Подружжя із родини довгожителів та працелюбів добре знає ціну життя
Не часто Віктор Тихонович та Варвара Михайлівна Заяц із Селятина одягаються у вишите вбрання – тільки на великі релігійні та сімейні свята. Але ці весняні дні для них особливі. Господарю виповнюється 70 років, з яких півстоліття він пройшов поряд із мудрою та душевно красивою жінкою. Разом виростили двох дітей, мають 5 онуків та 8 правнуків. А ще – велике господарство та чимало життєвих надбань.
Так і хочеться поспілкуватися з такими щирими гуцулами про секрети сімейного добробуту, про вміння берегти один одного та смисл праці, яка не дає спочинку літам. З дитинства вони звикли поратися по господарству. Віктор Тихонович пригадує, як ходив до початкової школи пішки біля п’яти кілометрів, а до старшої – цілих вісім. До інтернату батьки не віддавали дітей, бо потрібно було допомагати вдома. У сім’ї виховувались дев’ять дітей, і годувати всіх було непросто. Так, саме годувати, коли у власному господарстві можна було утримувати тільки одну корову… Були роки, коли і в великодній кошик не мали що покласти.
У чотирнадцять літ Віктор почав пасти колгоспних корів на фермі під час літніх канікулів. А у повноліття, коли б тільки йти здобувати професію, влаштувався на ферму дояром. На благо сільського господарства держави пропрацював цілих 34 роки. Певний час був ланковим, збирав усе село до праці на сінокосах та колгоспних городах, а взимку возив трактором сіно для худоби. Розповідає, що у двадцять років одружився із дояркою, яка припала йому до серця.
Жінці тепер вісімдесят літ, чоловікові – 70, але вони все із таким же вогником у очах згадують час, коли почали вити власне сімейне гніздо.
– Будували свою хату самі, без допомоги батьків. Було дуже непросто, не вистачало грошей. Деревину розпилювали вручну трачковою пилою, бо так було дешевше. Справжнім святом (бо весілля ми не справляли) для нас було новосілля. Тоді запросили біля ста односельчан та родичів, були музиканти і гарне застілля, – розповідає Віктор Тихонович. А дружина дістає з альбома давнє фото, на ньому нараховую 87 гостей. І це, кажуть співрозмовники, не всі люди сфотографувалися.
Хату збудували і справді гарну. Поряд – величезна стайня та господарські будівлі. Усе на подвір’ї по-ґаздівськи доглянуте. Муркочуть у дворі троє пишних котів, у стайні чекають до себе уваги три корови, двоє телят, п’ятеро овець і коник-помічник.
– Так, тепер ми зустрічаємо Великдень у гаразді. Є багато своєї продукції, є і з чим у магазин піти за покупками, – кажуть чоловік та жінка. Звикли до праці в горах і вже навіть у поважних роках не вміють просто відпочивати. Ґаздують з допомогою дочки з зятем та онуків. Разом дають лад понад шести гектарам землі. Щоправда, залучають до роботи сучасну техніку – купили косарку, без якої тепер не обійтися на сінокосі.
Що для них означають ювілейні дати у життєвому календарі? Це вдячність один одному за підтримку, турботу, розуміння, за те, що незважаючи на труднощі, трималися міцно за руки та дякували Богові за все. З усмішкою кажуть, що не забувають обмінюватися подарунками, як прийнято до свят. А ще сподіваються на довголіття. Адже у родині подружжя багато довгожителів. Їхні батьки прожили по 90-95 років, навіть не задумуючись про здоров’я. У праці не було коли дбати про себе.
Про який відпочинок мрієте? Може, хотіли б побачити світу…- запитую у подружжя і отримую відповідь від жінки. – Та чоловік не може і п’ять хвилин відпочивати. Все біжить до роботи. Щоправда, дуже любить гуцульські набутки. Де б тільки не був на весіллі, не пропустив жодного танцю.
Гуляти гей не хочеться, так черевички просяться, – жартує Віктор Тихонович, і в цих словах – вся енергетика справжнього гуцула.
Ось він одягає капелюха, і ніхто не скаже, що сьогодні йому цілих сімдесят літ. Отакі наші файні гуцули! Многая-многая літа вам!
Любов МАРШАВКА.
Повідомляє: Rayon.cv.ua Новини Путильщини