Провокація над Естонією: чому НАТО не збило російські МіГи
23.09.2025 15:36
Укрінформ
Російські винищувачі над Естонією змусили згадати про турецький прецедент 10-річної давнини, а також замислитися над тим, що не так з протоколами Альянсу
19 вересня три російські винищувачі МіГ-31 на 12 хвилин увійшли в повітряний простір Естонії, члена НАТО. Цей інцидент став не просто черговим порушенням, а свідомим тестом на міцність для всього Альянсу. Поки в Москві буденно заперечували факт вторгнення, розказуючи про «політ над нейтральними водами», на Заході постало гостре питання: чому італійські F-35, підняті на перехоплення, не збили порушників? Ця ситуація мимоволі змусила всіх згадати про події десятирічної давнини, коли Туреччина за 17 секунд порушення без вагань відправила на землю російський Су-24. Контраст між рішучістю Анкари тоді і стриманістю НАТО зараз оголив глибоку дилему, що стоїть перед Альянсом: де проходить межа між уникненням ескалації та демонстрацією слабкості, яку Кремль обов'язково використає.
Засудження на словах і засідання НАТО
Реакція світу на російську провокацію була швидкою та одностайною – принаймні на дипломатичному рівні. Естонія ініціювала консультації з НАТО за статтею 4 статуту Альянсу. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Європа «рішуче відповість на кожну провокацію, інвестуючи в посилення східного флангу». Її підтримали верховна представниця ЄС Кая Каллас, назвавши інцидент «надзвичайно небезпечною провокацією», та президент Франції Еммануель Макрон, який побачив у цьому «новий етап у низці провокацій та безвідповідальних дій Росії». Натомість президент Чехії Петр Павел закликав до рішучості: «Нині ми повинні поводитися жорстко, і якщо відбуваються порушення, то ми повинні на це відповідно реагувати, у тому числі військовим шляхом. Росія дуже швидко зрозуміє, що припустилася помилки й переступила межі дозволеного».
В самому НАТО зазначили, що літаки Альянсу негайно перехопили російські МіГи, однак це не завадило порушникам 12 хвилин перебувати в естонському небі. Ця подія змусила Альянс серйозно замислитися над переглядом своїх правил реагування. 23 вересня у Брюсселі відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО, де посли обговорювали порушення повітряного простору Естонії. Ключове питання на порядку денному – можлива зміна правил застосування сили, зокрема, перегляд визначення «ворожих намірів» (див. нижче).
Які результати? За підсумками засідання у пресслужбі НАТО оприлюднили заяву, в якій наголошується, що реакція Альянсу «на нерозважливі дії Росії буде, як і раніше, рішучою»: «Росія не повинна мати жодних сумнівів: НАТО і країни-члени Альянсу використовуватимуть згідно з міжнародним правом усі необхідні військові та невійськові засоби для захисту себе і стримування всіх загроз з усіх боків. (…) Жодні дії РФ не відвернуть союзників від їхньої незмінної прихильності підтримці України, чия безпека сприяє нашій, у здійсненні її невід’ємного права на самооборону від жорстокої та неспровокованої військової агресії Росії».
Між тим, маємо низку інших важливих новин: перша – Сейм Литви дозволив армії збивати дрони в разі загрози, друга – Швеція заявила про готовність збивати російські літаки, якщо ті порушать її кордони.
Пояснення: Терміни «ворожий акт» і «ворожі наміри» у контексті НАТО мають чіткі, але різні значення. Це не юридичні визначення, а радше категорії у сфері стратегічної, військової та політичної оцінки.
Ворожий акт (hostile act) – це реальна, конкретна дія, яка становить пряму загрозу або завдає шкоди силам НАТО, державам-членам чи їхнім союзникам. Наприклад: збройний напад на територію або війська НАТО; знищення об’єкта НАТО; хакерська атака чи диверсія, що спричинила суттєві збитки (енергетичні системи, військова інфраструктура). У військових доктринах НАТО «ворожий акт» – це тригер для негайної оборонної відповіді, бо він уже відбувся.
