Памʼяті азовця, офіцера Вадима Габурича (позивний «Вахім»)

16.05.2026 09:00

Укрінформ

Захоплювався ремонтними роботами, володів кількома мовами, любив подорожувати 

Вадим народився 5 лютого 1985 року у селі Логанешти в Молдові. З 1988 року родина проживає в Україні – дитинство та шкільні роки хлопця пройшли у селі Підставки на Черкащині. Він був активним учасником шкільної самодіяльності, займався танцями, любив кулінарію.

Вадим здобув кваліфікацію техніка-технолога у Черкаському комерційному технікумі. Тут він познайомився з майбутньою дружиною Аліною. Закінчив навчальний заклад у 2013 році вже заочно, оскільки пішов на строкову військову службу.

Вищу освіту заочно здобув у Харківському державному університеті харчування та торгівлі за спеціальністю «Харчові технології та інженерія». У 2015 році у подружжя народився син Єгор.  

У мирний час Вадим захоплювався ремонтними роботами, працював у будівельній компанії в Португалії. Після повернення в Україну знайшов роботу в охоронній фірмі.  

Володів румунською, англійською, португальською мовами, любив подорожувати. Мав багато друзів, був душею компанії. За життя встиг побудувати будинок, народити сина й присвятити себе захисту України. 

На початку 2015 року Вадим приєднався до лав Національної гвардії, а згодом перевівся до полку «Азов». Через три роки, у 2018 році, його дружина Аліна теж приєдналася до Збройних сил України, і також до полку «Азов». В Урзуфі, де була одна із баз полку, подружжя придбало будинок та розпочало в ньому ремонт. 

На момент повномасштабного вторгнення Вадим обіймав посаду старшого офіцера (начальника групи) групи технічного забезпечення. А в березні 2022 року перейшов до ремонтної роти, в якій сержантом з матеріального забезпечення служила Аліна. 

Тоді полк героїчно боронив «Азовсталь» у Маріуполі. 23 квітня 2022 року внаслідок ракетного удару Вадим отримав уламкові поранення. Був прооперований на бункері (госпіталі) «Залізяка». Побратими намагалися його евакуювати зеленим коридором для тяжко поранених, але ворог не дав цього зробити. Важкопораненого Вадима повернули на «Залізяку», де він і помер від ран 26 квітня 2022 року. Дружина згодом потрапила до російського полону, з якого її звільнили майже за рік – 10 квітня 2023 року. 

«Вадим вважав своїм обов'язком захищати українську землю, народ, свій дім, свою родину. Був відповідальним, справедливим, позитивним», – зазначила Аліна після звільнення. 

За свою службу Вадим Гарубич був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За доблесну службу», «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

Його тіло досі перебуває на окупованій території. 

У 37-літнього воїна залишилися батьки, дружина та син.  

На стіні школи у Підставках, де навчався Вадим, на другі роковини його загибелі встановили меморіальну дошку. А вулицю, на якій жив «Вахім», де і зараз мешкають його батьки, перейменували на його честь.  

Честь Захисникові! 

Фото з архіву родини

За матеріалами: Свої.City, Гельмязівська громада, Меморіал героїв

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

   
Новини з передової