Пам'яті азовця Олега Катрича (позивний «Кельт»)
Хвилина мовчання
02.09.2025 09:00
Укрінформ
Першим погодився летіти на підкріплення до захисників «Азовсталі»
25 березня 2022 року 44-річний Олег Катрич очолив перший десант добровольців у оточений росіянами Маріуполь – рідне місто воїна, яке ворог нещадно знищував.
Фото з сімейного архіву
Олег був корінним маріупольцем, народився 27 грудня 1977 року. Тут пройшли його дитинство та юність. Хлопчик ріс без батька, виховувався мамою, бабусею та дідусем. Саме дідусь – ветеран Другої світової війни – був для онука прикладом, заклав любов до України та зацікавив історією. Олег із дитинства мріяв бути військовим, хотів вступити до військового навчального закладу, проте на заваді стали проблеми зі здоров’ям. Тому після закінчення школи юнак обрав технічну професію, закінчив Приазовський державний технічний університет. Більше 10 років пропрацював горновим на металургійному комбінаті ім. Ілліча.
Фото з сайту 0629.com.ua
У 2014 році, коли на Донбас та рідний Маріуполь прийшли російські окупанти, Олег добровільно звернувся до військкомату, але отримав відмову за станом здоров’я. Навесні він долучився до маріупольської дружини, патрулював рідне місто для виявлення сепаратистів, розповсюджував проукраїнські листівки, проте не зрікся мети бути військовим, і в липні 2014-го, пройшовши курс бойової підготовки, став кулеметником добровольчого батальйону «Азов». Для себе обрав позивний «Кельт», адже захоплювався скандинавською міфологією. Олег Катрич воював за Мар’їнку, Курахове, Гнутове, брав участь у Павлопіль-Широкинській операції під Маріуполем у лютому 2015 року, де отримав поранення. Після лікування та реабілітації Кельт повернувся в стрій, згодом був призначений командиром мінометного взводу. До кінця 2019 року ніс службу в лавах полку «Азов», перебував на передових позиціях під Маріуполем.
Фото: Ольга Катрич
За час військової служби воїн був відзначений «Лицарським Хрестом добровольця»; відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»; медаллю за оборону Маріуполя «Відстояли –Перемогли»; нагородною зброєю.
У 2014-му Олег познайомився в соцмережах з майбутньою дружиною. Він залишив коментар, Ольга підтримала його «лайком», а згодом хлопець наважився попросити телефон для більш комфортного спілкування.
Фото з сайту 0629.com.ua
«Кажуть, що існує кохання з першого погляду, а я відчула кохання з перших слів. Його голос, слова, які підтримували, мотивували… Все це підказало, що це – моя людина», – говорить Ольга, дружина захисника.
Перша зустріч відбулася на день народження Олега – 27 грудня 2014 року, його саме відпустили з військової служби на декілька днів.
Знову-таки за станом здоров'я Олег Катрич був змушений звільнитися зі служби і цей час він присвятив родині – дружині та двом дітям. Вирішили деякий час пожити всією сім’єю за кордоном. У червні 2020-го Катричі з Маріуполя переїхали до Братислави. Там син Дмитро і донька Тамара пішли до школи. Ольга дбала про дім, а Олег працював на будівництві.
Фото: Ольга Катрич
«Він був такою людиною, за що не візьметься – все виходить. В Олега була мрія – відкрити свою фірму, яка займатиметься зеленою енергетикою, встановленням сонячних панелей. Для цього треба було вчитися. І Олег поїхав на навчання в Роттердам та отримав сертифікат. Це було за пів року до вторгнення», – розповідає Ольга. Уже було підписано контракт, на початку березня 2022 року Олег мав їхати в Німеччину встановлювати на сонячні панелі дахах.
