Свято української
писемності та мови було встановлене указом президента України в 1997 році і
відзначається щороку на честь українського літописця Нестора – послідовника
творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, першого українського
історика, видатного письменника та мислителя, ченця Києво-Печерської лаври.
Відповідну постанову прийняла Верховна Рада України.
Дослідники вважають, що
саме з Нестора Літописця і починається писемна українська мова. Це не тільки
державне, а й церковне свято. Перший у сучасній українській мові твір, який
відповідає візантійським першоджерелам, православні назвали акафістом
Богородиці Холмській.
Преподобний Нестор
Літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру
послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій.
Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців.
Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова
справа стала змістом його життя.
Найвизначнішою працею
Нестора Літописця є “Повість минулих літ” – літописне зведення,
складене в Києві на початку XII століття. Це перша в Київській Русі пам’ятка, в
якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний
Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі
наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора,
наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. “Повість минулих
літ” була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому
преподобного Нестора Літописця можна по праву вважати батьком не лише
вітчизняної історії, а й словесності.
Упродовж кількох століть
український народ привчали до думки про нібито “вторинність”
української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив
української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і
нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова
української народності почала формуватися ще у VI–IX століттях.
Одним з перших визначив
засадничі етапи в розвитку літературної мови український мовознавець і літературознавець
світового рівня Юрій Шевельов. Він виділяв періоди історії мови не з огляду на
історію суспільних формацій. Його хронологія заснована лише на фактах
зовнішніх, характері писемних фіксацій, з урахуванням наслідків суспільних
подій та чинників, значущих в історії українського народу:
– VI, VIІ – ХІ ст. –
протоукраїнська мова (до початку писемного періоду);
– середина ХІ – ХІV ст.
– староукраїнська мова;
– ХV – середина ХVІ ст.
– рання середньоукраїнська мова (від 1385 року, коли Литва і Польща стали
однією державою, до 1574 року, коли був надрукований у Львові Апостол Івана
Федорова);
– середина ХVІ –
половина ХVІІІ ст. – середньоукраїнська мова (від Люблінської унії 1569 року –
угода про об’єднання Польщі і Великого князівства литовського в єдину державу –
Річ Посполиту);
– ХVІІІ ст. – пізня
середньоукраїнська мова (від Полтавської битви 1709 року до видання Енеїди
Котляревського 1798 року);
– кінець ХVІІІ ст. –
сучасна українська мова.
Інтенсивне формування
нової української мови дослідники пов’язують із другою половиною XVIII – XIX
століттями. І в цьому процесі далеко не останнє місце належить письменству
преподобного Нестора Літописця.
Джерело: Вільне Життя – Новини Кіцманьщини