Малюнки з бабайками не найгірше: вплив дорослого контенту на дитину

«Як людина, яка працювала контролером квитків у кінотеатрі, не з чуток знаю, що діти приходили на фільми не своєї вікової категорії. Були й випадки, коли батьки разом із дітьми намагалися пройти на таке кіно під приводом: «Ми вдома дивимося жахи – нічого страшного». Та чи справді у цьому немає нічого страшного?» – інтерв’юер. 

Фільми-катастрофи на телевізорі вдома, а до того психологічне чи фізичне насилля у батьківських стосунках, неконтрольоване споживання дитиною різного контенту – про те, як це впливає на малечу, читайте в інтерв’ю «Шпальти» з кандидаткою психологічних наук у галузі медичної психології, психологинею і координаторкою онлайн-лінії підтримки благодійного фонду «Голоси дітей» Оленою Лісовою.

Що менша дитина, то більше неусвідомлених процесів

Ми маємо у своєму мозку такі цікаві штуки – дзеркальні нейрони. Це група нервових клітин, які відіграють дуже важливу роль у нашій комунікації із зовнішнім світом.

Дзеркальні нейрони допомагають нам розуміти, що відбувається з іншими людьми, бути емпатійними. Коли дитина дивиться телевізор, оці дзеркальні нейрони дуже активно спрацьовують. Фактично вони змушують її проживати те саме, що показують на екрані. Що подібніший за віком чи якимись іншими характеристиками персонаж у телевізорі, то активніше дитина ідентифікує себе з ним. Вплив картинки з телевізора відбувається на декількох рівнях.

На поведінковому дитина моделює поведінку героя, який їй симпатизує. Це не завжди є свідомим рішенням. Адже що менша дитина, то більше неусвідомлених процесів. Якщо вона старша, то це навпаки усвідомлене наслідування: «Я роблю так, як хтось, хто мені сподобався, і на кого хочу бути схожим/схожою».

Емоційний рівень. Завдяки дзеркальним нейронам ми заражаємося емоціями. Можемо плакати під час драматичних сцен у фільмі чи злитися, бо відчуваємо подібні емоції до тих, які відчувають герої серіалу. Це щодо дорослих. У дітей це відбувається набагато легше. До певного віку малеча навіть не дуже зчитує зміст того, що відбувається на екрані. Однак дуже добре сканує емоційний стан. І, відповідно, вона може бути перезбудженою або сильно загальмованою (буває насправді рідше після перегляду мультфільму, фільму чи якоїсь передачі).

Фото: фейсбук-сторінка Олени Лісової

На фізіологічному рівні йдеться про викид нейромедіаторів, які супроводжують емоції, гормони стресу. Також може підвищуватися серцебиття, наростати відчуття фізичної тривоги, змінюватися дихання тощо.

Наприклад, якщо дуже пильно дивитися на те, як спортсмени гребуть у каное, то насправді наші м’язи починають копіювати мікрорухи, які спостерігаємо. Коли слухаю одного з наших місцевих співаків, то в мене аж горло болить.

У дорослих є якесь критичне осмислення тієї чи іншої ситуації. У дітей цього ще немає. Тому відсутні «гальма», які зупиняли б віддзеркалення емоцій.

Когнітивний рівень – це про пізнавальні процеси, формування певної картини світу. Якщо дитина споживає контент, де багато насильства, то зрозуміло, що у неї розвиватиметься високий рівень тривоги, недовіра до світу, відчуття того, що всюди небезпечно, що треба цьому протистояти.

Про персонажів удома та на екрані

Якщо у дитини напружена ситуація вдома, у телевізорі чи в телефоні вона дивиться насильницький контент – ці речі підсилюватимуть одне одного, буде своєрідне «комбо». Тому що і в реальному житті є тривога, насилля, страх, і на екрані те саме. Це сильно травмуватиме дитину, з одного боку.

З іншого – діти завдяки фільмам проживають те, чого не можуть прожити в реальності. До прикладу, дитина немає змоги боротися проти насилля вдома. Під час перегляду якоїсь стрічки, де є персонаж, що подобається дитині та протистоїть злу (може, насиллям на насилля чи іншим способом), – малеча ідентифікує себе з цим героєм і так реалізує наміри, які не може втілити в життя. Бодай у віртуальному аспекті. Персонаж подобається не просто так, а тому, що він відгукується на нашу потребу.

