В місті Боньгад відбулась угорська частина 29–го Міжнародного
фольклорного фестивалю «Буковинські зустрічі”, який воістину став одним з
найбільших мандрівних етнофестивалів у Європі.
Цьогоріч велелюдне
свято буковинського фольклору в травні відбулось у Польщі, наприкінці
червня — в Україні, в липні — в Румунії, а в перших числах серпня — в
Угорщині. Власне, «Буковинські зустрічі» проходять там, де проживають
буковинські спільноти різних національностей. Україну цьогоріч на
фестивалі в Угорщині представляли народний аматорський фольклорний
колектив «Южинецькі молодички» і театр народних традицій «Чернівчанка»
Чернівецької міської ради.Давно мріяла побачити країну, що, як і Буковина, була колись частиною Австро-Угорської імперії, тож хочу поділитися своїми враженнями від цієї короткої поїздки.
Більше десяти годин в дорозі до кордону, кілька відпочинкових зупинок, репетиції, пісні та веселі жарти «Южинецьких молодичок» додавали настрою. Близько шостої вечора під’їжджаємо до міжнародного пункту пропуску «Загонь-Чоп», де в обидві сторони вишикувалися колони із сотень комфортабельних автобусів, легкових авто і бусів, в основному із заробітчанами: хтось їхав додому у відпустку, хтось повертався в Італію. Через великий потік прикордонники не встигали оформляти документи, тож на митниці довелося відстояти в черзі, точніше відсидіти в автобусі більше 11 годин. Тільки о 5-ій ранку перетнули українсько-угорський кордон і одразу почали захоплюватися їхніми дорогами-автобанами. В Угорщині такі траси з’явилися ще в середині 90-х, і зараз в сусідній державі є півтори тисячі автобанів, планується ще побудувати 900 кілометрів. Вздовж траси як під лінійку покошені узбіччя. Тішать око рівненькі ряди посівів соняшнику та кукурудзи, а загальний ландшафт за вікном ідентичний нашому. Ще сім годин в дорозі і в’їжджаємо в маленьке, чисте, затишне містечко Боньгад. Одразу помітили — вздовж вулиць, у скверах, біля магазинів, житлових будинків, на балконах, віконних рамах, на стовпах багато вазонів, корзин з різними квітами. У місті немає громадського траспорту, великого руху автомобілів, зате багато велосипедистів, тому біля крамниць спеціальні стоянки для екологічно чистого транспорту.
Містечко, в якому проживають понад 15 тисяч жителів, є осередком буковинських секлерів, депортованих в цей край з південної Буковини на початку ХХ–го століття. Нині буковинська громада в Боньгаді нараховує більше 2000 осіб, які дотримуються традиції своїх предків, мають свої фольклорні колективи, хорові та танцювальні, тож фестиваль «Буковинські зустрічі” — це для них свято душі. Вони залюбки підходили до нас, тиснули руки, захоплювалися нашими вишитими сорочками, фотографувалися. Колишній мер міста Боньгад Арпад Потапі, який нині працює в Міністерстві іноземних справ Угорщини, очолює Союз буковинських секлерів, тож саме з його ініціативи ця громада приєдналася до фестивалю «Буковинські зустрічі”.
Більше двадцяти фольклорних колективів – українські, румунські, польські, угорські з Польщі, Румунії, Угорщини, України взяли участь в урочистому відкритті фестивалю, яке проходило на сцені місцевого будинку культури, святковій ході містом, гала-концерті…
Приємно, що угорська публіка тепло приймала наші виступи, щиро аплодуючи солістці Оксані Тощук за пісню «Буковино ти зелена» та «Южинецьким молодичкам» під керівництвом заслуженого працівника культури України Ганни Зварич за віночок українських пісень. Найгарячіше аплодувала наша нова знайома Людмила Балаж з Тернопільщини, яка вже понад тридцять років живе в Угорщині.
Особливо пам’ятною стала поїздка до невеличкого угорського села Ечер, де живуть нащадки із Буковини. Спершу нас запросили на спільну молитву до католицького костьолу. На почесному місці, де в православному храмі вівтар, ми побачили національні прапори. А потім у місцевому мистецько-спортивному центрі відбувся концерт та святковий прийом української делегації з Буковини.
Чесно кажучи, нам та іншим іноземним колективам із Польші, Румунії через відсутність перекладачів спілкування з місцевими жителями давалося непросто, тож доводилося згадувати і застосовувати шкільні знання з англійської і німецької мов. Зате всі розуміли інтернаціональну мову народної пісні, усмішки і жестів. Тож ми здогадувалися, що на сцені угорці відтворили народні звичаї та обряди при хрещенні немовляти. Коли співали, звучала народна інструментальна музика чи танцювали румунські, угорські колективи, ми, не шкодуючи рук, аплодували, вигукували «Браво».
Хоч були не так довго, але встигли оцінити угорську кухню, все чим нас пригощали, було надзвичайно перченим і гострим. Чесно кажучи, багатьом така їжа не підходила, бо дуже гостра, із надлишком м’яса, перцю і томатів. Основні страви угорської кухні складаються з жирного м’яса (частіше свинини) або вареної риби, в маринаді. Зате в Угорщині прекрасне біле, червоне, рожеве вино і пиво, і міцне бренді (палінку), смачнюща кондитерська випічка. Як розповіла наша землячка Людмила, в Угорщині не прийнято цокатися келихами — вважається, що це приносить нещастя. А піднімаючи келих, необхідно вимовити «за ваше здоров’я». Угорці шанують традиції і дуже люблять танцювати на будь-яких святах, гуляннях, фестивалях.
Свято буковинського мистецтва в Угорщині було неповторне, колоритне і багатоголосе. На всіх концертах, зустрічах панувала унікальна фестивальна атмосфера, гарна музика, піднесений настрій. І хоч дорога додому знову була довгою і виснажливою, але позитивні емоції від побаченого, почутого протягом трьох днів, від красивих костюмів і захоплюючих виступів учасників з різних країн додавали нам радості і гордості, що і ми стали частинкою буковинської родини в Угорщині.
Галина СКУЛЕБА.
Кіцмань-Боньгад.
Довідково. Вперше ідея проведення фольклорного фестивалю “Буковинські зустрічі” зародилася в середовищі польських емігрантів з Буковини, які компактно проживають в Пільському повіті. Відкриття фестивалю відбулось у червні 1990 року в м. Ястров’є і з роками коло учасників фестивалю “Буковинські зустрічі” і їх географія постійно розширювались і нині активними учасниками фестивалю стали всі національні громади, що проживають на Буковині. До українських, польських і румунських груп приєдналися євреї, німці, угорці, словаки, а фестиваль поширився на Румунію, Угорщину і завдяки ініціативі художнього керівника фестивалю пана Збігнєва Ковальського з 1999 року – на Буковину.
Джерело: Вільне Життя – Новини Кіцманьщини