Просяна – Покровське: між атаками КАБів та дронів «Білі янголи» евакуюють людей
Репортаж
12.11.2025 14:35
Укрінформ
У Синельниківському районі Дніпропетровської області села перетворюються на безлюдні згарища з потрощеними будинками
Менш ніж за місяць ворог ущент розбив селище Покровське, що на Дніпропетровщині, і змусив тисячі людей бігти звідти. Раніше дорогою до сусідніх областей ми зупинялись тут на каву і заїжджали перекусити, повертаючись додому. Тепер знайти каву тут складно, бо світла немає, про «перекусити» узагалі мовчу.
Центр селища виглядає моторошно, воно, на жаль, стає схожим на Оріхів чи Гуляйполе, що на Запоріжжі, на побиті російськими обстрілами населені пункти Донеччини чи Харківщини.
Ворожі КАБи та дрони знищили в Покровському великий супермаркет. Тут не працюють магазини, банкомати, лікарня, кафе чи кавʼярні. Величезні проблеми з мобільним звʼязком. На більшості вулиць – ні душі, але в центрі, попри ворожі удари, двірники метуть вулиці, деінде можна побачити групки перехожих, що йдуть отримати гуманітарну допомогу. Навіть більше, поруч із згорілою машиною, розбитими та чорними від пожеж крамницями з капота авто продає якісь речі відчайдушна підприємиця.
Тут постійно намагаєшся вслухатись у повітря – чи не летить раптом щось. Очі мимоволі шукають, де можна буде заховатися. Тривога виснажує.
До фронту – близько 13 км, обстріли щодня. Якщо раніше в селищі було десь 13 тисяч жителів, то тепер – менш ніж тисяча. Здебільшого це літні й маломобільні люди.
У Покровське ми приїхали зняти роботу спецпідрозділу «Білий янгол». Уже на місці зустрічі дізналися, що бригада їде у Просяне – за 25 км від Покровського. Правоохоронці отримали заявку на вивезення однієї людини. Запропонували поїхати з ними, але попередили, що місце не зовсім безпечне. Ми погодилися без роздумів.
ПРОЩАННЯ НА ВУЛИЦІ ЩАСЛИВІЙ
Селище Просяна розташоване у Синельниківському районі Дніпропетровської області та входить до Маломихайлівської сільської громади. Поліція постійно проводить оповіщення та закликає людей виїхати.
Сергій Галда
– Маємо забрати одну людину, потім передамо її волонтерам, – говорить дорогою поліцейський, член евакуаційної бригади Сергій Галда.
Під час поїздки він постійно дивиться в телефон, має стежити за інформацією про рух ворожих дронів чи КАБів. Телефон безперервно дзеленчить.
– Попереду загроза ударного дрона, – говорить Сергій своїм колегам.
Аж раптом дзвінок – невідомий номер. Сергій відповідає. Чоловік, який телефонує, повідомляє, що готовий виїхати, речі зібрав. Питає, чи вдасться сьогодні його забрати. Сергій розпитує адресу й каже чоловікові чекати.
Василь Піпа
– У нас ще людина додалася. Щойно заявка надійшла. Жінку заберемо і за цим чоловіком заїдемо, – каже Сергій керівникові евакуаційної групи Василю Піпі та водію.
Поки їдемо в Просяне, запитую про загальну ситуацію в районі.
– Зараз ситуація в Покровському важка. Погіршилася дуже швидко – протягом двох-трьох тижнів почали атакувати КАБами та дронами все селище. Бомби, «шахеди», FPV – систематично все літає. Їм неважливо по чому бити, знищують все, рандомно. У Покровському залишилося десь 800 осіб, дітей немає. Щоб люди виїжджали, їм треба соціальні гарантії від держави, щоб вони розуміли, що їм є куди виїхати. Ми постійно здійснюємо оповіщення населення, закликаємо людей звертатися на номер «102» або до нас. Говоримо, що потрібно зі собою брати, – розповідає Сергій.
Тим часом проїжджаємо ділянку дороги, де натягнуті антидронові сітки. Є інформація, що група «шахедів» летить на Васильківку. Потім зʼявиться повідомлення про влучання в адмінбудівлі, потрощені кафе, приватні оселі й господарські споруди. На щастя, люди не постраждали.