Людський організм не еволюціонував так швидко, як розвинулися технології

Наслідків того, що батьки тицяють дітям телефон у руки – «лиш би не плакав/не кричав» – багато. У таких дітей є проблеми з довільною увагою, розвитком мовлення. Двох-, трьох-, чотирирічні дітлахи не сприймають зміст того, що вони дивляться. Вони сприймають емоцію і загальний настрій, який там заклали.

Малеча реагує на спалахи світла, гучні звуки, інтонацію (агресивну чи радісну), швидку зміну кадрів. Абсолютна більшість цих подразників перевантажує їхню нервову систему. Фізіологічно психіка дитини не призначена для споживання такої кількости світла, емоцій, ефектів тощо. З нашою базовою природою це погано узгоджується. Людський організм не еволюціонував так швидко, як розвинулися технології. Ми пристосовуємося на ходу і, можливо, саме через це наразі так багато різних межових психічних станів.

Це індивідуально, але приблизно із семи років діти починають відносно критично сприймати зміст того, що переглядають на екрані телевізора чи телефона. Загалом, на мою думку, в якихось аспектах сучасні діти більш критично мислять, а десь менш критично. Скажімо, вони можуть бути дуже некритичними в осмисленні стосунків з однолітками. Причиною є пандемія Covid-19, повномасштабне російське вторгнення, а наслідком – дистанційне навчання. А можуть, наприклад, критично та цікаво розмірковувати про політичні події.

Є сім’ї, у яких телевізор практично не вимикають

Дитині може не подобатися контент, але якщо вдома це постійно на фоні, то вона так чи інакше переймає психофізіологічне перезбудження. Потім батьки дивуються, чому донька чи син агресують, кричать на них.

Коли я лишень завершила навчання в університеті, до мене звернулася близька подруга з проханням прийти й проаналізувати поведінку її шестирічної дитини. З хлопчиком наче все добре, проте він постійно малює різні катастрофи, аварії, вогонь, кров.

Під час розмови зі стурбованою мамою з’ясувалося, що впродовж декількох місяців після теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку дорослі вдома постійно це обговорювали, читали, відео дивилися – тема нон-стоп. Тобто на тлі бесід дитина якось намагалася це «переварити». Малеча була в контексті, вона відображала ту атмосферу, яку створювали вдома.

Літак, який захопили терористи, за мить зіштовхнеться з «вежею-близнюком» Всесвітнього торгового центру/Sean Adair, REUTERS

Знаю, що є сім’ї, у яких телевізор практично не вимикають. Дитина житиме цим контентом, що для психіки є занадто.

Тому абсолютно підтримую вікові обмеження на фільми. Вважаю, що випадок, коли батьки кажуть: «Пустіть нас до кінозали, ми вдома таке дивимося», – це безвідповідальність, відсутність критичного мислення у цьому випадку та відсутність піклування. Якщо моїй дитині після сьогоднішнього фільму не наснився жахливий сон, то це не означає, що стрічка на неї ніяк не вплинула.

Має бути інформаційна гігієна.

Повернення в дійсність

Наша емоційна саморегуляція дуже залежить від зрілости кори головного мозку, префронтальної кори насамперед. Це відносно нова структура людського мозку, якщо говорити про процес еволюції. Вона певною мірою слабша, як порівняти з глибшими структурами, які відповідають за емоції.

За вольові рішення – можливість зупиняти себе у процесі чи не починати процес, себто за контроль поведінки – відповідає фронтальна кора. Згідно з новими науковими даними ця частка дозріває до 27 років.

Дитина ще не здатна контейнувати таку кількість емоцій, яку їй пропонують у бойовику. Як на мене, відеоігри теж досить сильно розмивають контакт із реальністю. Оці всілякі прийоми, коли з ноги б’ють у голову, а він встав і побіг далі або ж продовжує бій. Та якщо взяти реальну ситуацію і реальний такий удар – тоді без наслідків не обійтися. 

Ми зіштовхуємося з тим, що часто, зокрема підлітки, використовують дуже жорстокі способи поводження одне з одним. Вони ще не в змозі розрахувати наслідки свого удару чи дії. А якщо на екрані їм показують, що ти можеш після такого встати й піти, то межа стирається.

Важливо, щоб батьки обговорювали з дітьми: «Як ти думаєш, а якби насправді хтось когось так ударив, що б це для нього було?», «Він зміг би вижити після такого удару?», «Як ти уявляєш, наскільки це йому було боляче?» тощо. Тобто трохи ввімкнути емпатію і відчуття дійсности, тому що в житті ці речі не варто повторювати, і вони мають зовсім інший вигляд.

