Що таке ейджизм, як дискримінують людей за віком, що кажуть роботодавці та як можна відстоювати свої права.
Ілюстрація Іванни Шевчук
Ейджизм — це дискримінація людини чи груп людей через вік. Зокрема він поширений серед роботодавців. Часто вони негативно налаштовані до працівників старшого віку навіть тоді, коли ті є не менш освіченими та продуктивнішими за молодих співробітників.
Працюй і терпи. Булінг як спосіб дискримінації старших працівників
Світлані Козуб — 60. Вона працює заступницею директора з культурно-масової роботи культурно-мистецького центру «Садгора» вже понад 20 років. До 2017-го вона не знала, що таке ейджизм. Бо саме тоді у неї з’явився новий директор. І впродовж цього часу він, за її словами, всіляко дискримінує Світлану.
«Директор пише на мене доповідні, змушує людей із закладу підписати документ, що я начебто скандалістка та заважаю людям працювати. Хоча я говорила з деякими колегами, і свої підписи вони пояснили так: “Проти вас нічого не маємо, просто не було вибору”. З одного боку, я їх розумію, бо вони бояться втратити роботу. І їх би чекало те саме, що й мене, — приниження».
Світлана Козуб розповідає, що щодня вона перебуває, наче під прицілом. День похвилинно розписаний.
«Іду в бібліотеку чи їду в місто у справах — пишу директору заяву на листочку, аби він мені підписав, мовляв, дозволяю. Дуже важко працювати, а з кожним днем моральний тиск лише збільшується».
За словами жінки, її професіоналізм тут ні до чого. Директор жодного разу не висловлював зауважень чи претензій щодо її роботи.
Однак за період його каденції звільнилися багато керівників. Світлана каже, що він сприяв цьому — був моральний тиск. А люди не витримували і писали заяви на звільнення. Серед них керівники оркестру, драматичного гуртка, два завгоспи тощо.
Директор навіть вимикав старшим працівникам мікрофони на виступах. Аби тих не було чути.
«Казав нам: “Вас, геріатричний центр, треба піднімати на сцену підйомним краном”», — ділиться Світлана.
Неодноразово траплялися ситуації, коли жінка мусила залишитися удома за сімейними обставинами. Завжди про це попереджала директора, подавала заяви. Але керівник писав доповідні начальниці управління культури Чернівецької міськради, де вказував, що Світлана прогуляла.
«Три роки тому директор не дав мені премію. Я зверталася до начальниці управління культури, аби вона вирішила це питання. Вона пообіцяла, мовляв, “до пенсії ви ще пропрацюєте”. Так і сталося, бо я вже на пенсії. І зараз булінг став лише сильнішим».
Також жінку єдину серед заступників відправили майже на два місяці на 2/3 ставки за простій. Аргументували тим, що був карантин, це за законом.
Через такі події Світлана Козуб подала до суду.
Фото Світлани Козуб, facebook.com
Я не прагну перемоги, а хочу справедливости
Раніше у жінки була ставка заступниці з творчої роботи та пів ставки культурного організатора культосвітньої діяльности. Вона подала позов у Садгірський суд проти директора, бо він звільнив її з посади культорганізатора без попередження та зауважень до роботи.
Світлана виграла цей суд. Хоча апеляцію в Чернівцях програла. Тепер чекає результату від Верховного Суду.
Крім того, скоро має відбутися засідання з керівницею управління культури, котра дала догану. Також, за словами Світлани, необґрунтовану.
«Звичайно, я можу залишити роботу і здатися, але я не хочу такого приниження», — каже жінка.
Фото з Fb-сторінки пані Лариси
Не беруть на роботу, бо мені вже за 50
А у пані Лариси інша ситуація. Їй зараз 53. Ще з 49 років вона шукає роботу і не може знайти через свій вік. Щоразу їй відмовляють, мовляв, шукають молодих працівників. Звісно, про кваліфікацію та досвід тут не йдеться.
Приходила і в кафе, і на склад, поліклініку…
«За моїми спостереженнями, з 35-40 років справді дуже складно працевлаштуватися, не кажу про старших, особливо це стосується жінок. Я дуже довго шукала роботу і продовжую це робити. Зараз із цим взагалі важко, бо через пандемію існує багато обмежень. Самі розумієте, заклади зачинені, а багато людей уже втратили роботу», — каже Людмила.
Вона приходила і в кафе, і на склад, хотіла також влаштуватися продавчинею, працювати в поліклініці… Конкретної сфери не шукала — просто потрібна була робота.
Коли приходила на співбесіду, розповідала про себе, свої вміння, як це й повинно бути. Згодом працедавці запитували про наявність вищої освіти та скільки жінці років.
— Вибачте, але ми розраховуємо на молодий колектив…
— Але я готова працювати, налаштована показати всі свої вміння!
— Ми все розуміємо, але ви нам не підходите.
Приблизно такий вигляд має майже кожна співбесіда Лариси.
«Такий діалог уже навіть став звичним. Незважаючи на мій досвід та бажання працювати, перепоною є лише вік. До речі, в оголошеннях на роботу часто не вказують вік, а також критерії, за якими шукають працівників. Тому тут важко передбачити, як пройде співбесіда.