Заїжджаємо у Просяну, знаходимо вулицю Щасливу і необхідний будинок. Але виявляється, що замість однієї людини виїжджає двоє. Їм допомагає виносити речі чоловік на імʼя Олексій.
– А ви чого не їдете? – питаю.
– А я поки що не готовий, буду на хозяйствє. Дружина і сестра виїдуть, – каже.
– Так тут, у селі, нікого нема…
– Ну чого ж нема? Он три хати, – показує рукою, – там живуть, і там… по прямій ще три хати. Є люди. Дякую вам, що ви такі небайдужі й допомогли.
Чоловік обіймає дружину. Трошки соромиться, але все ж цілує. Видно, що очі на мокрому місці. Проводжати жінок вийшли і дві домашні собачки.
У сусідньому дворі помічаємо літню жіночку, Сергій іде до неї, тоді швидко повертається.
– Розповів, що можна евакуюватися. Каже, поки що не настала важка ситуація, але обіцяла, що набере днями, – розповідає про результат розмови поліцейський.
НЕЗАПЛАНОВАНІ ЕВАКУАЦІЇ
Сідаємо в авто і їдемо забирати чоловіка, що телефонував Сергієві.
Дорогою знайомимося з жінками. Обидві – Віти. Речей взяли зовсім небагато.
– Взяли саме необходіме. Ну а вдруг повернемось… Ми ще вчора готові були виїхати, все склали, сиділи на сумках, як то кажуть, – говорить молодша з них, дружина Олексія.
Віта та Олексій
Вдома на чоловіка залишилось господарство: коти, собаки, кури, хата.
Старша Віта додає, що все життя тут прожили. Тепер страшно стало, і тому наважилися виїхати. Жінка їде до своєї доньки, яка живе в Ігрені.
Друга Віта їде фактично в нікуди. Спочатку до транзитного центру у Волоському, а далі буде видно.
Обидві дивляться у вікна, розглядаючи побиті будинки та магазини.
Сергій набирає чоловіка, щоби дізнатись точну адресу, той каже:
– А я вас вже бачу. Ви трошки проїхали, вертайтесь, ми тут біля підʼїзду.
– Люди нашу машину вже знають, бачте, – зауважує Сергій.
Поблизу багатоквартирного будинку помічаємо чоловіка. На лавці біля підʼїзду сидить жінка, навколо неї стоять речі. Виявляється, що їхатимуть обоє.
– У нас ще плюс два, – говорить Сергій.
Клавдія Іванівна
Хлопці швидко йдуть до квартири, виносять речі. Я знайомлюся з новою попутницею. Її звати Клавдія Іванівна. Жінці 84 роки.
– Все життя тут… Родилася, хрестилася, в школу ходила, працювала, – тихим голосом говорить.
Жінка так сильно хвилювалася, що навіть не одразу змогла згадати, ким працювала. Вона не розуміє, хто буде виїжджати, – вона чи син.
син Віктор
Її сина звати Віктор, йому 63 роки. Це з ним ми говорили дорогою.
– Маму хочу вивезти. Треба вже… Чого раніше не вивозив? Ждав лучшего. Але як прилетіло сюди, то трошки страшно стало, а прилетіло прямо поблизу будинку. От буквально позавчора. То я і набрав «Білих янголів», щоб вивозили. Нам нема куда їхати, тож їдемо, куди везете, – каже Віктор.
Уже сідаючи в машину, чоловік говорить:
– А от там, вниз по вулиці, ще одна жінка чекає, що ми за нею заїдемо, вона теж зібралася й готова.
Сергій і Василь перезираються, за секунду кажуть, що будемо забирати і її. Жартую, що машина перетворюється на «рукавичку».
Лідія Іванівна
За третьою адресою «Білих янголів» справді чекали.
– Ліда Іванівна я, – говорить жінка.
Їй допомагає якийсь родич, сам поки що не збирається нікуди.
Разом із Сергієм сідаємо на «запаску» – вільних місць у машині більше немає. Він знову дивиться в телефон.
– Тривога? – питаю.
– Загроза всього… «Шахеди» летять і КАБи. Але встигнемо проскочити, – говорить.
Правоохоронці швидко ухвалюють рішення щодо дороги, якою будемо вертатись у Покровське. Рушаємо.