Ворожі наміри (hostile intent) – це підозра або достовірна розвідінформація, що інша сторона готується до ворожого акту, навіть якщо він ще не здійснений. Приклади: масове стягування військ біля кордонів НАТО, підготовка засобів радіоелектронної боротьби для атаки; спроба прицілювання ракетами по об’єктах НАТО. Тобто це ще не напад, але ознака того, що напад можливий або ймовірний. У такому випадку НАТО може: підвищити рівень готовності; перемістити війська; вимагати пояснень чи застосувати дипломатичні демарші.
17 секунд турецької рішучості
На тлі сьогоднішньої стриманості НАТО приклад Туреччини виглядає ще більш разюче. 24 листопада 2015 року турецький винищувач F-16 збив російський бомбардувальник Су-24 біля сирійського кордону. Це рішення не було спонтанним. Йому передувала чітка й послідовна політика Анкари. Ще у 2012 році, після того як Сирія збила турецький розвідувальний літак, президент Ердоган заявив про зміну правил реагування, пообіцявши вважати будь-який військовий об'єкт, що наближається з боку Сирії, загрозою.
Коли Росія у 2015 році розпочала військову операцію в Сирії, Туреччина неодноразово попереджала Москву про неприпустимість порушення її кордонів. Росіяни ці попередження проігнорували. Вранці 24 листопада Су-24 увійшов у повітряний простір Туреччини. За офіційними даними Анкари, літак протягом п'яти хвилин отримав 10 попереджень. Саме порушення тривало лише 17 секунд. Турецький пілот F-16 випустив ракету «повітря-повітря», і російський літак був знищений.
Реакція Кремля була лютою, але безсилою. Путін обізвав це «ударом у спину», ввів ембарго на турецькі помідори, але найголовніше – російські літаки припинили випробовувати на міцність турецькі кордони. Цей випадок довів, що рішуча силова відповідь може бути ефективнішою за нескінченні дипломатичні занепокоєння.
Чому Естонія – не Туреччина: реалії та протоколи
Пряме порівняння реакцій Естонії та Туреччини є некоректним як з військової, так і з юридичної точки зору, на чому наголошують експерти.
По-перше, це разюча різниця у військових можливостях. Туреччина – друга за потужністю армія НАТО з сотнями власних бойових літаків і потужною системою ППО. У 2015 році вона діяла самостійно, використовуючи власний винищувач, що не перебував під прямим командуванням Альянсу. Естонія ж, навпаки, не має власних винищувачів, а її ППО, м'яко кажучи, обмежена. Її безпека повністю залежить від місії НАТО з патрулювання повітряного простору Балтії (Baltic Air Policing).
Колишній офіцер Повітряних сил ЗСУ, заступник гендиректора компанії з виробництва засобів РЕБ Анатолій Храпчинський детально пояснює, чому миттєва силова відповідь була неможливою. Він прямо каже: «Чи могла Естонія збити російський винищувач… як це зробила Туреччина у 2015 році? Ні, не могла. Порівнювати можливості цих обох країн некоректно. В Естонії фактично немає власних винищувачів, із системами ППО – теж великі проблеми. Естонія вимушено покладається на НАТО. І рішення – збивати чи ні – приймає НАТО».
Сили оборони Естонії опублікували мапу траєкторії польоту російських винищувачів МіГ-31, що порушили естонський повітряний простір 19 вересня.
За його словами, Росія використовує специфічну тактику, маневруючи на самій межі повітряного простору, щоб у разі перехоплення вже опинитися в міжнародних межах. «Умовно кажучи, якщо відбувається перехоплення, то вже в міжнародному повітряному просторі. Так було й цього разу: російські МіГи діяли на межі, і завдяки своїм характеристикам – це надзвуковий літак – він міг увімкнути «форсаж» і втекти». А збиття в «міжнародному» небі стало б прецедентом, вигідним саме Росії, яка могла б звинуватити НАТО в «агресії».
