Спеціальний режим сплати ПДВ позбавляє вітчизняних аграріїв можливості розвиватися
Нинішнього року на Буковині фактичний початок жнив практично збігся з традиційним. До початку зернозбиральної кампанії аграрії краю підготували техніку, токи та елеватори, заготовили необхідний запас пально-мастильних матеріалів тощо. Незважаючи на періодичні дощі та зливи, для дотримання протипожежних заходів хлібороби розпочали обкошування полів з ранніми зерновими культурами.
Одними із перших на Новоселиччині вивело комбайни на пшеничні лани фермерське господарство «Нива – АВК», яке очолює Олексій КЕРЦОЯ. Його ми зустріли на свіжоскошеному полі неподалік села Маршинці. Він поділився з нами своїми роздумами про перебіг нинішніх жнив зокрема і проблеми у сільському господарстві України загалом.
Прогнозування невдячна справа
– Щороку, пане Олексію, жнива випробовують аграріїв. Ви вирощуєте хліб уже майже сорок років. Чим нинішнє збирання ранніх зернових культур відрізняється від попередніх?
– Дійсно, хлібороби чекають того дня, щоб вивести комбайни в поле, як свята. Вже перші обмолочені гектари свідчать про те, як аграрії господарювали на своїй землі. Якщо бункери повні – значить, вчасно зорав, посіяв, підживив культуру, вніс гербіциди, обмолотив, якщо ужинок благий – щось недогледів, пропустив. І годі на когось нарікати – сам винен. Хіба що погода внесе свої корективи. У нашому господарстві першим дозрів ранній сорт озимої пшениці на 20-гектарній площі, котру ось закінчуємо зібрати. Мали намір взятися за збирання зерна на інших 200-гектарних площах, де колосяться ячмінь і пшениця, але невтішний сюрприз підкинула погода. Річ у тому, що в сільському господарстві ніколи й ніхто не може все спрогнозувати з точністю до ста відсотків. Коли чую на початку року від міністрів, обласних керівників, що засіяно стільки-то площ під зерновими й планується зібрати стільки-то хліба, від цього хочеться тільки посміхатися. Адже один Господь знає, що збере і матиме у засіках хлібороб. Цього року, наприклад, погода вчинила таке, чого я не пам’ятаю вже понад 20 років. Осіння і весняна засуха зіграла свою негативну роль – зернові розвивалися слабо. Однак після рясних дощів культури заново відновили вегетацію. Тобто, основні стебла пустили нові паростки – підгони. В результаті центральні стебла поспіли й їх можна вже збирати, а підгони з колосками мають лише молочно-воскову зрілість.
Земля має дістатися тим громадянам України, котрі прагнуть на ній працювати
– Отож, сюрпризи погоди поставили землеробів у тупик?
– Ми звикли до таких сюрпризів. Тут головне не розчаруватися й не скласти руки. Так, нинішній рік видався складним практично для всіх сільськогосподарських культур, крім сої. Вона після рясних дощів різко підросла. Пощастило тим, хто рано посіяв ярий ячмінь – матиме гарний ужинок. Але за майже сорок років роботи у сільському господарстві не пам’ятаю, щоб коли-небудь 13 травня вдарив мороз. Нинішній травень видався дуже холодним із двома нищівними заморозками до 7-8 градусів вночі й уранці. Зазнали збитків садівники, овочівники. Пшениця постраждала ж здебільшого не від травневих, а від березневих заморозків. Сходи були слабенькі після зими, а тут ще мороз ударив. Вершки стебел приморозило. З’явився колос, а він у більшості – пустоцвіт.
– Які площі обробляє очолюване вами фермерське господарство?
– Нині господарство орендує й обробляє майже 650 гектарів землі, коли ж ми створювали фермерське господарство – її було 1875. Річ у тому, що чимало односельців забрали свої паї в натурі для особистого обробітку, крім того, з’явилися конкуренти. У Маршинцях надзвичайно працьовиті люди. Односельці мають у власності майже 50 тракторів, 8 комбайнів, які використовують у роботі. Бо куди нині піде молода людина, коли марно знайти роботу до душі. Але йому дісталися паї від дідів та батьків, і він береться обробляти землю. Я нікому не перечив – виділяв паї. Моє завдання, якщо щиро, було не пустити на наші землі агрохолдинги й корпорації.
Агрохолдинги позбавляють відчуття господаря
– Яка причина того, що ви, пане Олексію, не довіряєте агрохолдингам? Адже вони мають потужну техніку, застосовують при вирощуванні культур нові технології.
– Це моя особиста позиція. Вона ґрунтується на таких прикладах. Ось, скажімо, від нашої «Ниви» односельці забрали майже 1200 гектарів землі. Я не знаю точно, скільки односельців з нею стали фермерами, але здогадуюся, що не один десяток. Обробляють люди по п’ять, десять і більше гектарів. Я їм усім допомагаю: технікою, насінням, очищенням зерна, зберіганням… Бо я народився у цьому селі, працював з багатьма односельцями з 1982 року. І нікуди звідси не подінуся. І не хочу, щоб на мене нарікали. Не хочу такої долі рідному селу, як це сталося в інших, де землю обробляють холдинги. Там люди не мають права навідатися на свій пай, бо йому кажуть, а чого ти сюди прийшов, тут твого нічого немає. Та й роботи вони селянам не дають.
– У такому разі зізнайтеся, а скільком односельцям ви створили робочі місця?
