Не «взяли»: що насправді з Покровськом, Мирноградом, Гуляйполем і Вовчанськом
04.12.2025 20:01
Укрінформ
Аналізуємо реальну ситуацію на напрямках фронту, які місяцями залишаються «гарячими»
Війна в Україні давно перейшла межу, де події на полі бою вимірюються виключно кілометрами просування чи кількістю спаленої техніки. Сьогодні це війна наративів, де слово «взяли» в інформаційному просторі ворога часто передує реальним подіям на місяці, або ж зовсім не корелює з дійсністю. Останні тижні ознаменувалися справжньою істерикою в російських медіа: кремлівські рупори наввипередки рапортують про «звільнення» та «оточення» ключових українських міст-фортець, малюючи для свого внутрішнього споживача та західного глядача картину начебто невідворотного. Покровськ, Мирноград, Вовчанськ, Гуляйполе – ці топоніми не сходять зі шпальт, стаючи заручниками не лише артилерійських дуелей, а й геополітичних торгів.
Українські офіційні джерела реагують на це стриманою, холодною мовою фактів: лінія оборони тримається, бої тривають, жодне місто повністю не віддане. Західна преса, зокрема німецькі таблоїди на кшталт BILD, іноді підхоплюють російські меседжі, фіксуючи хаос і суперечливість, проте реальність «на землі» завжди складніша за будь-який заголовок. Туман війни вкриває степи Донбасу і Запоріжжя, і в цьому тумані вкрай важливо розгледіти чіткі контури: де закінчується пропаганда і починається гірка правда окопної війни?
Цей матеріал – спроба розібрати ситуацію на молекули, спираючись виключно на дані військових експертів, заяви Генерального штабу та аналіз обстановки безпосередньо з лінії зіткнення.
КАРТОГРАФІЯ БРЕХНІ: НАВІЩО КРЕМЛЬ «ЗАХОПЛЮЄ» МІСТА В ЕФІРІ
Інформаційний простір останніх днів нагадує театр абсурду, де режисери з Москви намагаються видати бажане за дійсне, не шкодуючи декорацій. Заяви про падіння Покровська та Вовчанська, про «котел» у Мирнограді та початок штурму Гуляйполя лунають синхронно з активізацією переговорів про мир. Цей збіг не є випадковим. Ворог намагається конвертувати віртуальні успіхи в реальні переговорні позиції, створюючи тиск на західних партнерів України.
Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко детально пояснює механіку цієї інформаційної атаки, наголошуючи на її скоординованості та меті.
«Іінформпростір перебуває під постійним тиском з боку російських офіційних осіб, які день у день заявляють, що те чи інше українське місто нібито захоплене, оточене і взагалі – можна вже привозити туди іноземних журналістів та святкувати капітуляцію України. Російській пропаганді дуже важливо продемонструвати американській стороні, що вони мають "беззаперечні успіхи" на полі бою і не надто зацікавлені в припиненні активних бойових дій», – зазначає експерт.
Подібні інформаційні хвилі мають чіткого адресата. Це не лише українське суспільство, яке намагаються деморалізувати, а передусім адміністрація у Вашингтоні.
«Зрозуміло, що всі ці заяви з російського боку – відверта брехня, і вони й далі брехатимуть. Чому? По-перше, вся ця інформаційна істерика була розіграна саме під зустріч із Віткоффом (спецпредставник Трампа, – ред.) і загалом на тлі дискусій про "мирні перемовини" та різні "мирні плани". Кремлю потрібно створити враження, ніби він успішно наступає, а тому, мовляв, із ним слід домовлятися з позиції слабшої сторони. Це спроба підсилити свої аргументи там, де реальних аргументів немає».
Окрім зовнішньополітичного фактора існує і внутрішній «споживач» брехні – російське суспільство, яке потребує постійного допінгу у вигляді «перемог», навіть якщо вони існують лише на екранах телевізорів. Олександр Коваленко влучно називає це «інформаційним фастфудом»: «Їм потрібно щодня підкидати хоч якісь "перемоги", адже реальних немає – нема що показати. Тож пропаганда вигадує "успіхи", аби тримати населення у стані мобілізованої ейфорії».
Календарний фактор також у російському стереотипі має сакральне значення. Наближення Нового року змушує Кремль шукати гучні назви для святкових звітів.
