Останній голова Садгірського району, а нині приватний підприємець Юрій Бурега
Фото pogliad.ua

A
A
A

Історичній Садгорі цьогоріч виповнилося 250 років

Якось дуже скромно і непомітно пройшло святкування 250-річного ювілею Садгори. Міська влада спромоглася хіба що організувати ярмарок. Решту заходів організували місцеві активісти. Зокрема відбулася виставка картин художника Михайла Чижика та презентація книги Тетяни Гудими «Легенди Садгори». Виступали місцеві артисти, учасники гуртків Будинку дитячої творчості. Охочі взяли участь у забігові «Садогурська миля».

Між тим, чи не кожен куточок Садгори, котру заснували 1771 року, оповитий легендами і переказами. Варто зазначити, що досі садгірчани знаходять на своїх городах мідні та бронзові монети з латинською буквою «S», яка вказує на барона Садагурського – засновника монетарні. Власне, з цих монет і почалося поселення. Спричинилася до цього російсько-турецька війна 1768-1774 років. Для утримання російської армії необхідні були значні кошти, тому вирішили випускати їх біля фронту. Зручну місцину обрали неподалік Чернівців, сіл Рогізна і Жучка. Будівництвом монетарні зайнявся відомий в Європі німецько-польський барон Петер-Ніколаус Гартенберг-Садагурський. У грудні 1771-го викарбували першу партію монет із турецьких гармат.

Садгора як поселення виникла 250 років тому, однак аж через 30 років, 1801-го, завдяки старанням барона Мустяци вона отримала Маґдебурзьке право й перетворилася на торгово-ремісниче містечко

У Садгорі з діда-прадіда мешкають працьовиті люди. Останній голова Садгірської районної ради Юрій Бурега з гордістю розповідає, що його предки оселилися тут ще у роки російсько-турецької війни. Нині близьких родичів у нього налічується під тисячу, і всі вони мешкають у Садгорі.

То чим нині живуть садгірчани? Які наслідки від ліквідації району? Про це спілкуємося із останнім головою Садгірського району, а нині приватним підприємцем Юрієм БУРЕГОЮ. 

Перша адміністративно-територіальна реформа

– До 2015 року Чернівці ділилися на три райони – Шевченківський, Першотравневий і Садгірський. Чи можна було між ними ставити знак рівності?

– Нині юридично у Чернівцях уже немає районів, проте все одно поділ на них в головах пересічних громадян залишився. Зараз не почуєш, що хтось там живе у Першотравневому чи Шевченківському районі, але ось чимало скаже, що є мешканцем Садгірського. Бо тут є значна відмінність. Садгірський район було сформовано 1949 року із шести сіл – Ленківців, Старої та Нової Жучки, Рогізни, Слобідки, Шанців. У січні 1965-го відбулася нова адміністративно-територіальна реформа, під час якої приєднали Садгору до Чернівців, утворивши однойменний район. Якщо стверджувати, що Садгора разом із приєднаними до неї селами відразу стали містом, то це не так. Але й сьогодні життя та побут більшості садгірчан більше схоже на сільське. Бо у багатьох є господарство, присадибні ділянки, обробляють садки, тримають свійську живність… Люди у Садгорі переважно знають один одного, чого не скажеш про містян, які не завжди впізнають мешканців під’їзду. Ось у мене, приміром, ледь не тисяча родичів у районі, а чи похвалиться цим хтось із чернівчан? Ні.

Ера розвитку району

Мабуть, ніхто не заперечить того, що коли Садгору приєднали до міста, вона почала швидко розвиватися.

– Безумовно. Пригадаймо, що було на території Садгори за австро-угорського періоду –  цукровий завод, гуральня, якісь нечисленні ремісничі майстерні на території теперішнього заводу «Емальпосуда». Відразу ж після звільнення краю від окупантів 1944-го почали будувати 70-й металообробний завод, наступного року – олійно-жировий комбінат, відтак м’ясокомбінат, хімічний завод…  Вони дали багато нових робочих місць як для садгірчан, так і мешканців навколишніх сіл. Вже пізніше, в останнє десятиліття існування Союзу почали зводити радіотехнічний, електроламповий завод, підприємство медичного обладнання… На жаль, вони на повну потужність так і не запрацювали, бо перестали вкладати в їхній розвиток інвестиції. Туди ж планували направити 10-й тролейбусний маршрут. А ще звести величезний житловий масив на декілька десятків тисяч людей на теперішній вулиці Ярослава Мудрого. І цей процес розвитку мав поширитися на всю територію Садгірського району. Але завадили негативні зміни після розпаду Союзу. Насамперед, в економічному плані. Район не отримав того розвитку, який планували. Нині м’ясокомбінат не працює, 70-й завод порізали на брухт, зупинилися цукровий, дріжджовий, спиртовий завод. Люди втратили роботу, заробітки, відповідно місто не одержує податків, що стримує його розвиток. Що стосується житла, то будівництво обмежилося тим, що на Хотинській звели кілька дев’ятиповерхівок для фахівців, які мали працювати на нових підприємствах.

Але ж заводські корпуси не простоюють, не руйнуються?