О п’ятій ранку 24 лютого 2022 року зателефонував побратим з Азову: війна… Чоловік одразу зібрав речі й повернувся в Україну. Ольга намагалася його зупинити, проте Олег лише сказав: «Ти знала, за кого виходиш заміж. Я мушу бути там». Перед від'їздом до України батько давав настанови синові, обіцяв невдовзі повернутися доньці…
Фото: Ольга Катрич
Кельт планував поїхати до Маріуполя, щоб боронити його у складі полку «Азов», але не зміг своєчасно дістатися в місто, бо його вже взяли в облогу окупанти. Побратими, котрі, як і він, перебували поза Маріуполем, запропонували їхати в Київ. Там із ветеранів створили підрозділ Сил спеціальних операцій «Азов», який згодом стане Третьою окремою штурмовою бригадою у складі Сухопутних військ ЗСУ.
З 26 лютого по 24 березня 2022 року Олег брав участь в обороні Київщини, ефективно командував мінометними розрахунками, які стримували натиск ворога на столицю в Бучанському районі. Але він постійно думав і говорив про рідний Маріуполь, хотів потрапити туди будь-якою ціною. Тож, коли від командування надійшла пропозиція очолити десант та полетіти в Маріуполь, Олег Катрич без вагань став командиром першої і найбільшої групи десанту, яка була успішно доправлена до заблокованого противником міста за допомогою гелікоптерів 25 березня 2022 року. Всього зробили чотири перельоти.
Фото з сімейного архіву
Завдяки вдалій спецоперації азовці разом із ГУР доправили в оточене місто 72 бійця, зокрема й медиків. Кельт брав участь у плануванні маршрутів для гелікоптерів в околицях міста, це він був саме тим мотиватором, який зібрав групу бійців, що добровільно згодились вилетіти на допомогу в Маріуполь, знаючи, що можуть просто не долетіти. Гелікоптери летіли на низькій висоті, долаючи 120 км над уже окупованою територією. О четвертій ранку вони успішно дісталися міста.
Про цю операцію неодноразово говорили, що вона дала змогу захисникам Маріуполя протриматись ще 1,5 місяця та вивезти звідти важкопоранених бійців. «Кельт зміг зробити цю команду майже за два дні, підготувати маршрути, бо він добре знав Маріуполь. Саме він готував план Б на випадок, коли гвинтокрил не долетить… Він привіз із собою багато людей і цим допоміг, але найголовніше – це була надія. На нього дуже чекав Денис Прокопенко», – розповів колишній командир полку «Азов» Максим Жорін.
24 березня 2022 року Олег повідомив дружині, що зникне зі зв’язку через важливе завдання. Незабаром він надіслав коротке повідомлення, підтвердивши, що прибув на місце, але деталей не розповів. Ольга намагалася зв’язатися з чоловіком, але відповіді не отримала. Згодом їй зателефонували: Олег загинув.
«О четвертій дня подзвонив Максим Жорін (нині заступник командира Третьої окремої штурмової бригади), він був командиром чоловіка в Києві. І каже: «Годину тому Кельт загинув у Маріуполі зі зброєю в руках як справжній воїн». Я не повірила», – згадує Ольга.
Фото з сайту 0629.com.ua
Кельт доставив у Маріуполь ПТУР та NLAW – протитанкові керовані ракети. З однією з них в руках, у нерівному бою проти російських танків, він загинув на рідній вулиці в рідному Маріуполі. Ворожий снаряд поцілив воїну в голову. Указом Президента України від 6 квітня 2022 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також посмертно відзначений медаллю ГУР МО України «Україна – понад усе».
Попрощатись з Олегом Катричем родині вдалося лише через 3 місяці, коли окупанти нарешті дозволили забрати тіло загиблого захисника. Кельт заповідав розвіяти його прах над Азовським морем, а поки прах Героя поховали в колумбарії на території Національного історико-меморіального Лук’янівського заповідника в Києві.
У Олега залишились матір, дружина та двоє дітей.
Фото з сімейного архіву
Побратим азовець Олександр Іванцов, також захисник Маріуполя, створив петицію до Президента України, в якій просить присвоїти Олегу Катричу звання «Герой України» (посмертно). Наразі вона перебуває на розгляді глави держави.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Перше фото: Ольга Катрич
За матеріалами Суспільне, Маріупольський краєзнавчий музей, сайт 0629.com.ua
Новини з передової