Так само можна фільми обговорювати. Запитати в дитини, як вона почувається після перегляду, що там для неї є цікаве, які почуття виникали, хто з персонажів сподобався, а хто ні.

Розмови – важливі

У процесі розмови з дитиною – особливо якщо вона старшого віку – може стати зрозумілим, що вона досить добре розрізняє реальність і нереальність, «поганців» і хороших героїв, де є справедливість, а де її немає. У разі відсутности критики та осуду від батьків це не лише обговорення, а й зближення з дитиною.

Нерідко діти ідентифікують себе з негативним персонажем. Адже він має багато сили, цей герой усемогутній та безкарний. Їм це імпонує, коли є потреба самореалізації. Та якщо розібратися у природі «поганого хлопця», то найчастіше за зовнішньою крутістю й агресивною поведінкою лежить страждання.

Так, із дитиною можна розібрати: «Чи щасливий цей персонаж?», «Чи є у нього друзі?», «Чи задоволений він тим, що робить?», «Чи чинить він погано з відчаю і самотности?», «Який мотив його вчинків?». Щоб дитина не лише побачила поверхню, а й спробувала зрозуміти внутрішній світ цього героя.

У такому ж дусі обговорити позитивного персонажа. Тоді відкинути всі спецефекти й запитати: «На чиєму місці ти б хотів/хотіла опинитися?»

Вважаю, що мотив створення такого контенту – це гроші. Вони будуть там, де буде багато переглядів. Цікавий парадокс. До повномасштабного вторгнення росії в Україну в нас були наче не новини, а кримінальні хроніки. Тепер же, коли за вікном відбувається жах, у телевізорі – все класно.

Виходить, що люди, які живуть у добрих умовах, хочуть вражень. Кіно – це індустрія, яка заробляє на наших емоціях. Однак ми не зобов’язані споживати все, що ця індустрія випускає.

Дитина має бути не дуже зручною для батьків

Те, що хлопчик на фоні розмов про теракти в США багато малював, – це був його спосіб опанування тривоги та напруження. Що є дуже хорошим методом.

Маркерами того, що психіка дитини перевантажена, а сама дитина потребує допомоги, можу назвати: порушення апетиту/сну (погано засинає, уночі прокидається тощо), кошмарні сновидіння, безпідставні спалахи гніву (дитина не в змозі сама з цим впоратися або, до прикладу, зробили, як вона хотіла, а однаково присутня агресія), тяга до усамітнення (дитині самій краще, ніж із кимось).

Також це ігри. Не комп’ютерні, а де малеча маніпулює якимись предметами. Так дитина виливає свої травмівні переживання у постійно повторюваній грі. Це може бути й наслідком перегляду якогось складного контенту.

Більш природно, коли донька чи син мають дратівливі реакції, бо тоді є можливість це спостерігати і щось із цим робити. Насторожує, коли дитина тиха, спокійна і все чудово. Адже тоді постає питання, як вона дає раду з внутрішньою напругою. У такому разі в дитині є стільки стримуваних емоцій та агресії, що воно може проявитися у чомусь недоброму.

Дитина має бути не дуже зручною для батьків. Частка незручности є – значить, що з нею все «окей». Коли дитина зручна, зі всім погоджується – це не дуже хороший сигнал.

Звичайно, що не лише кінофільми впливають на дитячий психічний добробут. І не лише атмосфера в сім’ї, хоча й доволі значно. Є дуже багато факторів, але загалом, якщо дитина споживає якісний і відповідний до віку контент, то її картинка світу і внутрішні відчуття точно будуть гармонійнішими та оптимістичнішими.

Якщо батьки старалися добирати мультфільми, фільми тощо, то як мінімум у дитини буде гарний смак.

Епілог автора. Джордж Орвелл у своїй книзі «1984» писав: «Свобода – це можливість сказати, що два плюс два буде чотири». Чи сягнули ми вищого щабля, як цей? Чому є рабами бездумно-нескінченного гортання відео в тіктоці? Чому накидаємо цифрові кайдани на своїх дітей? Чому замість розмов обираємо німе глипання в екрани різноманітних пристроїв? Чи достатньо вільні, щоб не копіювати чуже життя з рілсів, а самим торувати шлях?

Є над чим подумати.

Вам буде цікаво: Відсутність патріотичного виховання та емоційна нестабільність: чому діти піддаються російському вербуванню.

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media