Воєнні злочинці: Путін та Герасимов
«Путін муситиме щось "доповідати" своєму населенню про підсумки 2025-го. Тож "епічним результатом" вони хочуть подати захоплення Покровська – як легендарну, показову перемогу, яку Путін урочисто озвучить у новорічному зверненні. Він не може знову вийти до людей із "все идет по плану", не підкріпивши їх хоча б якоюсь картинкою. Йому потрібен не захоплений лісок, не безіменна «сірка» на карті – йому потрібна назва міста. І Покровськ, на їхню думку, може стати такою "переможною вивіскою", яка символізуватиме і вигаданий успіх, і нібито потенціал подальшого наступу та захоплення українських територій», – резюмує Коваленко.
Цю думку розвиває і керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук. Він звертає увагу на те, як російська верхівка конструює паралельну реальність, у якій навіть географія підлаштовується під бажання диктатора.
«Акурат 1 грудня на сайті Кремля вивісили пресреліз про начебто "відвідання Путіним пункту керування Об’єднаним угрупованням військ" в останній день осені, 30 листопада. В кремлівській методичці значилося, що глава російського Генштабу Герасимов доповів диктатору про окупацію Покровська та Вовчанська. Тобто, дивіться, говорив Герасимов тиждень тому, що його війська "завершили оточення противника в районі Покровська і Куп’янська" та "заблокували там багатотисячне угруповання ЗСУ"? Говорив. Ви не вірили, казали брехун. Так от вам – вже все, «розгромили». Відео двох орків в середмісті Покровська зі смугастою ганчіркою додається. Воно має служити "неспростовним доказом" правдивості путінсько-герасимовської похвальби», – іронізує експерт.
Лакійчук підкреслює системність дезінформації, де факти не мають жодного значення перед «величчю задуму».
«Не біда, що 26 жовтня Герасимов говорив про Куп’янськ – і воно не склалося. То нехай буде Вовчанськ! Це теж десь там… Якщо Путін говорить, що "у Комсомольську всередині міста тривають бойові дії, просування йде далі", то так воно і є, байдуже що того Комсомольська в природі не існує. Якщо РІА "Новості" заявляє, що росіяни "стискають кільце довкола угруповання ЗСУ у Старому Осколі", – теж краще вірте, бо буде гірше. Головне, наступ триває. А де, то не ваше діло – генерали краще знають… Інколи складається враження, що російські генерали та їхні начальники самі не знають, де вони кладуть десятки тисяч своїх солдатів. Росіяни це проковтнуть – вони географії своєї Росії не знають, а України тим більше. "Дожимаємо" – такий меседж Кремля, перевіряти не треба!», – зазначає Лакійчук.
Втім, експерт застерігає: «Часто меседжі "кремлівських рупорів" підхоплюють західні ЗМІ – це вже класична ІПСО. Публікації в Deutsche Welle і BILD – це вже тиск на європейців і американців. Якщо відверто, на Заході про перебіг війни масова аудиторія знає не краще за росіян: для них Покровськ і Покровське – те саме, що й Комсомольськ і Красноармійськ. Роздмухати хвилю паніки: Україна впала, залишилися лічені дні, вона не варта вашої допомоги – задача російських спецслужб».
Окрему увагу аналітик приділяє ситуації у США, де особисті зв’язки іноді важать більше за звіти розвідки.
Ушаков, Дмітрієв, Віткофф
«Сполучені Штати мають найпотужніше у світі розвідувальне співтовариство – ЦРУ, РУМО, АНБ, розвідка Держдепу, та ще з півдесятка служб постійно збирають і аналізують інформацію. Але об’єктивна інформація розвідслужб важлива, коли вона затребувана вищим державним керівництвом. А коли президент у питаннях зовнішньополітичної обстановки "довіряє" ріелтору "і просто хорошому товаришу" Віткоффу, а той у свою чергу "сидить на інформаційному гачку" у пройдисвітів на кшталт Дмитрієва й Ушакова – все це Intelligence Community опиняється за бортом, ТАСС і RT стають джерелом інформації для прийняття рішень», – підсумовує Лакійчук.
Українське військове командування чітко спростовує ці фейки: ситуація важка, але контрольована. Заяви про «падіння» міст – це елемент психологічного тиску.
«Підрозділи Сил оборони України продовжують оборонні операції на складних ділянках фронту, зокрема у Покровську, Вовчанську, Куп’янську, а заяви Кремля про "захоплення" цих населених пунктів армією РФ не відповідають дійсності. Ідеться лише про чергову спробу Кремля використати знятий на відео "флаговтик" з пропагандистською метою для впливу на учасників міжнародних переговорів», – йдеться у зведенні Генштабу ЗСУ.
