Сьогоднішній день тихіший за інші

Це день, коли ми згадуємо не цифри й не сторінки підручників. Ми згадуємо життя — зупинене голодом, жахом і несправедливістю.

Голодомор — це не просто історія. Це рана, яку час навчив нас носити всередині, але не дав права забути.

Кажуть, що у кожного народу є тиша, яка болить. Для України — це тиша Голодомору.

Тиша, в якій бриніли дитячі голоси, що так і не стали дорослими. Тиша хат, де не палахкотів вогонь. Тиша полів, де колоски стали свідками того, як людину намагались зламати, забрати в неї саме право на життя.

Сьогодні ми згадуємо не про смерть — ми згадуємо про силу. Про тих, хто вижив. Про тих, хто зберіг українське слово, молитву, колискову, пісню. Про тих, хто зміг передати нам пам’ять, навіть якщо сам не мав сил говорити про пережите.

Голодомор навчив нас одній важливій істині: народ, що пам’ятає, — незламний.

Бо пам’ять — це щит.

Бо пам’ять — це коріння.

Бо пам’ять — це нитка, яка тримає нас усіх разом, навіть коли світ хитається.

І сьогодні ми знову тримаємо в руках свічку. Маленьке полум’я, яке нагадує: у темряву можна увійти з гідністю, якщо в серці живе світло.

Ця свічка — не тільки за минулих. Вона й за нас.

Щоб ми ніколи не забули, якою ціною Україна навчилася жити, любити й триматися за кожен світанок.

Сьогодні Сокирянщина, як і вся Україна, схиляє голову.

І рівно о 16:00 — годині пам’яті — запалімо свічку.

Хай вона об’єднає всі покоління — тих, хто був, хто є і хто ще прийде в цей світ.

Хай її вогник говорить те, що інколи не вистачає сил вимовити словами:

Ми пам’ятаємо. Ми сильні. Ми — Україна.

Радіо СОКФМ.Світло пам’яті — у кожному з нас.

Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні