Коли ворог нарешті видихнеться?

Коли ворог нарешті видихнеться?

18.11.2025 16:02

Укрінформ

Аналіз броні, ракет та «м’ясних» резервів РФ: чому прогнози не справдились і що змінилося

Від початку повномасштабного вторгнення розмови про те, що у Росії от-от щось закінчиться, лунають із завидною регулярністю. Ми неодноразово чули про вичерпання людського ресурсу, неминучий дефіцит ракет і, звісно, про гори спаленої бронетехніки. Теж саме – щодо економіки ворога. Наприкінці літа 2024-го низка експертів запевняли, що, мовляв, «через декілька місяців, максимум півроку на болотах усе завалиться», «на Рашу чекає колапс, крах…»

Проте, станом на листопад 2025 року РФ продовжує тиснути на всіх фронтах, і через це у багатьох складається протилежне, фатальне враження: ресурси для війни в агресора – нескінченні, санкції не діють, московити навчилися їх обходити.

Це дійсно так? Не зовсім. Є один вид «санкцій», який обійти не випадає – це удари по нафтовій інфраструктурі окупантів. І цей тиск, на відміну від багатьох прогнозів, дає цілком реальний, вимірюваний результат.

«Наші удари зробили більший вплив, ніж дія санкцій. Така математична правда. Ми завдали прямою дією набагато більшої шкоди прибуткам Російської Федерації, ніж будь-які економічні важелі впливу на них, які були введені досі», – заявив керівник ГУР МОУ Кирило Буданов.

З початку 2025 року Сили оборони понад 160 разів вразили об’єкти російської нафтової промисловості. Тільки у вересні та жовтні атакували 20 таких об’єктів. Ця кампанія виявилася боліснішою за будь-які обмеження, накладені ззовні, оскільки б'є безпосередньо по «гаманцю» війни.

«Це призвело до дефіциту понад 20% на внутрішньому ринку нафтопродуктів, до простою 37% нафтопереробних потужностей, до дефіциту в 57 регіонах РФ відповідних нафтопродуктів і заборони експорту бензину до кінця цього року. Ми «жалуємо» саме законні цілі – нафтовидобуток, нафтопереробка – це 90% бюджету Міністерства оборони Російської Федерації. Тобто це – брудні нафторублі, завдяки яким противник вбиває нас», – розповів голова СБУ Василь Малюк.

Сюди ж – у ніч з 13 на 14 листопада СБУ та Сили оборони вразили порт «Новоросійськ» – другий за величиною центр експорту нафти в Росії. Йдеться про нафтовий термінал «Шесхаріс», який належить «Транснефть» – «Роснефть». За оцінками економістів, збитки для ворога чималі. Удар по цьому вузлу – це прямий вплив на логістику головного експортного товару РФ. І навіть попри інформацію, що станом на 17 листопада порт відновив завантаження нафти – ніхто ж не заважає запустити по ньому «добрі дрони» знову. 

Андрій Клименко, експерт з питань санкцій та безпеки, співзасновник та головний редактор інтернет-порталу Blackseanews.net, так оцінює масштаби: «Це 35-40 великих танкерів на місяць, тобто 3,5 – 4,5 млн тонн сирої нафти… або до 20% морського експорту РФ».

Його колега, Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», додає емоційну, але влучну характеристику потенціалу таких ударів: «“Шесхаріс” – це основний нафтоекспортний хаб рашистів на Чорному морі. Було б добре ще дістати нафтобазу “Грушовая” в горах над терміналом. Ось тоді й потече чорна нафта у Чорне море вогняним потоком, очищаючи ті гори!”

Втім, аби «не мішати коней з возом» – конкретно про економіку агресора поговоримо у наступних матеріалах. Зараз – про дрони і ракети, бронетехніку, «м’ясо». Саме ті три кити, на яких тримається російська агресія і навколо яких точиться найбільше суперечок.

БРОНЯ: ПРИВИД РАДЯНСЬКИХ СКЛАДІВ

Питання №1: У Росії справді закінчується бронетехніка – танки, БТРи тощо?

Відповідь: Скоріше за все, це правда.

Аналіз даних OSINT та оцінки фахівців малюють чітку картину: твердження про вичерпання танкових арсеналів Росії мають реальну основу, підтверджену супутниковими даними та аналізом втрат. Цій темі Укрінформ нещодавно присвятив окремий матеріал. Якщо коротко, то «точка неповернення» пройдена, і РФ вже ніколи не зможе відновити свій довоєнний танковий парк, її промисловість нездатна компенсувати втрати. Це змушує ворога економити техніку, воювати піхотою та використовувати для штурмів цивільні автівки.

Тепер більше конкретики.

За інформацією OSINT-розслідування Jompy, яке базується на аналізі супутникових знімків баз зберігання, Росія вже вичерпала понад половину своїх запасів бронетехніки та артилерії. Його аналіз показує, що для ведення війни проти України росіяни відновили 4 799 танків із 7 342 довоєнних, що знаходились на базах зберігання. Таким чином, на складах залишилося лише 35% від довоєнної кількості цих машин.

Найчастіше з баз відновлення поверталися старі радянські моделі: Т-80Б/БВ (1 409 одиниць), Т-72Б (1 251 машина) та Т-62 (1 048 одиниць). Поява на фронті танків Т-62, а згодом і Т-54/55, які є ровесниками Корейської війни, – це не хитрість, а вимушений захід. Це техніка без сучасної системи управління вогнем, без динамічного захисту (його навішують кустарно) і з украй низькою живучістю на сучасному полі бою.

Водночас процес відновлення більш сучасних або рідкісних зразків відбувається значно повільніше, або ж їх запаси вже вичерпані. Згідно з дослідженням, із баз зберігання знято:

• Т-90 – 112 зі 112 довоєнних одиниць;
• Т-80У/УД – 111 зі 193;
• Т-72 «Урал»/А – 582 з 1 142;

Ситуація з іншою бронетехнікою подібна. З довоєнних 7 121 БМП-1/2/3 росіяни вже відновили 4 999 одиниць, залишивши на базах лише 35% від початкових запасів. Бази зберігання бронетранспортерів також значно спорожніли. Їх залишок оцінюється у 45% від довоєнної кількості. З 11 198 одиниць різних типів (БТР-60/70/80, МТ-ЛБ та ін.) росіяни вже мобілізували 6 161.

Важливо розуміти, що дані OSINT-проєктів, як Jompy, та верифікаторів, як Oryx, відрізняються методологією, але доповнюють одне одного.

• Аналітична група Oryx, яка веде підрахунок лише на основі підтверджених фото- і відеодоказів, зафіксувала втрату Росією понад 4 тисяч танків (знищені, покинуті, захоплені). Це – доведені втрати.
• Дані НАТО, які базуються на розвідувальних оцінках, свідчать про ще більші втрати: станом на зараз країна-агресорка втратила приблизно до 9 000 бойових танків та 20 000 броньованих машин.

Ці шалені втрати змусили росіян змінити тактику. Якщо у перші роки повномасштабної війни, за даними IISS, Росія втрачала приблизно по 116 танків на місяць (у 2024 році), то зараз ситуація інша. За даними українського Генштабу, за вересень 2025 року армія РФ втратила 68 танків, за жовтень – 93.

Чи означає це, що російська броня стала міцнішою? Ні. Як зазначає військовий експерт Олексій Гетьман, це означає, що загарбники стали менше її застосовувати, вони броню бережуть. Зараз наступальні дії переважно ведуться силами піхоти.

Олександр Коваленко, військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив», підтверджує цю тенденцію. За його словами, зараз РФ у середньому втрачає близько 60-65 одиниць на місяць. «Так, це не багато, бо раніше вона втрачала до 259 танків. У жовтні 2023 року взагалі був рекорд – більше 500 танків було знищено, пошкоджено або затрофеєно. Таких цифр ми більше не побачимо», – каже експерт. І додає, що втрати знизилися не тому, що противник став краще воювати, а його танки стали «важкопробивними», бо броня міцна: «А тому, що їх у Росії на озброєнні так мало, що почалася тотальна економія».

За даними НАТО, Росія випускає близько 130 танків на місяць (приблизно 1 600 на рік). Однак Коваленко уточнює, що мова йде переважно про відновлення та модернізацію, а чистого виробництва нових танків (Т-90М) на єдиному підприємстві «Уралвагонзавод» вкрай мало. «Виробляється всього шість-дев’ять, щонайбільше 11 танків на місяць», – пояснює він.