ЩО НАСПРАВДІ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ЛІНІЇ ВОГНЮ
Відкинувши пропагандистське лушпиння, ми опиняємося віч-на-віч із суворою реальністю фронту. Ситуація на Покровському, Мирноградському та інших напрямках залишається складною. Тут немає місця для «шапкозакидательства», але немає й причин для паніки.
- Покровськ та Мирноград: фортеці у напівоточенні
Покровськ, який російська пропаганда вже встигла «взяти» кілька разів, залишається під контролем Сил оборони, хоча бої точаться вже безпосередньо в міській забудові.
Олександр Коваленко детально розбирає ситуацію, спростовуючи фейки про повний контроль ворога над містом, аналізуючи конкретні локації.
«Покровськ, який Путін "звільняв" уже двічі, – не перебуває під контролем російських окупантів. А відео, яке напередодні оприлюднило пропагандистське агентство ТАСС, було зняте в районі інституту ДонНТУ між Європейською вулицею та провулком Університетським. Ті, хто регулярно читають мої огляди, одразу впізнають ці назви – і це не дивно, бо Європейська вулиця в центрі міста вже два тижні перебуває під контролем ворога. Саме відео показало переміщення російської ДРГ у складі 2–3, максимум 3–4 осіб, причому під прикриттям туману. Це не дуже схоже на рух у повністю контрольованому місті, чи не так?», – риторично запитує експерт.
Коваленко пояснює тактичні досягнення ворога діями диверсійних груп, а не масштабним фронтальним проривом, про який кричать у Москві: «Основною причиною, чому російське командування заговорило про "захоплення" міста, стало те, що російській ДРГ напередодні вдалося зайти в північну частину Покровська в районі вагонного ДЕПО та закріпитися в руїнах по вулицях Української Берегині та Івана Мазепи. Такі спроби вони здійснювали весь попередній місяць, але закріпитися змогли лише зараз. Також росіяни мають просування на південних та південно-східних околицях Мирнограда. Після того, як їм вдалося зайти до міста дорогою 544 і закріпитися на вулиці Степовій, вони розширили зону контролю у напрямку до школи №1 та дитячого садка №2. Усе це підживило фантазії російських пропагандистів: вони не тільки видали черговий дешевий "флаговтик" під прикриттям туману, а й вибухнули переможною риторикою. Насправді ситуація дуже складна, але оборона Покровсько-Мирноградської агломерації триває».
Військовий експерт Денис Попович додає до аналізу важливу деталь – чисельну перевагу ворога. За його словами, росіяни тиснуть масою, не рахуючись із втратами, що створює ефект «гідри».
«BILD поспішив, Покровськ ще не впав. Тривають бої за північну частину міста, ми продовжуємо тримати позиції уздовж залізниці, яка розділяє місто на південну та північну частини. Чи залишилися наші позиції південніше залізниці, наразі невідомо. Ця частина міста є "червоною", тобто росіяни там закріпилися. Перевага ворога у піхоті – щонайменше 6 до 1. При цьому росіяни мають можливість постійно здійснювати ротацію своїх сил у місті. Дракону рубають голови, але щоразу виростають нові», – описує ситуацію Попович.
Він також попереджає про загрозу оточення, яка нависає над Мирноградом через маневри ворога на флангах.
«Росіяни просочуються східніше Покровська у бік Рівного та Світлого. Назустріч їм іде "протікання" з боку Червоного Лиману, створюючи загрозу оточення для Мирнограда. Більша частина Мирнограда перебуває під контролем ЗСУ. Бої переважно йдуть на околицях міста. Проте, це все буде даремно, якщо горловина у районі Рівного закриється або впаде Покровськ».
Офіційна позиція командування підтверджує складність ситуації, але заперечує втрату контролю. Речник Генштабу ЗСУ Дмитро Лиховій у коментарі Укрінформу чітко окреслив межі оборони.
«Ситуація в Покровську вкрай складна. Але Сили оборони й надалі утримують північну частину міста приблизно по лінії залізниці. Тривають також активні дії наших підрозділів для ліквідації осередків ворога. Як у районі Покровська, так і Мирнограда проводяться заходи для налагодження логістики, блокуються спроби противника накопичити штурмові піхотні групи та просуватися в обхід населених пунктів», – заявив Лиховій.