– У нашому колективі у сезон працюють до 30 осіб. Здебільшого, механізатори, але є й прості робітники. Дотримуюся незворушного принципу не робити у господарстві штучних скорочень. Якщо вже людина звільнилася або вийшла на пенсію, тоді вакансію не заповнюємо. На площу землі, що її обробляє фермерське господарство, необхідно 5-6 чоловік. Я не соромлюся йти своїм рідним селом. Бо земля і майно справедливо розпайовані й виділені в натурі – персоніфіковані. Односельці, котрі мають землю, мають і майно: частину приміщень, механізми тощо. Незважаючи на те, що договори на оренду були оформлені на певний період й я міг не виділяти землю, проте йду людям назустріч. Ніколи не переконував таких, що я конкурентоспроможний, можу давати більшу плату. У Чернівецькій області мало землі. У нашому селі, наприклад, паї мають розмір – два гектари. Але земля навколо різна – краща, гірша, є сінокоси, пасовища. Отож коли ми 2002 року видали державні акти на землі, то врахували це і кожен пайовик має наділи в трьох місцях. Це щоб по справедливості.
– Як розраховуєтеся з власниками земельних паїв – зерном чи грошима?
– У державі встановлено розцінки за оренду гектара землі. Ми дотримуємося їх – на пай видаємо у середньому по 1200 кг пшениці, або грошовий еквівалент. Видаємо, за бажанням, зерно кукурудзи, олію, надаємо послуги. Ось уже третій рік ми сплачуємо ПДВ на загальних підставах. До того у нас був спецрежим при сплаті цього податку. Для нашого господарства це був один мільйон гривень, який можна було витратити на розвиток господарства, придбання нової техніки. Це була суттєва допомога фермерам. Менший розмір мав і єдиний податок, соціальні внески. Зараз же виходить на один гектар навантаження понад 2200 гривень. Торік воно було 2400 гривень. Це обмежує наші можливості.
– Зізнайтеся, пане Олексію, а взамін держава щось дає фермерським господарствам?
– Нічого не одержуємо й нічого не вимагаємо. Єдине, якщо б спецрежим сплати ПДВ відновили, то це був би дієвий метод субсидіювання сільського господарства. Щоправда, держава все-таки повертала фермерам 25-30 відсотків вартості вітчизняної техніки. Це щоб ми підтримували вітчизняного товаровиробника – купували їхні культиватори, сівалки. Кілька років тому ми придбали техніки на 1,7 мільйона гривень, то повернули понад 500 тисяч. Торік придбали культиватор, а цьогоріч у травні компенсували 50 тисяч гривень. Це небагато, та все ж приємно, що нас не забули.
– Знаю, що раніше у колгоспі «Маяк», який ви очолювали, була потужна тваринницька ферма. Зберегли галузь чи не вдалося?
– Уже 3 роки минуло як ми розпрощалися з тваринництвом. Перша причина – відсутність трудових ресурсів. Не йдуть люди на ферму, бо наші зарплати не можна порівняти з польськими. По-друге, тваринництво можливе тільки при впровадженні сучасних технологій й субсидіюванні з боку держави. У нас цього не було. У всьому світі тваринництво дотують, тільки не у нас. Звідси й результат – ніхто не хоче працювати собі у збиток.
Рівні умови для всіх
– Нещодавно Верховна Рада Україна прийняла закон про ринок землі. Як ставитеся до цього нововведення?
– Реформу землі в Україні розпочали ще у 90-х роках минулого століття. з 1 грудня 1999 року розпочалося її розпаювання. Зараз реформа завершується. Однак питання це надзвичайно заполітизоване. Пришвидшують цю реформу здебільшого ті, хто немає ніякого стосунку до землі. Не знає обстановки в селі, не відає економічних законів. Ринок землі, як і в усіх цивілізованих країнах повинен існувати. Але в Україні він «чорний». Я це відчуваю. До прикладу, до мене приходять односельці й кажуть, що хочуть продати пай, бо їм потрібні гроші. Мовляв, як хочете так і вчиняйте, ось інші продають і купують. Але в цій ситуації не можна допустити, щоб іноземні інвестори скупили українську землю. Маємо діяти за прикладом Польщі. Щоб з наступного року установився механізм, ринкова ціна на землю. Головне, щоб землю купували для обробітку, не для спекуляцій. Бо й таке може бути – людина має гроші й хоче вкласти їх кудись, аби мати зиск. Крім того, має бути встановлена кредитна політика. Створити земельні банки з малими відсотками для людей, які хочуть працювати на землі. Я, скажімо, не збирав грошей, щоб уже купувати землю, та сподіваюся, що вирівняється політика, з’являться такі банки і тоді зможу скупити кілька гектарів. Щоб потім залишити її своїм дітям й онукам.
– Чималий ажіотаж викликала звістка про оплату пайовиками своєї землі. Здається, по 1500 гривень за гектар. Ви схвалюєте це?
– Я уже згадував, що нині фіскальне навантаження на один гектар землі, який фермерські господарства офіційно обробляють, становить 2200-2400 гривень. Але є люди, котрі працюють неофіційно й платять за пайовика тільки 640 гривень. При цьому не сплачують прибутковий податок, воєнний збір, до Пенсійного фонду, у місцеві бюджети. Люди у них працюють неофіційно. Цей закон ставить всіх у рівні умови. Фіскальне навантаження зменшиться у нас, але зросте у них. Ми працюватимемо в рівних умовах. І це справедливо.