Попри це, Коваленко застерігає й від надмірного оптимізму: «Як на мене, ці аналітики (що стверджують, ніби танків у запасі в рашистів більше немає, – ред.) дещо прикрашають ситуацію». За його оцінками, у РФ загалом на складах є більш ніж 3000 танків, з яких понад 1600 ще можна відновити.

Тут криється ключовий нюанс: що означає «відновити»? «Решта машин – це донори запчастин», – уточнює експерт. Тобто, щоб поставити в стрій один Т-72, часто доводиться розібрати два-три інших, які стоять поруч. Це означає, що реальна кількість техніки, яку можна повернути на поле бою, значно менша, ніж цифра «3000 на складах». Це, зокрема, близько 400 одиниць Т-62, майже стільки ж Т-64 (хоча з їх відновленням будуть проблеми), а також запаси Т-72, Т-80 та Т-54/55».

Проте, навіть з цим уточненням, висновок Коваленка невтішний для РФ: «Росія виснажена, вже пройдена точка неповернення. Такої кількості танків, яка була до повномасштабного вторгнення в Україну, у РФ більше не буде ніколи».

І ця криза стосується не лише танків, але й іншої броні. «Росії не вистачає ББМ, БТР, БМП, БМД», – каже військовий експерт.

Дефіцит торкнувся і легших броньованих автомобілів. «Коли починалося повномасштабне вторгнення, підрозділи російських військ роз’їжджали не просто на БТР – у них були "Рисі", "Тигри", КамАЗ "Лінза", "Постріл" та інші броньовані автомобілі. І де все це зараз? Знищено!» – акцентує Коваленко.

Виробляти нові РФ не може через залежність від західних компонентів. Наприклад, двигун у «Тигра» був американський, а «Рись» – це, по суті, аналог італійського Iveco. В результаті, як зазначає експерт, ворог змушений пересідати на незахищені цивільні транспортні засоби. Це породило на полі бою феномен «баггі» та «штурмових гольф-карів» – китайських мотоциклів та квадроциклів, якими піхота намагається швидко проскочити «сіру зону». Це не тактика, це – жест відчаю.

ПОВІТРЯНИЙ ТЕРОР: ДРОНИ ЗАМІСТЬ РАКЕТ?

Питання №2: РФ наближається до виробництва 1000 «Шахедів» на добу, а щодо ракет, то їх у ворога майже не залишилося?

Відповідь: Це не зовсім правда.

Почнімо з дронів-камікадзе. Уперше «Шахеди» були застосовані російськими окупантами у вересні 2022 року в кількості 38 одиниць. У вересні 2025-го ворог застосував уже 5 651 дрон комбінованого типу Shahed-136/«Гербера»/«Пародія». Тобто за три роки їх кількість збільшилася у 148 разів.

Протягом другої половини 2025 року середній показник нальотів дронів по Україні стабільно тримався в межах 5-6 тисяч засобів терору і приманок на місяць. Це колосальна цифра, яка свідчить про налагоджене конвеєрне виробництво.

Проте чутки про «1000 шахедів на добу» є перебільшенням. За словами Олександра Коваленка, на сьогодні добове виробництво готової продукції Shahed-136 становить 100 одиниць +/- 15%. Це дозволяє окупантам    застосовувати протягом місяця щонайменше 3 тисячі саме дронів-камікадзе. Але будь-яким чином вони не можуть збільшити цю загальну кількість виробництва, так само як і максимальний поріг пусків.

«Росіянами бракує пускових майданчиків для доведення масованих нальотів до показника в 1 000 літальних апаратів протягом доби», – підкреслив експерт.

Виробництво в 100 одиниць на добу – це вже величезна промислова потужність, але вона має свої вузькі місця: постачання західних компонентів (мікросхеми, GPS-приймачі, двигуни), логістика та, як зазначає Коваленко, інфраструктура запуску.

У зв'язку з цим ворог інтенсивно розвиває пускову інфраструктуру. На початку вересня було зафіксовано новий пусковий майданчик у районі села Олешки Брянської області РФ – за 35 кілометрів від кордону з Україною, а в другій половині вересня вже використовувалася нова – аеродром Кача на тимчасово окупованому півострові Крим.

