«У тебе нормального мужика не було», секс та бажання мати сім’ю в Україні. Інтерв’ю з лесбійкою Ксюшею Ткачук

«У тебе нормального мужика не було», секс та бажання мати сім’ю в Україні. Інтерв’ю з лесбійкою Ксюшею Ткачук

Про експерименти з хлопцями, сексуальну освіту, дискримінацію та проблему насилля.

Ксюші Ткачук 32 роки. Ще у підлітковому віці вона зрозуміла, що їй подобаються дівчата. Каже: хотіла відкритися давно, бо приховувати вже немає сенсу.

Ще в 7 років їй подобалося проявляти увагу до дівчат — захищати, оберігати їх. Проте тоді вона не розуміла, що це означає, адже була лише симпатія. А у підлітковому віці відчула вже сексуальний потяг та захоплення.

«Навколо люди більш гомофобні, не сприймають цього. Я чула всілякі історії в негативному контексті. Тому я для себе боялася це визнати. До 23 років ще зустрічалася з хлопцями, вдавала, думала, що, може, щось просто не так. А вже після того познайомилася з першою дівчиною. Саме вона стала моїм поштовхом. І від цього вже втекти неможливо».

Про експерименти з хлопцями та зізнання

Були експерименти, звичайно. Але я думала, може, проблема в хлопцеві або в мене не надто сильне захоплення до нього, інші причини. Та й секс не приносив задоволення. Мені хотілося щось ніжне… жіноче.

Першому зізналася своєму молодшому брату. І лише через декілька років після розуміння моєї гомосексуальности. Оскільки у мене немає батьків, ми лишилися вдвох — нема бабусь, дідусів, є лише далекі родичі. Тато помер, коли мені було 10, а мама — в мої 18. Тому брат був на моїй опіці, а жили у тітки та дядька. Мій камінг-аут стане для них шоком, вони не знають. Та й чужим людям не зізнавалася…

Я про це не могла говорити прямо, хоча вже зустрічалася з дівчатами. Боялася осуду. І брат помічав, що ніколи не було хлопців, приходила з дівчатами. А одного разу таки сказала: «Я лесбійка». Він відреагував нормально, мовляв, нормально до цього ставиться. Я ще також запитала його: «А ти?». Він сказав: «Ні-ні, я гетеро».

Читайте також:  З понеділка Буковина у «червоній» зоні. Яка ситуація з COVID-19 в Україні

«Цілуєш, а потім розглядаєшся, чи ніхто не бачив»

Перші стосунки були неймовірні, ми зустрічалися 2 роки. Вона була зі Львова, жили разом. Це було вперше. Чуттєве, щось незрозуміле і зворушливе, бо ти не знаєш, як себе поводити, бо в неї це також було вперше. Ставалися різні випадки. Трималися за ручки, але для суспільства, коли дівчата ходять за руки, — це не завжди лесбійські стосунки. Звісно, були прояви на людях — забуваєш, що не варто цього робити, — цілуєш у губи, а потім розглядаєшся, чи ніхто не бачив.

Коло моїх друзів звузилося лише до лесбійок, бісексуальних або френдлі. Цим людям я можу довіряти. Та й останнім часом я стала відкритішою. Моя теперішня дівчина з Києва, а там такі стосунки — нормальне явище. Це ж столиця, мегаполіс, багато різних людей, зокрема іноземців. От уже в Чернівцях рівень толерантности середній…

«У тебе нормального мужика не було» та ставлення на роботі 

Я працюю провідницею вже 14 років. І на роботі не зізнавалася. Так, були підозри. Бо мені 32, а ні чоловіка, ні дітей, ні хлопців не маю. А в нас так заведено, що ти не можеш бути самотньою. Бували залицяння пасажирів, я делікатно відмовляла, а всі ж бачать. «Ти одна і не приймаєш увагу. Коли думаєш заміж виходити? Тобі ж 32!» — таке на роботі я чую часто. Деколи доводилося вигадувати уявних хлопців: Вася, Федя, механік чи хто він там, а потім кажу, що розійшлися.

До того ж, мала вже негативний досвід. Коли в мене була перша дівчина, один колишній начальник потяга запідозрив у цьому і висміював привселюдно. Наприклад, жарти про «тройнічок» або «в тебе нормального мужика не було». Але на роботу це вплинуло зовсім трохи, бо він упереджено ставився. Однак зараз тут працює більше молоді, тож уже легше. Суспільство змінюється.

Читайте також:  Кілька вулиць у Чернівцях до 20 год. залишились без води

Дискримінація та насилля

Я не зізнавалася, навпаки, мала відштовхувати свою гомосексуальність. Але ніякі ситуації на це не вплинули. Наприклад, у сусідів колись трапилася жахлива ситуація. Там була дівчина, яку зґвалтували. В ті часи їй, скоріше за все, не надали психологічної допомоги, може, батьки не підтримали. І дівчина коротко підстригла волосся, перев’язала груди, почала себе називати в чоловічому роді — тобто не приймала свою жіночність. І люди неадекватно це сприйняли.

Бувають випадки, коли дискримінація перетворюється у насилля. Навіть за кордоном, де законодавчо дозволені такі стосунки, дівчат ґвалтують, мовляв, чоловіка хорошого не було. Буває, що обливають зеленкою, є психологічний тиск та погрози.

Багато чого сформовано релігією. Люди спираються на неї. Бо що вони відповідають? «Це ж гріх!»

Про секс та сексуальну освіту

Ти приблизно розумієш, як це відбувається. Є страхи, щоб усе зробити правильно, але це автоматично виходить. Крім того, якщо ви з партнером чи партнеркою можете говорити про те, що вам подобається, а що ні, це допомагає покращити стосунки. Запах жінки, м’якість, ніжність… З жінкою легко говорити, ви схожі фізіологічно. Психологічно трохи важче, бо нам же скрізь розповідають, що це повинен бути чоловік, якого треба терпіти і любити. І ти не знаєш, як із жінкою поводитися, робиш усе інстинктивно та за бажанням.

Сексуальна освіта також передбачає знання про те, що є гомосексуальність. Така освіта дуже важлива. Коли я ще була школяркою, вчителька не могла нічого сказати про секс, про те, як народжуються діти, про презервативи також. Їм соромно про таке говорити, адже це щось табуйоване. Батьки хочуть, аби вчителі пояснювали, а вчителі — щоб розповідали батьки. Це треба обговорювати.

«Наше суспільство сире»

Можна показувати, що це явище нормальне. Суспільство «сире» — начебто не готове, але вже змінюється. Над цим треба працювати. Якби більше людей робили камінг-аут,  тобто розповідали про це, якби відомі особистості про це говорили, це було б видиміше. Крім того, безпосередньо впливають знайомства. Суспільство звикатиме до того, що всі ми різні.

Читайте також:  «Дихання спокійне, жодних скарг». Перший вакцинований на Буковині – житель Сторожинецького району

Бо більшість думає, що ЛГБТ — це хворі, розпущені, неадекватні люди. Але це не так. Коли така людина поруч, то розумієш, що вона нормальна.

За кордоном адекватно ставляться не лише до представників ЛГБТ, а й до людей із різним кольором шкіри, хоча у нас деколи навіть це може викликати сміх. Нам треба 20-30 років для того, аби стати толерантнішими. У США ще у 80-х був той рівень, що у нас зараз. Але вже щось змінюється.

«Я би хотіла сім’ю в Україні»

Думаю, ми з партнеркою плануємо дітей. Однак ця тема важка, адже й гетеросексуальним парам це не так легко — треба мати житло, заробітну плату відповіну — це загалом більше фінансовий план. Повинно бути все спільно та розумно. Але я хотіла би сім’ю в Україні. Так, за кордоном узаконено і легше, але хто, як не ми? Хтось має бути першим!

Фото Володимира Гуцула 

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media

Загрузка...

Залишити відповідь