– Не допустили, хоча і йшло до того. Зараз в ймовірних цехах розмістилися великі торговельні центри «Боянівка», «Ашан». Працюють на повну потужність Калинівський ринок, «Епіцентр», «Метро». Вони пом’якшили проблему робочих місць у районі й місті. Але це все-таки торгівля, а не виробництво валового національного продукту. Через це, на мій погляд, наше місто не розвивається так потужно, як сусідні обласні центри. У Львові, Тернополі, Хмельницькому, Івано-Франківську доходи на людину незрівнянно більші, ніж у нас. Вони швидше розвиваються за Чернівці.

У вас не складається враження, що керівництво міста так і не перестає ділити Чернівці лівобережну та правобережну частину. Чи знаєте, якій з них дістається більше фінансування?

– Якраз сьогодні я дивився сесію Чернівецької міської ради, на якій депутати затверджували бюджет на наступний рік. Дивувало те, що серед об’єктів, на які планувалося виділяти кошти, немає жодної садгірської вулиці. Може це через те, що у депутатському корпусі нинішнього скликання немає жодної людини, котра живе і трудиться у Садгорі. Звісно, кожен депутат тягне кошти на свій округ, а на Садгору вже не вистачило грошей для ремонту шкіл, дошкільних закладів, культурних та оздоровчих центрів. Зрозуміло, що спортивні, культурні центри зводять біля масового проживання населення. Але не можна обділяти мешканців Роші, Клокучки, Каличанки, Садгори… Бо ж люди скрізь сплачують податки.

Несправедливий поділ

Мені нерідко доводиться спілкуватися з головами сільських територіальних громад. Розповідають, що в них жодне село не залишається поза увагою, чого не скажеш про місто. Чи я помиляюся?

– На жаль, ні. Ми не можемо добитися реконструкції кінотеатру «Буковина» під спорткомплекс. Бо поряд загальноосвітня школа, а власного спортзалу немає. Там можна обладнати два спортивні, стільки ж тренажерних залів. Хай би люди займалися спортом, а не пропадали у пивбарах. Багато чого доводиться робити власними силами і коштом. Ось, приміром, синагогу реставрували за гроші благодійників. Так само й новий торговельний комплекс. Але це не вкладення міста, а приватні інвестиції із-за меж країни. Садгірчани самі фінансували підведення природнього газу до квартир, води, створювали комунальні вигоди. Але до школи мої діти ходили три кілометри, хоча у сільських територіальних громадах на таку відстань возять шкільні автобуси. Якщо ж говорити про мікрорайон вулиці Чорнівської, то там взагалі шість кілометрів до школи. Тут 6 загальноосвітніх шкіл, спортивна школа, Будинок творчості й дозвілля дітей і юнацтва. На Садгору залишилася одна школа із випускними класами. А з Чорнівської вулиці, мікрорайону Ленківці до цієї гімназії не менше, як 6-7 кілометрів. Діти мусять добиратися маршрутками, оплачуючи проїзд. Адже учнівських квитків немає, бо возять приватні перевізники, а їм не компенсують витрати. Зрозуміло, що деякі діти фізично не зможуть добиратися до освітніх закладів.

А чи одинакові умови медичного обслуговування?

Зараз не гірші. Минулого скликання ми трохи допомогли нашій лікарні й поліклініці. Придбали сучасне обладнання на суму понад 10 мільйонів гривень. Купили сучасний рентгенапарат, апарат УЗД, зробили ремонти приміщень, фасаду, даху, перевели котельню на альтернативне паливо. Наша лікарня ковідна, то торік закупили кисневу станцію. Пролікувалися за цей період кілька сотень хворих, розвантаживши міські медичні заклади. Але садгірчани допомагають їй продуктами з власних городів і садів. Переконаний, тут годують найкраще хворих.

Насамкінець зізнайтесь, ви особисто були «за» чи «проти» ліквідації районів у місті?

– Був категорично проти ліквідації районів. Через це не склалися стосунки з тодішнім міським керівництвом. Я допускав, що районних рад не потрібно, бо районні депутати мало що вирішували, але потрібно було залишити якісь невеликі виконавчі адміністрації. Такий приклад діє у Львові. Мер призначає керівників адміністрацій, які відповідають за комунальні проблеми тощо. У нас же скоротили райони, а видатки на утримання чиновників збільшилися на понад 5 мільйонів гривень. То що це за скорочення? Між тим, площа Садгори це  – 58 відсотків території обласного центру. Ось нині прокладають каналізаційну мережу з полігону твердих побутових відходів по вулиці Чорнівській. Раніше туди провели водогін, заасфальтували дорогу. Я пропонував інший варіант, але на мою пропозицію не звернули увагу. Бо вони там не живуть. Наступне. Зараз ремонтують вулицю Хотинську. Я пропонував варіант через вулицю Ярослава Мудрого, територію недіючого цукрового заводу, однак на це ніхто не зважає. Між тим, могли б розвантажити транспортну мережу. Це нікого не цікавить, адже керівники міста не живуть у Садгорі. Нам вдалося створити комітети самоорганізації населення, завдяки яким будуємо власним коштом і силами спортивні майданчики, прокладаємо тротуари, закладаємо сквери. Так буде і надалі. Принаймні доти, доки не відновлять у Садгорі центр прийняття рішень. А заодно і в Коровії, і в Чорнівці, які нещодавно приєднали до міста.

Анатолій ІСАК 

   
Новини Чернівецької області

Залишити відповідь