«Але, повторюся, на сьогодні "приголомшити" українців чимось неочікувано масштабним у питаннях терору дронами-камікадзе РОВ не зможуть, і в комбінованій компоненті ударна категорія за таких нальотів не досягає навіть 500 одиниць», – додав Коваленко.

Тепер щодо ракет. Скільки їх у ворога? Останні детальні дані від Головного управління розвідки датовані червнем ц.р.

Отже за даними ГУР, основні запаси російських ракет (станом на початок літа) становлять:

• до 500 балістичних ракет 9М723 «Іскандер-М»;
• до 300 крилатих ракет 9М728/9М729 «Іскандер-К»;
• до 260 крилатих ракет Х-101, які запускаються з Ту-95 та Ту-160;
• до 280 крилатих ракет Х-22/Х-32, які використовують Ту-22М3;
• понад 400 крилатих ракет 3М-14 «Калібр»;
• до 150 гіперзвукових ракет Х-47М2 «Кинджал», що застосовуються з МіГ-31К;
• до 60 балістичних ракет KN-23 північнокорейського виробництва.

Звісно, за останні шість місяців більшість ракет ворог уже використав. Але постає інше питання: скільки ракет щомісяця виробляє РФ.

За інформацією ГУР, Росія здатна виробляти до 195 ракет щомісяця, зокрема:

• до 60 ракет «Іскандер-М»;
• до 20 ракет «Іскандер-К»;
• до 60 ракет Х-101;
• до 10 модернізованих Х-32;
• до 30 крилатих ракет «Калібр»;
• до 15 гіперзвукових ракет «Кинджал».

Отже, теза про те, що у ворога не залишилося ракет – не відповідає дійсності. Правильніше буде сказати, що у ворога майже не залишилося ракет, вироблених саме до 2022 року. Вони воюють «з конвеєра», і цей конвеєр, попри санкції, працює.

Ось як оцінює поточні запаси та виробництво Олександр Коваленко: «Х-101 – у середньому 2 одиниці готової продукції на добу, накопичення близько 400 одиниць; 3М14 «Калібр» – у середньому одиниця готової продукції на добу, накопичення понад 450 одиниць; 9М723 ОТРК «Іскандер-М» – у середньому 2 одиниці готової продукції на добу, накопичення до 250 одиниць; 9М728 ОТРК «Іскандер-К» – у середньому одиниця готової продукції на добу, накопичення близько 300 одиниць; Х-22/32 – точної інформації про виробництво немає, що може вказувати на його відсутність, але є відновлення радянських зразків зі зберігання та їх модернізація. Орієнтовно – понад 250 одиниць у залишку; Х-47М2 «Кинджал» – у середньому одиниця готової продукції на 3-4 дні, накопичення понад 100 одиниць; 3М22 «Циркон» – у середньому одиниця готової продукції на 4-5 днів, накопичення близько 50 одиниць; KN-23 – північнокорейська балістична ракета, копія 9М723, що поставляється з КНДР. Орієнтовно в наявності може бути до 50 ракет».

На перший погляд, це значний арсенал, але примітно те, наголошує оглядач, що застосувати його як у 2022, 2023 або навіть 2024-му Росія вже не зможе. І причина тому – брак носіїв і пускових установок для масштабування застосування.

Як так вийшло? «По-перше, Росія з другої половини 2025 року стала значно обмежена в можливостях здійснювати масовані удари по території України крилатими ракетами Х-101. Обмеження цих можливостей стало наслідком проведення СБУ операції "Павутина" 1 червня 2025 року, внаслідок чого було знищено та пошкоджено десятки основних носіїв ракет Х-101, стратегічних ракетоносців-бомбардувальників Ту-95МС і Ту-160, а також носії Х-22/32 – Ту-22М3».

Цей фактор є ключовим. Стратегічний бомбардувальник – це не танк, його неможливо виробити «з нуля» в умовах санкцій. Це штучний, незамінний товар, який є частиною ядерної тріади. Втрата чи пошкодження кожного борту – це стратегічний удар.

