«Вирішити, хто виживе, а хто – помре»: бойовий медик із Чернівців про врятовані життя та Курську операцію

Чернівчанин Костянтин Кукунов у перші дні повномасштабної війни залишив цивільну стоматологію і пішов рятувати поранених на фронті. У складі 82-ої десантно-штурмової він організовує роботу стабпункту під постійними обстрілами.

Фото надав Костянтин Кукунов

За два дні Костянтин Кукунов закрив свою стоматологічну клініку в Чернівцях. Написав пацієнтам, що повернеться за рік, і пішов до війська. Тоді йому здавалося, що війна не триватиме довше.

Кукунов — стоматолог за професією. Він навчався у медичному університеті у Львові, а згодом — у Військово-медичній академії в Києві. Після закінчення служив у війську до 2013 року.

До 2022-го Костянтин жив цивільним життям і розвивав власну клініку. Але ще 2021 року відчув: повномасштабна війна неминуча. Остаточно переконався, коли російська армія почала розгортати біля кордонів мобільні військові шпиталі.

«Як медик я розумів: вони витратили надто багато ресурсів, щоб просто дати задню».

В інтерв’ю «Шпальті» Кукунов розповідає про бої на сході України, Курську операцію, роботу стабпункту під постійними обстрілами та момент, коли медикам довелося евакуювати самих себе.

Дивіться відеоінтерв’ю з героєм на YouTube:

Початок служби

У Чернівцях Кукунов не зміг знайти для себе місце в строю, тому вирішив поїхати до Києва та долучитися до тероборони. Там він два місяці служив на обороні аеропорту у Жулянах. На той момент противника від Києва вже відтіснили.

Костянтин із побратимами у березні 2022 року/Фото надав Костянтин Кукунов

«Я почав шукати іншу посаду, бо хотілося бути корисним. Було таке відчуття, що зараз усіх переможуть, а нам нічого не залишиться. Тоді, чесно кажучи, мені було байдуже, ким я буду. Хотілося бути дотичним і щось робити».

У травні 2022-го він знайшов місце у 80-й бригаді, яка базувалася в Чернівцях. У свій сороковий день народження Костянтин обійняв посаду начальника медичного пункту. Батальйон виконував завдання з оборони смуги по Сіверському Донцю. Там почалася перша бойова робота.

Як стоматолог раніше він не мав досвіду роботи з мінно-вибуховими травмами чи кульовими пораненнями. Однак на війні довелося швидко вчитися. Ніхто не запитував, чи він вміє — треба було працювати.

«Було відчуття ейфорії, коли ми заїжджали, забирали пораненого і вивозили його. Коли важкопоранений доїжджав до стабпункту — відчуття виконаної роботи».

Посада начальника медпункту вимагала не лише медичних знань, а й повного розуміння того, чим живе батальйон: які завдання він виконує і що відбувається на позиціях. Це означало бути на зв’язку 24/7 — постійно з радіостанцією. Було непросто, адже доводилося швидко вникати в безліч нових речей.

Але поруч були сильні офіцери, які стали для нього прикладом. Особливо це відчувалося під час боїв, коли він слухав радіоетер: працює артилерія, іде коригування вогню, триває бій — а в рації панує абсолютний спокій. Командир батальйону рівним голосом віддає чіткі накази. Тоді він зрозумів головне: панікувати не можна, у будь-якій ситуації голова має залишатися холодною.

Фото надав Костянтин Кукунов

Харківська операція: хороші й погані спогади

Костянтину найбільше запам’яталося, як зі щирістю військових зустрічали люди зі звільнених сіл на Харківщині. Каже, що з кожного двору вибігала жіночка з борщем чи пиріжками. Люди розповідали про свої переживання під час окупації. 7–8 місяців вони були взагалі без зв’язку, тому збігалися до старлінка військових, щоб зателефонувати родичам. Люди зверталися і за медичною допомогою, тож військові ділилися своїми запасами медикаментів.

Але також Костянтину врізалися в пам’ять втрати під час звільнення Харківщини.

Тоді загинуло багато сильних офіцерів — таких, поруч із якими ніколи не можеш повірити, що ця людина може загинути. 

«Поруч із ними не було страшно. Була довіра один до одного. Я знав: якщо від нього надходить виклик по рації: «Заїдь на КСП роти», — то це безпечно. І коли цих людей раптом не стає — це біль, розпач, відчуття невідворотности. Починаєш розуміти, що смерть поруч. Вона тут. Кожна така втрата була дуже особистою».

Вирішити, хто виживе, а хто — помре

Під час рейдових дій у напрямку Борової підрозділ опинився в особливо складній ситуації. 28 вересня став чорним днем для батальйонно-тактичної групи: третя рота потрапила в засідку. За годину бою — 25 поранених і 12 загиблих.

Евакуація тривала безперервно: поки остання машина лише вирушала — перша ще не встигала повернутися. Костянтин Кукунов стояв просто в полі з радіостанцією та медичною сумкою, приймаючи поранених і одразу відправляючи їх далі. Сортування проводив на місці.

Стабілізаційний пункт/Фото надав Костянтин Кукунов

Попри обстріли артилерії, він визначав, який транспорт потрібен кожному: для легкопоранених викликав легкові автомобілі або джипи.

Найважчим було ухвалювати рішення. Деякі бійці мали травми, несумісні з життям, але ще були живі. Інших можна було врятувати лише за негайної евакуації. І щоразу доводилося обирати: рятувати тих, хто має шанс — чи займати транспорт тими, хто вже не виживе. І ці рішення треба було ухвалювати миттєво.

