Книжкова оглядачка Лілія Шутяк розповідає про творчість японського письменника Харукі Муракамі.

Фото Philip FONG / AFP

Культовому японському письменнику Харукі Муракамі критики часто дорікають його європейськістю, а подекуди взагалі називають твори автора не японськими. Така слава за митцем закріпилася після того, як його колега по перу, нобелівський лавреат Ясунарі Кавабата, назвав Муракамі «європейцем японської літератури». І хоча творчості автора притаманні такі знакові категорії для країни сонця, що сходить, як Краса, Життя і Смерть, усе ж японська культура і традиції не відіграють у ній такої ролі, як, наприклад, у письменників Кобо Абе чи Юкіо Місіми. 

До речі, свою Нобелівську премію з літератури Муракамі досі не отримав. Та це не завадило авторові здобути чималу кількість інших престижних відзнак на кшталт премії Франца Кафки, премії імені Ганса Крістіана Андерсена, міжнародної премії фентезі за кращий роман тощо. 12 січня 2022 року Харукі Муракамі виповнилося 73, і це стало доброю нагодою згадати творчість автора. 

Народився майбутній письменник у Кіото в родині викладача класичної філології. Його дід був буддійським священником і мав у розпорядженні невеликий храм. Цій вірі відданий і батько Муракамі, який свого часу брав участь у Другій китайсько-японській війні, що травматично вплинуло на нього і своєю чергою на Харукі. Вивчаючи класичну драму в університеті в Токіо, письменник познайомився зі своєю майбутньою дружиною Йоко, з якою живе донині. У 70-х роках минулого століття пара відкрила кав’ярню-джаз-бар, що проіснувала сім років. Саме там після робочого дня автор і починав писати свої твори. Трохи згодом світ побачать книжки Харукі Муракамі, які сьогодні перекладені понад 50 мовами світу. 

Читайте також:  Військовослужбовці Буковини удосконалюють бойові навички

Перший роман митця, за який він отримав літературну премію Номі для письменників-початківців, був «Погоня за вівцею» (1982). У ньому йдеться про молодого журналіста, який пише рекламні тексти. На порозі свого тридцятиліття герой гостро відчуває певну порожнечу й тривогу за майбутнє. Дружина пішла від нього, робота під загрозою, фінансове становище теж нестабільне. Він – чоловік-посередність, якому по суті нема чого втрачати. 

У цей момент життя на горизонті з’являється дівчина з чарівними вухами, що працює водночас моделлю, повією та коректоркою у видавництві. Разом вони вирушають на пошуки особливої істоти – вівці, що здатна керувати людською особистістю і відкривати в ній надзвичайні можливості. А робить вона це, щоби у світі запанував хаос і анархія.

Одна з особливостей роману в тому, що у його героїв немає імен. Аби розрізнити своїх персонажів, автор надає їм символічні найменування на кшталт Дівчина-яка-спала-з-будь-ким, Шеф, Пацюк тощо. Цікаво, що навіть свого кота головний герой ніяк не називав. До речі, коти – один із улюблених образів Муракамі. Вони з’являються у левовій частці його романів. Крім старої хворої тварини з «Погоні за вівцею», ці істоти є у творах «Хроніка заводного птаха», «Кафка на пляжі» тощо. Здебільшого вони символізують зв’язок зі смертю й потойбіччям.

Читайте також:  Оплата за розподіл газу – особиста відповідальність кожного споживача природного газу.

У романі «Погоня за вівцею» відчутні також паралелі з філософією Ніцше та його теорією надлюдини, інтерпретованою на японський лад. Адже саме такою і є особа, в яку вселяється вівця, – сильною, впливовою, безкарною. Крім того, «вівця, яка здатна вселитися в людину, безсмертна. А разом із нею безсмертною стає і людина, яка її прийняла. Однак досить вівці втекти, як людина втрачає безсмертя». Що стається з нею тоді – бачимо на прикладах Чоловіка-Вівці та Шефа.

«Погоня за вівцею» – це роман про звичайну людину, з якою відбуваються незвичайні речі. Балансуючи між реальністю і містикою, Муракамі вдається, з одного боку, «приземлити» свою історію і водночас надати їй фантастичного забарвлення. Що, втім, простежується і в іншому його романі – «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі». І якщо попередній твір був першим романом Муракамі, то цей – один із найсвіжіших. 

Книжка побачила світ 2013 року й одразу стала найбільш продаваною у Японії. У романі автор розповідає історію Цкуру Тадзакі – 36-літнього чоловіка, який будує залізничні станції. Змалечку він мав четверо нерозлучних друзів – Синього, Червоного, Білу і Чорну. Безбарвний замикав цю щасливу п’ятірку. Всі вони були надзвичайно близькими, багато часу проводили разом, ділилися досягненнями й секретами.

Але одного дня Цкуру телефоном попросили більше не контактувати ні з ким із групи. Що сталося з їхньою дружбою? Чому так раптово хлопця покинули єдині люди, яких він пустив у своє серце? За 16 років Безбарвний навчився жити з болем втрати, хоча десь там, глибоко всередині, саме ці притлумлені почуття не дають йому розкриватися перед людьми. З ініціативи своєї коханої Цкуру відправляється у довгу мандрівку, яка розворушить старі рани й дозволить знайти відповіді на болючі питання.

Читайте також:  Буковина попрощалася із двома військовими, що загинули на війні з росією

Книжка Харукі Муракамі «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі» – це роман-пошук, мандрівка крізь час і простір до людей і справжнього себе. Як і «Погоня за вівцею», «1Q84», «Кафка на пляжі», вона може бути близькою європейському читачеві завдяки тому, що герої Муракамі – це люди епохи глобалізації та масової культури. І якщо забрати в них японські імена, то місцем дії творів цілком може стати будь-яка країна. 

Очевидно, це і є одним із тих тригерів, що змушує японську критику дорікати Муракамі в його відхиленні від традицій і називати автора «чорною вівцею японської літератури». Втім, цим він і цікавий як людина, що не дуже любить давати інтерв’ю, захоплюється марафонським бігом, може слухати музику впродовж 10 годин на добу й володіє унікальною колекцією джазових платівок. У своїх творах Харукі Муракамі зазвичай говорить або про сучасне, або про майбутнє людства. Тож їх варто читати хоча б тому, щоб вкотре не втрапляти в описані ним пастки. 

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media

Залишити відповідь