СЕЛИЩЕ НЕМОЖЛИВО ВПІЗНАТИ
– Такі евакуації, як сьогодні, коли планували забрати одну людину, а вивозите пʼятьох, наскільки часто бувають? – питаю в Сергія.
– Ой, та дуже часто. Забираємо всіх, телефонуємо волонтерам, попереджаємо, що треба транспорт. Люди телефонують і вдень, і вночі. От нещодавно було навіть о дванадцятій ночі. Чую дзвінок, беру слухавку, а там: «а можна виїхати?». Кажу, можна, звичайно, але ж не вночі. Заявку роблю, і на ранок їдемо. Я розумію, що люди хвилюються. Тільки десь бахнуло – і набирають. Це наша робота. Але ми віримо, що все це закінчиться колись.
Сергій разом з іншими членами екіпажу бачить ці розбиті населені пункти щодня. Запитую, чи помічає він, як ворог змінює їх, «розбираючи» будинок за будинком.
– Бачу різницю кожного дня. Їдемо і помічаємо, що там зачинилось, там виїхали люди, там – просять про допомогу. Фронт рухається.
– От зараз виїдемо звідси, волонтерам людей передасте – і видихнете?
– «Хух» буде, коли війна скінчиться. Якщо чесно, то звикаєш до всього. Так, робота важка, але треба її робити. Відчуваю відповідальність за людей, завжди плануємо маршрути руху, узгоджуємо все з керівництвом, беремо із собою все необхідне, – каже.
Люди, яких вивозимо, дивляться у вікна, намагаючись впізнати місцевість.
Ліда Іванівна щиро зізнається: за вікном геть нічого нема знайомого. А насправді ми вже в Покровському. Саме сюди вона раніше часто їздила автобусом походити по магазинах, скупитися. Та зараз бачить тільки руїни, в яких не впізнає магазинів із недавнього минулого.
НЕБЕЗПЕКА: ТРИ БАЛИ З ПʼЯТИ
Цих людей Сергій далі повіз на точку зустрічі з волонтерами, а ми з Василем Піпою та медеваком поїхали вивозити жінку, якій важко переміщуватися через зламану шийку стегна. Евакуація проходить швидко. Разом із жінкою виїжджають ще двоє чоловіків.
Василь підтверджує, що з моменту нашої минулої зустрічі життя в цьому районі Дніпропетровщини сильно змінилося.
– Більшість людей виїхали звідси. Почастішали атаки FPV-дронів, удари фугасними авіаційними бомбами. Ворожі війська розбили центр міста, спалили єдиний великий магазин, який тут працював. Інші крамниці закрилися, люди виїхали. Наразі забираємо маломобільних, людей похилого віку, які зголосилися все ж виїхати, бо й їхній терпець уривається, – говорить Василь.
– Що є за одним таким виїздом?
– Це вже спосіб життя наш, робота. Шкода людей. От зараз переживаємо, щоб забрати стареньку з Великомихайлівки. Ми раніше пропонували виїхати, вона із сином жила і відмовлялась. Сина вбило нещодавно, і бабця живе вже із ним загиблим, бо тіло ніхто не зміг вивезти. Іноді жінка ходить селом. Якщо сама не схоче, то примусово вивеземо – врятуємо хоча б її, – відповідає Василь.
– Якби була умовна безпекова шкала, то скільки балів, від 1 до 5, поставили б сьогоднішній евакуації?
– Трієчку точно. Дорога, якою ми їхали, прострілюється і деінде під прицілом FPV-дронів крєпко тримається. Ну і, власне, бої точаться вже біля Великомихайлівки, – відповідає Піпа.
За плечами Василя та його колег з підрозділу – тисячі наднебезпечних евакуацій. Скільки їх попереду – не знає ніхто. Фронт рухається, обстріли посилюються, але «Білі янголи» і далі намагатимуться вивезти кожну людину, не втомлюючись повторювати: евакуація рятує життя.
Поки їхали в бік Запоріжжя, побачили повідомлення Повітряних сил про те, що ворог атакує КАБами Покровське. Попередньо ми домовилися з хлопцями, що відпишемося, коли виїдемо на умовно безпечну ділянку дороги. Відписалися. Отримали від Василя «+». Значить, усе ок. Видихнули.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Відео авторки
Фото: Дмитро Смольєнко / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.
Новини з передової