Крім того, Альянс оцінював реальний рівень загрози. На борту МіГів були лише ракети класу «повітря–повітря» Р-73, а не «повітря–земля», що свідчило про відсутність безпосередньої загрози для наземних об’єктів. «Я особисто вважаю, що російські літаки слід збивати. Але НАТО діяло відповідно до своїх стандартів: виявлення загрози, оцінка ситуації, у разі потреби – перехоплення або супровід. Російські літаки перебували під прицілом. Повірте, F-35 проти МіГа – це зовсім інший рівень… На мою думку, НАТО діяло правильно. Принаймні, в конкретному випадку. Звісно, РФ не зупиниться, а тому Захід має збільшувати зусилля протидії агресору, зокрема через посилення можливостей України», – підсумовує Храпчинський.
Керівник Центру підготовки операторів БПЛА «Крук» Віктор Таран пропонує змістити акцент у дискусії з Таллінна на Брюссель. «До Естонії не може бути жодних претензій, адже країна передала Україні велику частину власного озброєння, в тому числі й системи ППО. Тому питання треба ставити інакше: не «чому Естонія не збила?», а «чому протоколи поліцейської місії країн НАТО, яка зараз розгорнута в Естонії, не дають змогу оперативно їх захистити?». На його думку, саме застарілі протоколи Альянсу та статус спостережної місії є головною проблемою. «Може НАТО варто нарешті переглянути свої протоколи й у разі повторення ситуації починати активно захищати своїх союзників? Я переконаний, що якби італійські F-35 збили б російські МіГи, то у відповідь Росія нічого б не зробила», – резюмує Таран.
Асиметричні відповіді та підвищення ставок: погляд політологів
Політолог Ігор Рейтерович вважає, що Кремль поступово піднімає ставки: «Спочатку Кремль запускав дрони, тепер літаки». Він бачить у цьому стратегію, спрямовану на демонстрацію того, що Путін воює не з конкретною країною, а з усім Альянсом. На його думку, найкращою відповіддю НАТО могла б стати асиметрична дія, наприклад, створення безпольотної зони над частиною території України. «Її могли б контролювати літаки Альянсу й системи ППО. Формально військ НАТО не буде на території України, але безпольотна зона дозволить закрити частину наших західних міст». Рейтерович переконаний, що попри істеричну реакцію, Путін відступить першим, бо «в нього немає ресурсів воювати з НАТО».
Політолог Олег Саакян також закликає Захід перейти від симетричних військових відповідей до асиметричних дій в інших сферах, які вдарять по найболючіших точках режиму. Він пропонує перейти «від політики стримування Росії до політики превенції її агресії». Як приклад, він наводить ідею масштабних навчань у Балтійському морі, які б фактично заблокували російський нафтовий експорт, подібно до того, як Росія перекривала Чорне море. Інший варіант – використання технологічної переваги: «у разі нового вторгнення… Захід завдасть кібератак по інфраструктурі, що забезпечує запуск цих дронів із території Росії аж до виведення з ладу електростанцій». Арсенал таких дій, за його словами, надзвичайно широкий і не обмежується військовою силою.
Замість висновку
Інцидент в естонському небі – це не просто військова провокація, а політичне послання Путіна: «Я буду робити те, що захочу, поки ви мені це дозволяєте». Приклад Туреччини доводить, що єдиною мовою, яку розуміє Росія, є мова сили. Перед Альянсом стоїть вибір: або провести нову «червону лінію», чітко визначивши, що будь-яке порушення повітряного простору буде припинятися силою, або й надалі спостерігати, як Росія розхитує безпеку в Європі. І поки у Брюсселі тривають консультації, цілком імовірно, що наступного разу російські літаки затримаються в небі країни НАТО трохи довше, а «випадковий» дрон залетить трохи глибше (увечері 23 вересня невідомі дрони залетіли у повітряний простір Данії, Норвегії та Швеції).
Врешті-решт, відповідь на російську зухвалість полягає не лише у зміні правил всередині НАТО, а й у більш рішучій підтримці України, яка щодня на практиці доводить, як треба розмовляти з агресором. Адже безпека східного флангу НАТО сьогодні прямо залежить від стійкості українського фронту.
Мирослав Ліскович. Київ
Новини з передової