Староста Перковецького старостинського округу Віссаріон Білик
pogliad.ua
A
A
A
Перковецький старостинський округ прийняв 128 переселенців
Через повномасштабну війну російської федерації проти мирної України мільйони співвітчизників вимушено залишили свої домівки, добро, яке нажили чесною працею. За даними управління Верховного комісара ООН у справах біженців, за кордон виїхали понад п’ять мільйонів українців, ще близько 7,7 мільйона – подалі від зони бойових дій всередині України. Повертатися їм нікуди. Внаслідок російської агресії в Україні пошкоджено та знищено близько 77 тисяч помешкань, серед яких багатоквартирні та приватні житлові будинки, повідомили у пресслужбі Міністерства розвитку громад та територій України. 22 березня уряд запровадив програму «Прихисток». Вона надає можливість на безоплатній основі знайти прихисток у людей, які проживають у відносно більш безпечних регіонах країни.
У Чернівецькій області станом на 2 травня поселили 100589 переселенців, із них 33341 дитина. Буковина готова прихистити ще 50 тисяч осіб, повідомили у пресслужбі обласної військової адміністрації.
Як у буковинських селах зустріли переселенців? Як місцева влада створює й покращує житлові умови внутрішньо переміщених осіб? Про це спілкуємося із старостою Перковецького старостинського округу №16 Кельменецької селищної ради Віссаріоном БІЛИКОМ.
Серед поселених на Буковині офіційно зареєструвалися й отримали статус внутрішньо переміщених осіб 82340 людей
Приймали родичі, знайомі
– До останнього не вірилося, що так звані брати-слов’яни з росії нападуть на Україну. По мирних містах вдарили з «Градів», «Смерчів», «Ураганів». Українці з тривожних регіонів масово покидали насиджені місця, рятуючись від снарядів і куль. Коли перші переселенці прибули на Кельменеччину, зокрема у Перківці?
– Справді, ніхто не сподівався на підступність росіян. Так, вони проводили якісь там навчання поблизу українських кордонів, але вірилося, що в такий спосіб вони залякували нас. Але російське керівництво вже визначило строки і на світанку 24 лютого ворог розпочав так звану спецоперацію, а по суті повномасштабну війну. Мене дуже вразив той факт, що сільські заробітчани, які останнім часом мешкають у москві, в той день почали надзвонювати родичам, колишнім сусідам, знайомим і запевняти, що це Україна спровокувала війну. Звісно, вони отримали доброго відкоша. Та Бог їм суддя. Я про інше. Перші переселенці із тривожних регіонів прибули в Перківці 28 лютого. Це були багатодітні родини із Херсонщини, які приїхали перечекати лиху годину до своїх родичів – близьких і далеких. Зізнаюся відверто, я працюю сільським головою в селі 30 років, але досі не знав, що у моїх земляків стільки родичів у світах. А наступного дня прибули переселенці з міста Рубіжне, що на Луганщині. Це були розгублені, перелякані люди, котрі прибули в невідомість. Як вони до нас потрапили? Гадаю, що вони прибули в область, а відтак через волонтерські центри їх переселяли по районах.
– Чи готові були в Перківцях до їх прийому? Де розселяли біженців?
– В ті дні мені телефонували безперервно. Цікавилися чи є будинки для поселення сімей, чи можемо створити для них елементарні умови для проживання. Я в свою чергу просив односельців зрозуміти ситуацію й за можливості розселити приїжджих. Тим паче, що у нашому селі 145 садиб пустують. В більшості господарі або повмирали, або переїхали. Але, я розумів, що не всі двори були готові прийняти родини. Особливо багатодітні. Між тим, з Херсонської, Миколаївської областей приїжджали багатодітні сім’ї – по 9-12 осіб. Маю подякувати підприємцю Василю Гульчаку, який виділив частину приміщень кафе під житло. Він виготовив ліжка для 15 людей, підвів опалення, воду, обладнав внутрішній туалет. Аналогічно поступив і підприємець Роман Панчук. Він переобладнав колишній будинок тваринника, який раніше викупив, під житло, й там мешкає нині 13 внутрішньо переміщених осіб. Він утримує всіх їх за власний рахунок. Щоправда, поселенці все ж допомагають йому по господарству.
– Загалом, скільки людей прийняли Перківці?
– Найбільше було 128 осіб. Спочатку приїжджали ті люди, котрі заможніше жили. На автомобілях, з предметами першої необхідності, своїми продуктами харчування. Але згодом організовано прибували й такі, що не встигли взяти з дому навіть елементарних речей, оскільки наближалися загарбники. Як ото мешканці з окупованих херсонських сіл і містечок Великоолександрівського району. Прибули здебільшого жінки з дітьми, а чоловіки залишилися там, щоби вивезти зерно вглиб України. Нині в межах нашого старостинського округу проживає 77 переселенців. Але цифри чи не щодня змінюються. Ось днями з Рубіжного приїхали внутрішньо переміщені особи. Є дві родини з Київської області, є сім’ї з Харківської. Всіх намагаємося розмістити. Ось, приміром, у селі Путрине, котре входить до нашого старостинського округу, переобладнуємо дитячий садочок тимчасово під житло. Там уже є внутрішні туалети, гаряча вода. Робимо це для того, щоб люди з тривожних регіонів могли зупинитися у нас, помитися, переночувати й далі вирушити у пошуках прихистку. Що стосується місцевої школи, то вона справді велика. Але тут треба створити належні умови. Крім того, там є перебої з водою.