Головком Олександр Сирський особисто контролює ситуацію на місці, наголошуючи на важливості збереження життя бійців навіть у таких критичних умовах: «Продовжуємо надзвичайно складний етап оборони Покровсько-Мирноградської агломерації… Бій триває. Українські підрозділи продовжують утримувати північну частину Покровська. У районі Покровська та Мирнограда активними діями блокуємо спроби противника накопичити штурмові піхотні групи та просуватися в обхід цих населених пунктів… У той час, коли окупанти не зважають на втрати живої сили, українські командири мають чітке розуміння важливості збереження життя і здоров’я підлеглого особового складу».
- Вовчанськ та Куп'янськ: руїни під контролем
На Харківщині ситуація також далека від тих переможних реляцій, які транслює Москва. Вовчанськ зруйнований, але не скорений. Олександр Коваленко пояснює географічні нюанси оборони міста.
«Російські окупаційні війська мали просування в бік Синельникового та в західній частині міста по вулиці Ігнатьєва до вулиці Харківської. На правому березі Вовчої майже вся приватна забудова, а точніше її руїни – перебувають у зоні контролю окупантів. Але говорити про захоплення міста не можна, адже його більша частина на південному боці річки Вовча контролюється Силами оборони України, а також частина північного берега, зокрема район Агрегатного заводу», – коментує Коваленко.
Щодо Куп'янська, то там ситуація виглядає більш контрольованою. Спроби ворожих диверсійних груп закріпитися у промзоні наштовхуються на жорстку протидію.
«Щодо Куп’янська, який Герасимов "оточував і звільняв" уже двічі, ситуація зовсім інша: там російські ДРГ заблоковані в північній частині міста, в промисловій зоні за Стадіонною площею, у районі хлібозаводу, Обленерго, "Агротону", "Куп’янськсільгосптехніки". По окупантах у Куп’янську ведеться послідовна робота – їх вичавлюють, нейтралізують, зачищають. Тому тут усе значно більш контрольовано та прогнозовано, ніж у Покровську та Вовчанську», – заспокоює Коваленко.
- Гуляйполе: загроза з півдня
Особливе занепокоєння викликає ситуація на Запорізькому напрямку, зокрема, навколо Гуляйполя. Це місто тривалий час залишалося відносно стабільним форпостом, але зараз ворог активізувався і тут.
Олександр Коваленко попереджає про початок інфільтрації ворожих груп і вказує на слабкі місця в українській обороні на цьому напрямку.
«Переважно вони заходять через Гуляйпільське лісництво. Звідти росіяни отримують одразу два напрямки на Гуляйполе: дорогою 619 і дорогою 618. Зараз російські підрозділи намагаються закріпитися на вулиці Набережній і просунутися по вулиці Донецькій. Це свідчить, що процес інфільтрації вже фактично стартував. І, на жаль, перспектива для міста виглядає непросто: східна частина Гуляйполя, ймовірно, буде втрачена. Цілком можливо, що це станеться ще до Нового року – протягом найближчого місяця ми можемо втратити контроль над цією частиною міста».
Він також вказує на системну помилку в підготовці оборонних рубежів, яка може коштувати дуже дорого.
«Якщо все йтиме так, як і протягом останнього року, коли фактично була провалена оборона Запорізької області та всього південно-донбаського напрямку, ситуація знову розгортатиметься за найгіршим сценарієм. Адже ще рік тому було очевидно: росіяни рухаються не в лоб по наших укріплених лініях, а між ними. Ми створили якісні горизонтальні оборонні рубежі по Гуляйполю та Оріхову проти наступу з півдня на північ, але абсолютно не збудували вертикальних ліній оборони для стримування руху зі сходу на захід. І це при тому, що напрямок був очевидний ще після захоплення Великої Новосілки… Проте за рік не зроблено нічого, щоб створити оборонні рубежі, які могли б їх зупинити. Саме тому нині маємо проблему з Гуляйполем».
Денис Попович підтверджує серйозність намірів ворога, вказуючи на використання керованих авіабомб (КАБів) як маркера підготовки до штурму.
«Противник зупинений на підступах до Гуляйполя, зусиллями, у тому числі, штурмових підрозділів ЗСУ. Наразі вибудовуються лінії оборони. На мапах видно, наскільки близько від міста перебуває ворог, а також його наміри щодо можливого просування. Очевидно, росіяни будуть охоплювати місто з півночі, аби перерізати логістику, а також поступово інфільтровуватись на його вулиці. Перед противником стоїть завдання захопити Гуляйполе до кінця року. Зробить він це чи ні – інше питання. Але напрямок для нього перспективний. За Гуляйполем відкривається шлях на Оріхів…», – прогнозує Попович.