Тобто після проведення цієї операції у Росії немає достатньої кількості носіїв для Х-101, щоб здійснювати пуски по 100 ракет за один виліт. Що стосується тих, що залишилися, то, за словами Коваленка, ворог максимально економить ресурс старих, зношених за десятиліття літаків.

«Наприклад, останні удари по Україні із застосуванням Х-101 здійснювалися 5 жовтня, а потім 30 жовтня – і це при тому, що накопичений боєзапас, а також підготовка носіїв до нового удару дозволяють здійснювати їх у середньому кожні 5-7 днів. Що за кількістю, то останній пуск Х-101, що становив сумарно близько півсотні, фіксувався і зовсім 25 грудня 2024 року».

Ще складніше ворогу здійснювати масовані пуски 3М14 «Калібр», що зумовлено критичними втратами і пошкодженнями в Чорному морі основних ракетних носіїв цього типу озброєння. Знищення флагмана «Москва», підводного човна «Ростов-на-Дону», низки малих ракетних кораблів та десантних суден – все це призвело до того, що Чорноморський флот РФ фактично втратив здатність до масованих залпів.

«Протягом 2025 року ВМС РФ не запускали по Україні ні 50, ні 40, ні навіть 30 ракет 3М14 "Калібр". Максимальний одноразовий показник пусків цього типу ракет становив 16-18 одиниць», – підкреслив експерт.

Щодо 9М723 («Іскандер-М») і 9М728 («Іскандер-К»)… Пуски балістичних ракет і крилатих ракет сухопутного базування останнім часом почастішали і саме ними окупанти переважно б'ють по ближній і середній тиловій зоні України. Зокрема, часто на собі це відчуває Київ. Це – вимушена адаптація. Ворог б'є тим, що важко збити (балістика) і для чого не потрібні дефіцитні літаки чи кораблі.

То що ж у висновку? «У російських окупаційних військ на сьогодні запас ракет набагато нижчий, ніж був станом на 2022 рік, що зумовлено масштабним витрачанням усіх типів засобів ураження, а також доволі посередніми темпами їх виробництва підприємствами ВПК Росії. Крім того, нарощування відбувається вкрай повільно і не задовольняє потреб їхнього командування щодо масштабування терору проти України», – акцентує оглядач.

Російські окупанти повністю перейшли на регулярний, системний терор за допомогою дронів-камікадзе, але й тут є обмеження – як у можливостях виробництва, так і кількості пускових майданчиків. Для того, щоб запустити, наприклад, тисячу Shahed-136 за одну ніч.

Щодо пусків ракет, то обмеження зумовлені нестачею носіїв і пускових установок для уніфікованого масованого удару, який би перевершив показники 2022, 2023 або навіть 2024 років.

«Якщо говорити про комбінований удар, то і тут у ворога серйозні обмеження в можливостях застосування накопичених засобів одноразово. І перевищити 100-120 одиниць навряд чи вдасться, якщо тільки вони не будуть посилені новими знаряддями терору – реактивними КАБ. З цього випливає, що, маючи достатньо великі запаси засобів терору, Росія не здатна їх застосовувати на бажаний максимум. Це не означає, що ворог не буде шукати шляхи масштабування геноциду українців, але безмежних технологічних можливостей для цього в них на сьогодні немає», – запевняє Олександр Коваленко.

«М’ЯСО»: НЕСКІНЧЕННИЙ РЕСУРС ЧИ АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА?

Питання №3: Можливо, з людським ресурсом в окупантів все погано?

Відповідь: Частково це правда, але не без «але».

На сьогодні кількість «м’яса», яку щомісяця мобілізує РФ на війну, дорівнює кількості ліквідованого щомісяця Силами оборони України «м’яса». Це так звана «моторошна рівновага», яка дозволяє Росії утримувати фронт, але не дає змоги накопичити сили для спроб стратегічного прориву.

Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук описує цю динаміку: «Десь 1200-1300 щодня (35-39 тисяч щомісяця) вони можуть запускати в цю мобілізаційну машину. А ЗСУ скільки завдають втрат? Приблизно таку ж кількість. (…) Росіяни спроможні за рахунок мобілізації компенсувати втрати особового складу, але не можуть накопичити значні сили для створення резервів».

