Історикам, так і простим смертним, не дає спокою одне питання.
Франциск Скорина – найбільший литвинський вчений середньовіччя, який походив з Великого князівства литовського. У сучасній Білорусі його ім’ям названі гімназії, університет, педагогічне училище, бібліотека, в його честь випущено медаль і орден.
Особистість і діяльність Ф. Скорини активно вивчаються; і вже, здавалося б, багато чого відомо про цю неординарну людину, однак історикам, так і простим смертним, не дає спокою одне питання: до якого ж все-таки віросповіданням він належав? Різні документи того часу і факти, пов’язані з його життям, вказують на різні конфесії.
Литвинський Да Вінчі
Франциск Скорина народився в Полоцьку – одному з найдавніших російських міст. В кінці xv ст., коли з’явився на світ майбутній учений, це місто входило до складу багатонаціонального Великого князівства Литовського. Населення цієї держави складалося з східних слов’ян і балтів, жили тут також поляки, німці, євреї, татари. Офіційною мовою потужного держави литвинов був мову, який Скорина називав «руським» (сучасні дослідники справедливо називають державною мовою Литовської держави старобелорусским).
Треба сказати, що це князівство було зовсім не схоже на темне і відстале Московська держава того часу. Велике князівство Литовське в 16 столітті було абсолютно європейською країною, тісно пов’язаної із західною культурою і вбрала принципи Відродження.
У певному сенсі це було саме передове держава тодішньої Європи – тут мали місце, наприклад, виборність монарха та органів місцевого самоврядування в містах, а також загальна демократизація життя. Значну роль тут відігравали не стільки дворяни, скільки купці, підприємці та міщани. Особливо тісно країна була пов’язана з Польщею, також представляла собою в той час передову для своєї епохи дворянську республіку з виборним королем.
Країна йшла в ногу з часом, тут були розвинені наукова та культурна діяльність. Одним з найбільш видатних учених Великого князівства литовського і був Франциск Скорина. Спочатку він був відомий як доктор медицини, але з плином часу все більше уваги він став приділяти книгодрукуванню. Скорина був добре освічений: закінчив Краківський університет, потім успішно здавав іспити в Падуанському університеті, де його знання були особливо відзначені викладачами.
Знаменитий литвинський просвітитель став тим, що одним з перших став друкувати і видавати книги старослов’янською та російською мовами. Для цього він придбав друкарський верстат Гутенберга.
Цікаво, що свою першу книгу на старослов’янській мові він надрукував не на батьківщині, а в Празі. Центральним його працею стала «Біблія руска» – самостійний (не мав дозволу православної і католицької церкви) переклад Біблії, що містить передмова від автора, власні гравюри з автопортретами і алегоричними ілюстраціями і інші «вольності». З-за цього «Біблія руска» не вважалася церковною книгою; однак вона мала певну популярність.
Деякий час Франциск Скорина жив у Празі, де, за легендою, заснував знаменитий сад на Градчанах. Насправді сад цей заснував зовсім інша людина, а Скорина працював у цьому місті, швидше за все, лікарем.
Православний, католик, протестант або… атеїст?
Найбільша загадка Франциска Скорини – його віросповідання. Відомості про приналежності його до тієї чи іншої конфесії численні, але вони всі непрямі, тому не дивно, що всі вони суперечать один одному.
Католицизм.
Скорина міг бути католиком. Про це побічно свідчить послання римського кардинала Іосафа полоцького архієпископа, в якому згадується католицький священик на прізвище Скорина – можливо, родич вченого. Однак, за сучасними даними, цей документ був написаний в XVIII столітті.
На користь католицизму першодрукаря вказує факт його роботи у віленського єпископа Яна. Просвітитель виконував обов’язки єпископського секретаря . Ряд істориків вважає, що Скорина міг сповідувати католицизм, будучи повноправним членом віленського кола гуманістів.
У 1534 році друкарь приїхав у Москву, звідки його вигнали як католика, а книги його спалили як єретичні. Невтішно відгукувався про його діяльність і князь Андрій Курбський, що втік з Москви до Литви, але зберіг вірність православ’ю. Нарешті, великий литвин носив католицьке ім’я Франциск.
Православ’я.
Скорина міг бути і православним. Наприклад, у момент його народження в Полоцьку не було католицької місії – ні монастиря, ні навіть церкви; тому хрестити його за латинським обрядом батьки навряд чи могли. Хоча для такого важливого для них справи вони могли поїхати і в інше місто.
Книги його відповідають православним, а не католицьким канонами, і в них згадуються православні руські святі – Борис, Гліб, Феодосія та Антонія Печерських, а також сербський святий Сава. Книги надруковані на старослов’янській мові. Католицьких святих у його «святцях» немає, в тому числі і святого Франциска. Молитовні вираження його книг просять бога затвердити православну віру. Однак слов’янські книги для православних видавав і Швайпольт Фіоль – німецький книгопечатник, католик за віросповіданням; таке могло бути й у відношенні литвинського просвітителя.
До речі, про ім’я Франциск. Деякий час ходила легенда, що його справжнім ім’ям було Георгій; насправді це слово було помилкою в одному з документів, де слово «georgii» було написано замість епітета «эгрегиум» – «відмінний». Але могло бути й так, що ім’я Франциск (Франтішек), одне з найпопулярніших у Польщі в Литві, був його звичайним цивільним ім’ям, а в церкві він був хрещений під іншим ім’ям.
Наука і технології