Діляться з приїжджими останнім
– Розумію, що внутрішньо переміщені особи прибули в Перківці з мінімальними продуктовими наборами. Чи допомагали харчами ваші односельці переселенцям?
– Односельці дуже перейнялися проблемами переселенців. На наше прохання у Перківцях і Путреному буквально за один день люди принесли понад чотири тонни різних продуктів харчування. Приносили закрутки, картоплю, буряк, моркву, квасолю, м’ясо, сало. Фермер Петро Панчук пік із власного борошна хліб і щоденно по 200 буханок передавав переселенцям. Останнім часом, якщо нові люди прибувають у село, їх розселяють, а сусіди неодмінно на перший випадок допомагають. Бо ж люди втікали із нині окупованих територій терміново, в більшості без предметів першої необхідності й харчів. Знаю, що 99 осіб, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, повинні одержати грошові виплати. Але виплати поки що затримують. Тому наша допомога їм вкрай необхідна.
– Чим займаються тимчасові переселенці? Чи шукають бодай тимчасове заняття?
– Звичайно, не менше половини прибулих людей шукають роботу. Приміром, у Лівинцях відкрили пекарню, то туди ходять на роботу, до Кельменців їздять, намагаються працевлаштуватися у пекарню «Колосок». Вони готові виконувати будь-яку роботу, що приносить дохід. Переселенці допомагають Василю Гульчаку по господарству. Одне слово, 80 відсотків людей, які приходять до сільської ради, просять допомогти знайти роботу.
– А чи звертаються люди до старостату по матеріальну допомогу?
– Звісно. Приходять окремі люди просити матеріальну допомогу на лікування, наприклад, чи інші потреби. То ми формуємо списки, передаємо їх у штаб, де для людей є продукти харчування, літній і зимній одяг, взуття. Директор приватного підприємства «Югро» Лілія Бортич завезла чимало гуманітарки, яку роздають тим, хто того потребує. На жаль, на роботу вона їх не може взяти, бо на підприємстві всі вакансії заповнені.
– Мабуть, окремі переселенці потребують медичної допомоги. Чи одержують вони її?
– Безумовно. Працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, де переселенцям надають першу медичну допомогу: вимірюють тиск, роблять уколи тощо. Якщо проблема серйозніша, то сімейний лікар Дмитро Дмитрук дає направлення до вузьких спеціалістів. Але приїжджі люди не залишаються без медичної допомоги.
Молодь рветься захищати країну
– Нині практично вся Україна повстала проти російських загарбників. Скільки ваших односельців зі зброєю в руках стало на захист країни?
– З села добровольцями пішло на війну 6 односельців, у навчальних центрах зараз перебувають четверо й 8 чоловіків – у теробороні. З сім’ї Марії Пастух, до слова, служать два хлопці – Євгеній і Андрій. Старший Андрій пішов добровольцем першим з села. Молодший не всидів біля матері й теж пішов. Минулого тижня медичну комісію пройшли понад 10 мешканців нашого старостинського округу, які чекають виклику до війська. В перші дні війни з росією у Кельменецькій селищній раді відбулася нарада старостів, в ході якої виникла ініціатива придбати для своїх воїнів автомобілі для рейдів. Після цього ми зібрали ініціативну групу в селі, щоб порадитися, як нам поступати. Зійшлися на тому, що з кожного паю власники здадуть по 500 гривень. Отож за один день зібрали 170 тисяч гривень. На них придбали нерозмитнений автомобіль «Мерседес». Він у хорошому стані. Перед тим як відправити його військовим, ми забили його продуктами харчування. Заправили. На 20 тисяч купили цигарок, мінеральної води, білизну, шкарпетки. «Югро» дало засоби гігієни, понад 20 медичних пакетів. Крім того дали 10 тисяч на пальне. Допомагаємо чим можемо українському війську. Наприклад, купили берці й бронежелет Юрію Бобику з Путреного.
– Підтримуєте зв’язок із волонтерами?
– Щоденно. Спілкуємося із старостами навколишніх сіл. Знаємо, що нашим захисникам потрібні рації, прилади нічного бачення, тепловізори, засоби захисту. То ми вивідуємо інформацію і купуємо необхідне. Бо тільки разом ми можемо подолати загарбників, які ще донедавна ліцемірно переконували нас у братській дружбі.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області