю, ви багато кажете «ми, команда». Розкажіть детальніше, хто ці люди?
– Нас зараз 12 волонтерів. В основному – майже всі переселенці. Лише троє нас місцевих. Усі решта – вимушені переселенці. Це люди, яких ми колись евакуювали. Вони постійно працюють на місці, допомагають та координують. Всього над однією евакуацією працює приблизно 150 осіб. Це загально – волонтери, які нам допомагають. Тобто ми координуємо, а далі вже включаємо інших волонтерів в різних містах, які нас підтримують, бо в нас немає великої кількості автобусів. Ми дзвонимо нашим колегам – це організації «Хелп Піпл» чи «Восток-SOS». Кажемо їм, що нам не вистачає транспорту. До прикладу, одна з останніх евакуацій налічувала 250 осіб. І якщо вони можуть нам допомогти, то долучаються. І все, роздали нашим рації і вперед, погнали.
– Були якісь небезпечні моменти?
– Небезпечні моменти постійно присутні. Може бути таке, що в тебе гаряча точка – там щось постійно вибухає поруч, а ти десь наїхав на цвях і з чотирьох коліс залишилося три. Ти розумієш, що треба кудись тікати в безпечне місце, де можеш поміняти запаску. Ось тобі вже неформатна ситуація, де потрібно реагувати досить швидко. А таке бувало в нас. А в тебе – повний бус народу лежачого, які кажуть, що їм треба поміняти підгузок. Кажемо, вибачте, але трохи пізніше, дайте нам виїхати в безпечне місце.
– Як діяти мирному населенню, щоби у вас, волонтерів, було менше роботи в сегменті вивезення людей з гарячих точок?
– Основна проблема, що наші люди чекають до останнього. Ми розуміємо, що вони бояться невизначеності на новому місці, це їх просто лякає. Тож чекають останньої миті, доки вже не почнуть накривати міста градами. Ось моя порада: якщо чутно бомбардування, вибухи, то необхідно розпочинати збиратися і шукати людей, які вивезуть тебе в безпечне місце. Мало того, обов’язково потрібно не покладати це все на волонтерів, ти повинен самий долучитися до організації свого поселення після евакуації. Якщо коштів немає, потрібно звертатися на «гарячу лінію» і шукати собі місце. І вже в крайньому разі, якщо реально не змогли нічого знати, тоді вже звертайтеся до волонтерів, тоді намагатимемося вас розселити.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області