A
A
A
Військово-патріотична гра «Джура» вплинула на вибір професії багатьох випускників начальних закладів
Цього тижня у Чернівецькій області стартував третій Всеукраїнський етап військово-патріотичної гри «Джура». Поборотися за першість у військово-патріотичних змаганнях приїхали майже 200 учасників зі всіх регіонів України, крім Харківської області. Буковину вкотре представляє рій «Характерники» Вижницької територіальної громади, котрий виборов першість у своїх ровесників.
Змагання розпочалися на овіяній славою Хотинщині, відтак перебралися на Вижниччину і триватимуть загалом 8 днів. Під час гри, зокрема учасники ознайомляться із екіпіруванням військовослужбовців, зразками військової техніки, стрілецької зброї. Для них також проведуть показові заняття з основ тактичної медицини. Свої навики підлітки демонструватимуть під час практичних завдань. А нагородження переможців відбудеться 28 липня на Центральній площі обласного центру.
Метою гри «Джура» є військово-спортивне і національно-патріотичне виховання молоді на основі традицій українського козацтва
Що являє собою ця гра? Чи орієнтує вона на вибір майбутньої професії нинішніх школярів? Про це ми розмовляємо з керівником команди Чернівецької області, ветераном антитерористичної операції на Сході, капітаном ЗСУ Петром КОВАЛЮКОМ (на фото у центрі).
Форма позакласної роботи
– Старше покоління пам’ятає популярну колись серед школярів гру «Зірниця». З часом про неї забули. І ось – «Джура». Це зміна назви, чи є в новій грі якісь особливості, пане Петре?
– Єдине, що пов’язує тодішню і теперішню гру – це участь у ній школярів. «Джура» – це всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра. Вона є формою позакласної роботиз патріотичного та морально-етичного виховання школярів, відмінним засобом формування патріотичної свідомості, спортивно-оздоровчої роботи. Тут, зізнаюся, немає жодного примусу й обов’язковості. Навпаки, організація гри у навчальних закладах опирається на учнівське самоврядування, засноване на традиціях козацького кола, вільного народного віча, і є добровільним об’єднанням дітей для виконання завдань. Її, звичайно ж, підтримує Міністерство освіти і науки України за сприянням інших міністерств, відомств та громадських організацій.
– Коли розпочався цей рух?
– На загальнонаціональному рівні гру проводять з 2009 року. Однак її в країні серйозно не сприймали на самому початку. Вважали це чиєюсь забаганкою, несерйозним заняттям. Новий поштовх у розвитку гри з’явився на другому році війни – 2015 року, коли вона була включена до Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки, затвердженої Указом Президента України. Основне спрямування гри – прищепити елементарні військові знання – фізичні, медичні, для того щоб діти могли надавати початкову, але кваліфіковану допомогу бійцям Збройних сил України та цивільним особам, які цього потребують. Крім того, зорієнтувати їх у майбутньому на вибір професії.
– Чи не можуть недоброзичливці дорікнути, що таким чином відбувається мілітаризація підростаючого покоління?
– Суть цієї гри не мілітаризація, а навпаки – налагодження дружби між областями нашої країни, приязних стосунків. Це спосіб пов’язати, подружити дітей з різних куточків України. Ви б бачили, як народжується дружба між дітьми зі Сходу і Заходу країни. А те, що діти протягом року загартовуються, фізично міцнішають, здобувають медичні навички – хіба це погано. Наші вихованці після підготовки та участі у змаганнях можуть надавати первинну допомогу і у школі, і на вулиці. Причому як дітям, так і дорослим.
Війна змінила пріоритети
– Мені відомо, що ви не стояли осторонь, коли на сході України розпочалися бойові дії? Розкажіть про вашу участь в антитерористичній операції.
– Як офіцера запасу з вищою освітою мене мобілізували до Збройних сил України у березні 2014 року, коли тільки почалися локальні бойові зіткнення на Донеччині-Луганщині. Щоправда, за наказом півтора року служив у Вижницькому райвійськкоматі. Однак на початку 2016-го перевівся у 44-ту бригаду і до літа 2018-го служив у 12-й артилерійській батареї заступником командира. Це Тернопільська бригада, яка виконувала бойові завдання протягом моєї служби на території Луганщини. Зокрема неподалік населених пунктів Щастя, Станиця Луганська, Золоте, Рубіжне, Новий Айдар та інших.
– Пане Петре, ця бригада має давню історію чи вона новоутворена?
