Пам’яті «госпітальєрки» Олександри Мулькевич
Хвилина мовчання
22.06.2025 09:00
Укрінформ
«Мені пощастило народитися в найкращій країні світу — Україні, і це країна, за яку честь померти. А ще краще за неї жити" – написала дівчина в посмертному листі
17 серпня 2024 року на Байковому кладовищі у Києві попрощалися з медикинею "Госпітальєрів" Олександрою Мулькевич на позивний "Майк". Дівчина загинула 14 серпня 2024 року на Харківщині. Вона була в евакуаційній автівці, по якій влучив російський fpv-дрон.
Машина, в якій загинула Олександра / Фото: Фейсбук Сергій Болвінов
Чоловік Олександри, Максим, каже, що за свої 35 років вона встигла зробити стільки гарних справ, скільки люди встигають за все життя.
"Ті, хто прийшли сюди — нам всім сумно. У нас буде час сумувати. Зараз ми вшановуємо Олександру. І те, що вона встигла зробити. І якщо ми встигнемо щось зробити, ще щось для того, щоб в світі було більше дива — це найкращий наш спосіб її вшанувати", – сказав Максим.
Чоловік також розповів, що за життя вона залишила посмертний лист, на випадок, якщо загине на фронті.
"Якщо дійде до того, що це доведеться зачитати, то знайте: більшого щастя немає для воїна, ніж померти в бою. Всі ми трохи воїни, хтось на полі бою, хтось бореться з корупцією, а хтось відновлює справедливість в судах, наші люди воюють з невиліковними хворобами, а вчені з гравітацією. Така ми войовнича нація. І дуже палка до свободи. Мені пощастило народитися в найкращій країні світу — Україні, і це країна, за яку честь померти. А ще краще за неї жити", – написала Олександра.
Знайомий дівчини Єгор розповів, що вона була дуже доброю людиною. Постійно опікувалася людьми пенсійного віку, бездомними тваринами, птахами з перебитими крилами. А ще — вона була донором.
"На початку своєї донорської кар'єри вона попросила друзів купити їй обтяжувачі на ноги для того, щоб хакнути систему. Тому що, якщо ти важиш менше 50 кг, ти не можеш здавати кров. Вона була зовсім маленька", – зазначив Єгор.
Дарина була знайома з Олександрою з 2021 року. Розповіла, що дівчина була дуже тендітною, веселою і водночас войовничою.
"Коли ми з нею зустрічалися в цивільному житті, вона завжди була дуже войовнича, але при цьому тендітна. Дуже любила жартувати і могла жартувати дуже по-чорному, але це було доречне завжди. І не дивлячись на те, що вона була супер тендітна така зовні – всередині величезне, любляче серце. І дуже характер такий яскравий і бойовий", – сказала Дарина.
Побратим Тім розповів, що коли дізнався, що Олександра їздить на ротації, то був дуже здивований. А потому виявилося, що вона ще й водійка пікапа та дефендера.
"Остання зустріч була випадковою на тій самій Харківщині, під час ротації 4 серпня. Просто збіг обставин, ми їхали повз, гадали, що десь тут працює її екіпаж. Намагалися вийти на зв'язок, мобільного зв'язку не було, побачили крізь дощ її бус. Заїхали на каву, на чай, спілкувалися. Наша ротація закінчувалася, ми розказали особливості роботи. Саша, як завжди, зразу в гостинності. Основний жарт — чи не затриматися, чи не залишитись нам ще погостювати з дівчатами", – розказав Тім.
Він також зауважив, що Олександра завжди прагнула до якихось недосяжних ідеалів, недосяжних мрій, але в неї часто виходило їх реалізовувати. Також вона багато часу надавала волонтерській роботі.
Вічна пам’ять Захисниці!
Фото: Медичний Добровольчий Батальйон Госпітальєри, Радіо Свобода
За матеріалами Суспільне
Новини з передової