Я працювала раніше на базарі, тому розумію всі тонкощі торгівлі. Крім того, вмію швидко набирати текст на клавіатурі, бо довго працювала в бухгалтерії», — розповідає жінка.
За її спостереженнями, зараз і на постійну роботу старших майже ніхто брати не хоче. Щонайбільше — стажування. І те безкоштовне.
«Ми вас беремо на випробувальний термін, а вже далі побачимо…».
І після цього терміну — відмова.
«Звичайно, це лише мій досвід. Мені відмовляли завжди усно. І розумію чому — якби письмово, могли би бути певні проблеми.
Однак через дискримінацію я все одно нікуди не скаржилася. Здається, нереально чогось досягнути у цій ситуації. До того ж, потрібно багато часу», — каже пані Лариса.
Ілюстрація Іванни Шевчук
Що кажуть роботодавці
Для того, аби дізнатися, чому працедавці шукають кандидатів конкретного віку, журналісти «Шпальти» опитали декількох із них. Контакти знайти було нескладно — майже завжди на сайтах із пошуку роботи є детальний опис вакансії, критерії, а також номер телефону роботодавця.
Ось, наприклад, ми знайшли оголошення, мовляв, шукають офіціанта в один із ресторанів міста. Вказують, що розглянуть кандидатуру студента. Серед вимог: вік від 18 до 26 років. Запитуємо працедавця, чому визначили саме таке обмеження та чи можливо працевлаштуватися, якщо вже «стукнуло» за 27-30 років.
«Це один із критеріїв підбору працівників. Його визначають за середнім віком співробітників. Однак якщо вам цікава вакансія, можемо обговорити всі питання під час зустрічі».
Наприкінці працедавець додав, що запрошує на співбесіду.
Також ми знайшли оголошення про вакансію касира в кінотеатрі. Цікаво, що вказали обмеження у віці до 30 років. Телефонуємо за вказаним номером. Нам пояснюють, що насправді можна працевлаштуватися й після 30 — все залежить від умінь та бажання:
«Насправді й після цього віку працювати можна. Ми зазначили таке обмеження, бо зазвичай в оголошеннях його потрібно вказати, аби мати орієнтир. Усе інше можна обговорити на співбесіді».
Багато інших опитаних також запрошували на співбесіду для обговорення питань. Деякі працедавці уникали будь-яких детальних розмов, висловлювалися лише на кшталт «уже знайшли співробітників, дякуємо».
Серед запропонованих видів роботи ми переглянули такі вакансії: продавці у магазин кондитерських виробів, касири, аніматори, баристи тощо. Майже в усіх випадках шукають людей до 28-30 років. Рідше — до 25. А посаду охоронця пропонують у середньому чоловікам до 50 років.
Фото Максима Станкевича, erau.unba.org.ua
Ейджизм — це незаконно
Адвокат Максим Станкевич пояснює, що для боротьби із дискримінацією під час прийому на роботу в Україні діє декілька нормативно правових акти. Зокрема ст. 2-1 Кодексу Законів про працю України забороняє будь-яку дискримінацію під час прийняття на роботу. Кодексом також передбачили відповідальність. У разі необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу роботодавець має заплатити штраф. Розмір може становити одну мінімальну зарплату.
А стаття 11 Закону України «Про зайнятість населення» прямо забороняє в оголошеннях про вакансії вказувати таку вимогу як вік кандидата чи його стать.
Також варто зазначити Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який, крім всього іншого, встановлює за прояви дискримінації цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Однак до останнього виду відповідальности можуть притягнути за грубі порушення. Проте на сьогодні відсутня судова практика щодо оцінки дискримінації як порушення трудового законодавства.
Куди звертатися у випадку ейджизму
Якщо особу дискримінують при прийомі на роботу, вона може звернутися до суду.
Але проблема полягає в тому, що часто працедавці відмовляють усно, а не письмово. Як виняток — прийняття на роботу за направленням служби зайнятости. А при зверненні до суду людина має довести, що її не взяли на роботу саме через прояв ейджизму чи іншої дискримінації.
Крім того, в Україні не так багато судових справ на цю тему, процес довгий і дорогий.
Немає письмової відмови — немає доказів. Що робити
Якщо немає письмової відмови від роботодавця, це означає, що докази ейджизму відсутні. Однак громадяни мають право вимагати письмового пояснення, чому їх не беруть на роботу.
Адвокат каже, що доказами також можуть бути: запис розмови з працедавцем по телефону, запис відео співбесіди у Zoom, Skype.
Щоправда, є нюанс: про цей запис потрібно обов’язково повідомити роботодавця перед розмовою по суті. Й таке повідомлення має бути зафіксованим, а у співрозмовника не має бути зауважень.
Тому проблема ейджизму досі залишається актуальною. Ба більше — роботодавці все частіше шукають людей лише до 25 років.
Протидіяти ейджизму можна, звернувшись до суду, однак потрібні докази необґрунтованої відмови.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media