Пам’яті старшого солдата Володимира Маляра

Пам’яті старшого солдата Володимира Маляра

Хвилина мовчання

05.03.2026 09:00

Укрінформ

Хотів звільнити рідну Херсонщину від російських військ, щоб знову побачитися з сім'єю

25-річний нацгвардієць, старший солдат Володимир Маляр загинув 1 квітня 2022 року на Запоріжжі у запеклих боях з ворогом. До того, як долучитися до лав НГУ, він служив молодшим інспектором відділу охорони Дар’ївської виправної колонії №10 на Херсонщині. Лише понад як через рік, у червні 2023-го, полеглого воїна перепоховали в рідному селі Федорівка Дар‘ївської громади. Захисника посмертно нагороджено медаллю «За військову службу Україні».

Після закінчення школи Володимир вирішив стати пенітенціарієм в установі ДКВС, де довгі роки працював електриком його батько Олександр. Тим часом хлопець набував досвіду у виправній колонії, знайшов кохання – дівчину Діану й згодом одружився з нею. У 2017 році, задовго до подій великої війни, чоловіка призвали на строкову військову службу. Під час неї Володимир вирішив підписати контракт і продовжити перебування у 15-й бригаді оперативного призначення Національної гвардії імені Героя України лейтенанта Богдана Завади.

Він перебував за місцем дислокації бригади на Запоріжжі, коли Росія почала повномасштабне вторгнення. Батьки залишалися на Херсонщині, тому швидко опинилися під окупацією. Скрізь снували ефесбешні агенти та намагалися знайти осередки спротиву, атовців і родичів українських силовиків, які перебували у війську. Колегам Маляра з виправної установи довелося видаляти фото, документи і будь-які згадки про службу в ДКВС зі своїх гаджетів, щоб не викликати у окупантів зацікавленості. Тому світлин із Володимиром періоду його служби в колонії практично не залишилося.

Поки рідні воїна намагалися вижити у захоплених росіянами містах і селищах, старший солдат виконував бойові завдання. Щоправда, повоювати хлопцю судилося недовго – лише місяць. Володимир розумів, що потрібно звільнити рідну Херсонщину від військ противника, лише так з’явиться шанс побачитися з мамою, татом й багатьма друзями дитинства. А поки ж воїн мав боронити запорізький край.

Захисник із побратимами потрапив під страшний обстріл. До місця загибелі нацгвардійця довго не могли підібратися, оскільки території відійшли до «сірої зони», яку потужно прострілював ворог. Певний час побратими спостерігали за тим місцем за допомогою дрона, але сприятливі умови для евакуації тіла ніяк не наставали. Забрати останки Володимира Маляра вдалося тільки через рік і 2 місяці, коли ЗСУ спромоглися дещо потіснити росіян і зайняти локацію буквально три дні. Евакуаційна група заскочила й зібрала тіла українських воїнів. Незабаром ця ділянка на воєнних мапах знову «посіріла». 

«Нам дуже пощастило, що вдалося так забрати синочка й згодом поховати у рідному селі його батька Олександра Федорівці, яке розташоване у трохи безпечнішому місці, аніж той же Херсон, де я тоді перебувала з дочкою», – говорить мама Юлія Євгенівна.

Володимир Маляр за своє коротке, але славне життя пройшов шлях від вартового виправної колонії до гранатометника роти оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 2-го батальйону бригади, був снайпером, а у велику війну став навідником тієї ж роти. Він був чудовим сином, чоловіком, другом, колегою та справжнім воїном.

Честь і вічна шана Герою!

Геннадій Карпюк

Фото з сімейного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

   
Новини з передової