ПРОГНОЗИ ТА ПРОТИДІЯ: ПОГЛЯД У 2026 РІК
Якими є реалістичні сценарії розвитку подій? Експерти сходяться на думці, що втрата деяких позицій є ймовірною, але це не означає поразку у війні. Головне завдання – виграти час і зберегти армію.
Олександр Коваленко дає тверезий, хоч і жорсткий прогноз щодо Покровська та Мирнограда, закликаючи не створювати собі ілюзій.
«Щодо найкращих і найгірших сценаріїв. Для Покровська та Мирнограда, на жаль, питання вже вирішене: ми їх втратимо. Головна інтрига – коли саме це станеться: у грудні 2025-го, у січні 2026 року чи вже навесні – у березні-квітні. Їх роль зараз полягає у максимальному стримуванні та виснаженні противника. Чим довше ці міста гальмуватимуть просування росіян, тим більше часу ми виграємо для розбудови нових оборонних рубежів на північ. І тут є ще один важливий аспект. У дискусіях навколо можливих перемовин з російськими окупантами… лунає теза, що нібито Росія хоче, аби Україна просто пішла з Донецької області. Мовляв, віддайте її без бою – і на тому зупинимося. Але та частина Донеччини, яка нині перебуває під контролем Сил оборони України, має одну з найкраще побудованих систем оборони… І саме їх Росія хоче отримати без бою – увесь цей комплекс фортифікацій, рубежів, надовбів і позицій. Зрозуміло, що віддавати це ніхто не збирається».
Експерт ставить, мабуть, найважливіше питання сьогодення: чи готові сусідні області до оборони?
«Якою є ситуація на Харківщині? У Барвінковому? У Лозовій? Який стан оборонних ліній уздовж маршруту на Ізюм? Що з підготовкою оборони на напрямку до Павлограда? Чи є там багатокілометрові лінії "яги", рови, мінні поля, надовби? Чи там готуються до посівної, ніби нічого не відбувається? Ось у чому головна проблема. Замість того, щоб думати про посівну, потрібно вже сьогодні будувати оборону в областях, що межують із Донеччиною», – переконує Коваленко.
Щодо Гуляйполя, експерт бачить можливість стабілізації ситуації за умови правильних інженерних рішень.
«Найкращий варіант – це коли росіяни залишаються лише в східній частині міста, впираються в річку Гайчур і втрачають можливість рухатися далі. Фактично Гайчур має перетворитися на ключову, тотальну лінію оборони: з повним контролем, з готовністю до спроб її форсування, з потужною системою вогневих та інженерних бар’єрів. Усе, що розташоване за Гайчуром, повинно бути перетворене на безперервну смугу перешкод, котру неможливо подолати – від мінних полів і надовбів до ешелонованих укріплень. І це потрібно, поки інженерні підрозділи ще можуть працювати: поки російські FPV-дрони не створили там постійних "кіл-зон" і не зробили облаштування оборони неможливим».
Павло Лакійчук підсумовує ситуацію, нагадуючи, що війна – це двосторонній процес, і ворог також виснажується. Невизначеність – це туман, в якому блукають обидві сторони.
«Ситуація на фронті дійсно важка. Але зовсім не така як її малюють російські пропагандисти. Важка вона не тільки для наших оборонців. Ворогу теж не солодко. Очевидно, що на напрямках головних ударів таймінг наступу противника збитий, в бій вже кинуті оперативні резерви, призначені для розвитку успіху. І це теж не дає гарантій прориву нашої оборони. Більше того, є велика ймовірність, що на низці ділянок українці здійснюють перегрупування сил для нанесення контрударів. Не дарма Сирський мотається між Покровськом і Гуляйполем. Чи переламають вони ситуацію? Чи принесуть успіх – не знаю. З іншого боку, ворог теж цього не знає. І нервує», – каже Лакійчук.
ВИСНОВОК
Війна за український схід перейшла у фазу максимального напруження. Ворог намагається «перемогти» не стільки на полі бою, скільки в головах українців та їхніх союзників, закидаючи інформаційний простір фейками про свої «перемоги». Реальність суворіша за переможні реляції росіян, але й складніша за заспокійливі мантри. Покровськ, Мирноград і Гуляйполе тримаються завдяки надлюдським зусиллям Сил оборони, перетворюючись на м'ясорубку для окупантів. Втрата територій можлива, але вона має бути конвертована у час – час для побудови нових фортець у тилу. Головний урок сьогоднішнього дня: не вірити картам, намальованим у Кремлі, але й не ігнорувати загрозу, готуючи оборону там, де сьогодні ще орють землю під посівну.
Мирослав Ліскович. Київ
Новини з передової