«Це дуже складно. Бо ти все одно з ними контактуєш до останнього. І ти їх усе одно відправляєш, навіть якщо розумієш, що вже не врятують».

Пошуки крови для масштабної секретної операції

Підготовка до Курської операції відбувалася в умовах надзвичайної таємности — настільки суворої, що навіть учасники не знали всіх деталей. Військові відпрацьовували різні сценарії: що робити, якщо на території противника зламається машина чи працюватимуть старлінки, як використовувати канали зв’язку. До того ж ніхто не знав, як реагуватимуть місцеві росіяни і як правильно з ними комунікувати. 

Паралельно Костянтин почав шукати запаси крови. Тоді рота вже базувалася у Сумах. Він розумів: прорив кордону майже завжди супроводжується значними втратами. Зателефонував головному трансфузіологу України з проханням підготувати 100 гемоконів крови. У відповідь почув здивоване запитання: «А тобі нащо стільки? Ти ж у Сумах — там лише поодинокі ворожі ДРГ, поранених небагато». 

Доводилося добирати слова обережно і шукати по всіх зв’язках, не розкриваючи справжніх причин.

Зрештою потрібні запаси вдалося зібрати через різні канали. До початку операції, 6 вересня, у холодильниках уже було близько ста гемоконів крови, а також понад двісті одиниць замороженої плазми. Це був резерв, який міг врятувати життя в перші години й дні боїв.

«І ми вгадали: у перший день операції ми прийняли близько ста поранених, із них 20 гемшокових, які потребували негайної гемотрансфузії. 

Фото надав Костянтин Кукунов

Перші бойові дії за кордонами України

«Пам’ятаю, як страшно було переїхати кордон. Ми їхали через мінні проходи, створені інженерами. Перший заїзд — усі екіпіровані, як новорічні ялинки: каски, броніки, зброя. Ми заїхали на територію противника: страшно, адреналін, не знаємо, що буде». 

Майже в усіх кущах стояла артилерія: гармати й цілі дивізіони, — тож знайти безпечне місце було складно: де гармата, туди б’є противник. Та зрештою вдалося знайти локацію — ліс із невеликою галявиною, прикритою деревами. Там розмістили техніку, окопалися, підняли радіовежу, розгорнули старлінк — усе працювало.

11 серпня о дев’ятій ранку підрозділ уже був розгорнутий. Уперше в історії медична рота 82-ї бригади перетнула кордон противника й почала роботу.

Команда медиків/Фото надав Костянтин Кукунов

У перші п’ять днів медики приймали до сотні поранених. Найважчих привозили постійно. Завдання було одне — стабілізувати їх і виграти час, щоб вони живими дісталися до наступного етапу, де працювали хірургічні бригади. Хтось мав координувати роботу — це робив Кукунов. Його руки майже постійно були в рукавичках і в крові.

Усе відбувалося під вогнем: навколо стріляла артилерія, по якій теж били у відповідь. Перші два тижні були особливо напруженими — навколо ще діяли підрозділи противника, що відступали. Деморалізовані й голодні, вони залишалися небезпечними, і ризик прямого зіткнення був великий.

Згодом плацдарм розширився, залишки ворожих сил вибили — і стало трохи тихіше.

Фото надав Костянтин Кукунов

Медики, які евакуюють самі себе

Загалом медрота провела на Курщині два місяці. Останнім днем стало 10 жовтня.

«У якийсь момент мені зателефонував начальник і каже: “В тебе фланг відпав. На тебе рухається противник у складі двох БМП та бронемашини. Ти крайній — перед тобою нікого немає”. Був момент на усвідомлення — хвилина. Що робити? У них бронемашини — у нас нічого. Лише легка стрілецька зброя і дев’ять людей».

Костянтин швидко довів особовому складу, що відбувається. Вони виставили спостережні пости, поспіхом збирали засоби зв’язку.

У якийсь момент прилітає касетна міна, і Костянтин чує вибух над головою. Поле перед ним піднялося. Після обстрілу стало зрозуміло: з дев’яти людей — п’ятеро поранених. Зокрема й Костянтин — йому прилетів уламок в ногу. Але він не звертав увагу: швидко наклав турнікет та продовжив координувати дії, передавав команди через рацію. 

Із п’яти машин переміщатися могли лише два великі пересувні стабпункти. Але їхати треба було негайно, тому всі завантажилися в неповороткі буси. Навколо було чути, як по асфальту рухається чиясь техніка — але чия саме, було невідомо.

Уже в машині Костянтин розрізав штанину ножицями й оглянув поранення: невеликий вхідний отвір, але кровотеча критична. Якби за дві години він не потрапив на операційний стіл — міг втратити кінцівку. Та медикам вдалося успішно виїхати і перетнути кордон. Проте вже в машині загинув санітар медичної роти Артем Семешкін. Для Костянтина це стало важкою втратою, адже вони служили разом з 2022 року. 

Врешті до лікарні пораненого медика довезли вчасно. Відновлення тривало чотири місяці. Спершу Костянтин пересувався на візку, потім на милицях і поступово знову навчився ходити. Каже, що думки про звільнення були, як і у всіх. Але тут він — на своєму місці. 

Вручення ордена Богдана Хмельницького ІІІ/Фото надав Костянтин Кукунов

 

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media