Подальшу долю молода жінка пов’язує із військовою справою
Кажуть, у війни не жіноче обличчя. Але, прагнучи захистити рідну землю, на Сході України служать тисячі жінок — добровольців, військових, медиків… Гарні і тендітні, вони несуть нелегку службу на рівні із чоловіками, своїм прикладом спростовуючи міф про «слабку стать». Одна з таких жінок — Марина Гуцуляк з Суховерхова, яка, маючи маленьку донечку, пішла на фронт з переконанням, що має захистити Україну, щоб її дитина та мільйони інших українців мали майбутнє в своїй державі.
— Як молода жінка, яка не була військовозобов’язаною, і навіть зброї у руках раніше не тримала, зважилась на таке кардинальне рішення і пішла в добробат?
— Все почалося з того, що я, отримавши юридичну освіту, почала допомагати знайомим оформляти документи для служби в добровольчому батальйоні. Тоді й зрозуміла – не можу перечікувати тут, поки на Сході вирішується доля України. І з листопада 2014 року я пішла служити у складі роти з Буковини в батальйон «Луганськ».
— Мабуть, рідні були проти такого рішення?
— Мене відмовляли всі: особливо проти були мама, тато, також друзі та знайомі. Навіть інші чоловіки-добровольці, зокрема ті, які вже знали, що таке війна, вмовляли мене повертатися додому. Особливо після того, як, приїхавши в Луганську область, ми почули перші автоматні черги… Але я свого рішення не змінила і після двох тижнів навчання почала нести службу. Волонтери, які приїжджали до нас, теж наразі вмовляли мене повертатися з ними додому. Але я відслужила чотири роки і чотири дні в Луганській області, додому приїжджала лише у короткі відпустки.
— Чи були під час служби якісь поблажки для жінок? Чи не вважали чоловіки, що вам там не місце?
— Жінки, які служили в нашому добробаті «Луганськ», несли службу нарівні з чоловіками. Ми так само чергували по 8 годин – і вдень, і вночі, тут стать не мала значення. Під час служби бачила жінок, в тому числі командирів, які несли службу не гірше, а навіть краще за чоловіків. Насправді, зараз жінки у війську – не дивина, хоч більшість людей ще не звикли до цього.
— Як ставилась ваша донечка Віолета до того, що мама на війні?
— Нам було складно довго не бачитися, Віолету доглядала моя мама. Спершу дитина була малою (їй було 4, коли я пішла служити) і не зовсім розуміла, що таке війна. Але коли восени 2018 року загинув наш односелець Дмитро Дарій, донька побачила, що війна може забрати життя, і почала дуже тривожитися за мене… Але, на щастя, після того я повернулася додому і підписала контракт на військову службу, тепер служу у прикордонних військах у Чернівцях.
— Оскільки добровольчі батальйони входять у структуру міністерства внутрішніх справ, вам було б логічніше продовжувати роботу в поліції після повернення додому.
— Так, адже я була офіцером, мала звання лейтенанта поліції, а під час служби отримала другу освіту за спеціальністю «практичний психолог». Але служба в поліції і у війську – це різні речі, я вже вирішила пов’язати своє життя з військовою справою і не жалкую про це. Тому я пішла в прикордонники, де поки що маю звання «молодший сержант».
— Ми розмовляємо напередодні традиційного жіночого свята 8 березня. Чи відзначали ви цей день на передовій? І що б ви хотіли у подарунок на свято?
— Так, нам, жінкам, дарували квіти, ми пили чай з тортиком, але продовжували служити, як і в будь-який інший день. Адже бойовики не зважали на свята, навпаки часто в такі дні посилювали обстріли. Тому для всіх, хто бачив війну на власні очі, на будь-яке свято найкращим подарунком була б перемога і мир в Україні.
Розмову вела Ольга КУЛЬКО.
Джерело: Вільне Життя – Новини Кіцманщини http://freelife.cv.ua/novini-kcmanschini/9103-chotiri-roki-chotiri-dn-prosluzhila-v-dobrovolchomu-batalyon-v-zon-ato-marina-guculyak-z-suhoverhova.html