Цей потік мобілізованих не є однорідним. Він складається з ув'язнених, боржників, мешканців депресивних регіонів та примусово мобілізованих іноземців, зокрема, мігрантів. Це дозволяє Кремлю уникати соціального вибуху в мегаполісах, перекладаючи тягар війни на найбільш незахищені верстви населення.

Однак ця рівновага, схоже, не влаштовує Кремль. Вони готуються до гри «в довгу». Очевидно, саме тому нещодавно Путін підписав закон про внесення змін до федерального закону від 28 березня 1998 р. № 53-ФЗ «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно з новими поправками з 1 січня 2026 року призов росіян, які не перебувають у запасі, буде проводитися рівномірно протягом усього календарного року: з 1 січня по 31 грудня (раніше призов проводили тільки навесні й восени: з 1 квітня до 15 липня і з 1 жовтня до 31 грудня, – ред.)

Це фундаментальна зміна. Це перехід від системи «прихованої мобілізації» до «перманентної». І це створює серйозні ризики не тільки для України.

Як попереджає Олександр Коваленко, така кількість особового складу «дає Кремлю не лише можливість продовжувати нинішню інтенсивність бойових дій в Україні, а й формувати нові оперативні угруповання, що створює потенційну загрозу сусіднім державам – як країнам-членам ЄС, так і країнам пострадянського простору – щоб розширювати війну, адже саме за рахунок війни й живе режим Путіна».

Що це означає для України? Нам доведеться протистояти величезній людській масі. Відповідь на цей виклик має бути асиметричною. Якщо ворог робить ставку на кількість, ми маємо протиставити їй технології та ефективну тактику знищення живої сили.

Олександр Коваленко пропонує конкретні кроки: «Потрібно відійти від виключно тактики протидії ворогу, який переміщується механізованими колонами… Нині ж пріоритет повинен зміститися: мета – максимально ефективно знищувати живу силу противника».

З огляду на дефіцит бронетехніки (Розділ 1), ворог все частіше буде змушений посилати піхоту на штурми без прикриття. І тут Україна має використати свою технологічну перевагу.

«Дуже важливо переорієнтуватися на системне застосування протипіхотних засобів: розширити використання протипіхотних мін і загороджень, активніше застосовувати засоби, що перешкоджають наступу піхоти, – колючий дріт, спіральні бар’єри («Єгоза») тощо; а також розглядати інші інструменти, які дають можливість уражати великі скупчення людей. Ми повинні гіпертрофувати класичні протипіхотні засоби й зробити саме це ключовим пріоритетом нашої стратегії активної оборони», – пропонує експерт.

Йдеться про те, щоб зробити кожен метр української землі смертельною пасткою для окупанта, максимально підвищуючи ціну кожного «м'ясного штурму».

ВИСНОВОК

Росія готується до затяжної війни на виснаження. Замість ризикованої відкритої мобілізації, влада РФ вибудовує перманентну «гібридну» систему, яка дозволить безперервно поповнювати армію людським ресурсом. Закон про цілорічний призов є ключовим елементом цієї нової стратегії, що має на меті перетворити всю країну на військовий табір, що працює на потреби фронту.

Чому ж не справдилися ранні прогнози про «крах за півроку»? Тому що вони оцінювали довоєнний потенціал Росії. Вони не врахували її здатності до адаптації, переходу на військові рейки та готовності жертвувати усім – від економічного добробуту до власних громадян – заради імперських амбіцій.

Ворог не видихнувся, але він видихається. Він втратив свій довоєнний танковий потенціал. Він втратив можливість влаштовувати ракетні шторми по 100+ ракет, покладаючись на дефіцитні стратегічні бомбардувальники та потоплений флот. Він змушений переходити на «м'ясні штурми» та масове виробництво дешевших «шахедів».

Це створює для України екзистенційний виклик. Протистояти ворогу, що готовий нескінченно кидати у бій своїх громадян, можна лише за рахунок технологічної переваги, інноваційних тактичних рішень та максимальної ефективності у знищенні живої сили противника. Боротьба з «м'ясною» навалою вимагає від нас не лише стійкості в обороні, а й стратегічного переосмислення методів ведення війни, де головним пріоритетом стає не просто утримання територій, а максимальне знищення живої сили противника усіма доступними засобами.

Мирослав Ліскович. Київ

   
Новини з передової