– Своє існування бригада розпочала у вересні 2014 року в місті Яворів на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Через пів року бригада отримала пункт постійної дислокації у Тернополі на базі розформованої 2013 року 11-ї окремої гвардійської артилерійської бригади. Створювали військову частину з «нуля». Вона пройшла бойове злагодження і взялася виконувати завдання у зоні АТО. До речі, за короткий проміжок часу бригада зарекомендувала себе як один з найкращих артилерійських підрозділів Збройних сил України. Вона прославилася неординарним бойовим шляхом, стримуючи російського агресора від просування вглиб української території. Артилерія, яка під час визволення українських територій від ворога, продемонструвала свої найкращі риси – Бога війни. Вогнем артилеристів бригади було підтримано бойові дії інших бригад та підрозділів. В результаті відбиття атак супротивника було знищено безліч ворожих танків, батарею гаубиць Д-30, реактивний взвод БМ-21, мінометні батареї, багато одиниць бронетехніки та автомашин. На жаль, не обійшлось без втрат побратимів – артилеристів. Воїни до останнього подиху боронили землю від імперських посягань і віддали своє життя, залишившись відданим військовій присязі. Їхні імена викарбувані на гранітній стелі пам’яті загиблим, яка встановлена у військовій частині артилеристів.
– Чи контактували з місцевим населенням? Вони ставилися прихильно до українських військовиків чи все ж звучали сепаратистські висловлювання?
– З місцевими мешканцями були різні стосунки: і доброзичливі, й відверто ворожі з їхнього боку. Кращі контакти ми мали з тамтешніми дітьми. Неодноразово військовослужбовці нашого підрозділу відвідували місцеві навчальні заклади з подарунками, школярі вітали нас. Особливо дружні стосунки налагодили з Новоайдарівською школою-інтернатом. Що стосується місцевих. На мою думку, ворожа пропаганда зробила сильний вплив на свідомість донеччан і луганців. У чомусь наша країна програла інформаційну війну, позаяк ми бачили розгублених людей, які мали проукраїнську позицію, але нерідко висловлювали сумніви з тих чи інших питань. Тому нам часто доводилося виконувати роль пропагандистів, лекторів.
– Чи мали під час служби на Сході зв’язки з Буковиною, зокрема з Вижниччиною, пане Петре?
– Звичайно, військові постійно відчували, що мають міцний тил. Попри те, що до нас постійно телефонували рідні та знайомі, приїжджали волонтери з Берегомету. Наприклад, підприємець-волонтер з Берегомету Мендришора привозив продукти харчування, різну побутову техніку, інструменти. З самої Вижниці нам передавали подарунки – речі особистої гігієни, білизну, харчі, а діти дарували нам малюнки-обереги, що дуже цінувалося у війську. Чимало з Тернополя приїжджало волонтерів, адже бригада все-таки звідти.
Пригадую, у розташування нашої частини прибув із концертом вижницький вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка». Це було справжнє свято. Військові сприйняли позитивно виступ легендарної групи. Повірте, такі заходи надзвичайно підносять бойовий дух військовослужбовців, котрі перебувають в екстремальних умовах.
– А священик-капелан був у вашому підрозділі? І наскільки важлива їхня роль у військах?
– Їхня присутність у частині неоціненна. Капелан був бажаним гостем на будь-якій ділянці зіткнення. Переважна більшість військових, вільних від бойового чергування, відвідувала богослужіння, із благоговінням приймала у подарунок іконки, хрестики, вірили, що ці предмети, а ще віра у Господа, вбережуть їх від ворожої кулі та осколка. А з вірою, ви ж знаєте, легше жити у цьому світі. До речі, капеланом у нашій частині був священик із Чернівців – отець Микола.
Вплив на вибір професії
– Пане капітане, хотів би повернутися до дитячо-юнацькоївійськово-патріотичної гри «Джура». Чи знаєте приклади, коли колишні вже учасники команд обрали військовий фах?
– Такі випадки непоодинокі. Зізнаюся вам, що мій син Богдан, донедавна командир рою «Характерники», нині – курсант Одеської військової академії. Він змалечку грав у гру «Джура». Це його захопило і вплинуло на вибір професії. Багато займався спортом – він кандидат у майстри спорту з дзюдо. А як же може бути інакше, коли учасники гри «Джура» одержують фізичне, соціальне, розумове та духовне виховання на основі козацьких морально-світоглядних цінностей. По-друге, і вчать вшанування геройського чину борців за незалежність Української Держави, по-третє, формують серед молоді засади здорового способу життя, насамкінець – відбувається популяризація серед молоді військово-прикладних видів спорту, активних способів дозвілля, історії визвольних змаганьта української військової традиції.
– Ви говорили, що вони навчаються надавати першу домедичну допомогу.
– І не тільки. Школярів справді навчають методів наданняпершої медичної допомоги та транспортування потерпілого, порядку дій при надзвичайних ситуаціях, проводять майстер-класи з гасіння умовної пожежі, дії підрозділів ДСНС, дії громадян у сприянні охороні громадського порядку та державного кордону. Такі навички сприяють формуванню у підростаючого покоління почуття гордості за свою країну, готовності до її захисту.
Анатолій ІСАК
Новини Чернівецької області