У межах туру за два дні ми зробили екскурсію містом, відвідали «Медову Бакоту» й дегустували продукти бджільництва, милувалися краєвидами Дністра під час мандрівки катамараном, прогулялися на байдарках Смотричем та відвідали місцеву виноробню.
Партнерська публікація
Кам’янець-Подільський – місто на Хмельниччині, яке має тисячолітню історію, архітектуру різних епох та унікальну атмосферу. Відоме своєю середньовічною фортецею. Та не лише цим воно вабить туристів. Бакота – прогулянкові катери та яхти, скельний монастир, а ще сплав на байдарках Смотричем – це лише частина того, що можна побачити під час туру на Хмельниччину. Дістатися з Чернівців туди можна рейсовим автобусом орієнтовно до двох годин їзди.
Міська рада Кам’янця-Подільського активно працює над розвитком туризму, співпрацює з місцевими виробниками та підприємцями.
Так, для журналістів з різних міст України Кам’янець-Подільська міська рада спільно з Visit Ukraine організували престур «Туризм в епоху змін».
Тур був насиченим та різноманітним: екскурсія історичними місцями міста, дегустація меду та інших бджолопродуктів, прогулянка катером Дністром, скельний монастир, а ще сплав на байдарках Смотричем й дегустація вин у садибі місцевого виробника.
Місто семи народів
Екскурсію містом провів кандидат історичних наук, вчений секретар Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, автор путівників містом Андрій Хоптяр.
Розпочали – в центрі міста, з екскурсії Старим містом. Пройшлися вулицею Зарванською, тут побачили Верхню та Нижню Польські брами. Раніше це були фортифікаційні системи, які захищали місто від ворогів.
Андрій Хоптяр розповідає, що Кам’янець-Подільський називають «містом семи культур». Тут проживали та його розбудовували: литовці, поляки, вірмени, євреї, турки, українці та росіяни. Це відобразилося на архітектурі.
Місто 1374 року отримало Магдебурзьке право, тож тут було самоврядування і європейська правова модель.
XIV століття у Кам’янці-Подільському панували литовці. З XV по XVIII століття містом правили поляки.
«У XVII столітті тут була татарська держава, яка була васалом Османської імперії. І вже тоді тут з’являються перші кав’ярні, це XVII століття. 27 років – це турецький період», – розповідає гід.
У XVIII століття сюди повертаються поляки.
«XIX століття проходить під п’ятою російської імперії, так, нехай би вони в грубі горіли. У XX столітті в Кам’янці-Подільському була тимчасово столиця Української Народної Республіки. І навіть певний час 1919 року одночасно перебувало два українських президенти – Симон Петлюра та Євген Петрушевич», – продовжує Андрій Хоптяр.
За словами екскурсовода, Кам’янець-Подільський – це фактично три міста в одному. В цьому його унікальність. Раніше був такий поділ: у центрі польські квартали, на півночі й на сході – українські, а на півдні вірменські. До слова, Кам’янець-Подільський мав найбільше вірменське населення з усіх українських міст. Навіть більше, ніж у Львові. Чому? Ексурсовод каже, якщо провести умовну паралель між Кавказом і Європою, то Кам’янець-Подільський десь посередині.
Яка архітектура у місті? Переважно XIX століття. Про вигляд міста до XIX століття, ми можемо тільки судити по залишках певних гравюр. Збереглися тут залишки старих будівель XVI століття, XV, навіть XIV століття (власне її основа).
Старе місто розташоване на невеликому півострові, який оточений річкою Смотрич. Єдиний сухопутний перешийок знаходиться в західній частині міста. Кам’янець захищає замок.
Найвищий міст в Україні
Площа Троїцька – раніше тут була дерев’яна руська ратуша, вона згоріла в середньовіччі.
«Дві частини міста з’єднує Новопланівський міст XIX століття. Рік будівництва 1874. Його протяжність 146 метрів, висота 39,5 метрів. Вартість будівництва 500 тисяч золотих російських рублів. Міст розв’язав проблему перенаселення міста, тоді почалося переселення містян на новий план – нове місто», – веде далі екскурсовод.
Новопланівський міст в десятці найвищих мостів Східної Європи. І один з найвищих мостів України. У Кам’янці-Подільському є ще один міст, який веде до Чернівців. Його назва «Стрімка Лань» – це найвищий міст в Україні. Його висота 70 метрів.
Троїцький храм ще одна будівля, яку варто побачити. Це один із центральних головних храмів греко-католиків у місті.
Андрій Хоптар розповідає, що храм збудували на початку XVI століття, але його знесли більшовиками, а відбудували 2011 року.
Одну з центральних вуличок Кам’янця-Подільського називали Попова діра.
«Чому Попова діра? Бо там темно, як в попа під сутаною, ніколи сонце туди не заглядає. А ще вона найстаріша та найвужча. Вулиці фактично до середини XX століття планували так, що могли розминутися два кінних вози. Такою щільною була забудова в центрі», – розповідає гід.
Однак через бомбардування під час Другої світової війни місто сильно постраждало. Знесли цілі квартали, тож після війни вулиці розширили, тому вулички втратили свій середньовічний дух. Доволі вузькою та колоритною залишилась одна.
Вулиця Зарванська, яка веде до Вітряної брами, вистелена старою бруківкою XIX століття, орієнтовно 1830-х років. За словами екскурсовода, її не замінювали від часу мощення, тільки переукладали фрагментами.
Далі підходимо до кінця вулиці Зарванської. Це та її частина, яка була заїздом до міста. Тут розташована Вітряна брама або Верхня польська брама.
«До верхньої польської брами добудована вежа Стефана Баторія, такий був польський король в XVI столітті. Він зібрав кошти на побудову цієї вежі. Це була найвища вежа на той час, вона мала п’ять ярусів. У XVIII столітті її перебудували на семиярусну. Зараз будівля перебуває в аварійному стані», – розповідає Андрій Хоптар.
Вітряна брама має таку назву, адже тут ефекти аеродинамічної труби – з каньйону постійно дме вітерець. Взимку вітер буває таким сильним, що може збити з ніг.
Ближче до річки по праву руку від паркану видніється стара будівля XIX століття, побудована німецькою баронесою Евеліною Юній. Тут виготовляли пиво. Пляшки в які розливали кам’янецьке пиво мали цікавий вензель. Нині вони мають велику цінність серед колекціонерів.
На стовпі, який веде до річки є герб Поділля – сонце із людським обличчям. Герб встановили в XVII столітті. На ньому 21 промінець.
«Є багато пояснень інтерпретації герба, але мені подобається наступне: до міста проходить і відходить 21 дорога до інших міст Поділля», – розповідає гід.
Далі біля річки бачимо залишки будівлі середньовічної вежі. Поруч – сходи Фаренгольца, вони з’єднали Старе місто і каньйон.
Тут нижня польська брама. А поруч із містком – стара будівля збудована в XVI-XVII столітті. Завершувалася вона великою вежею, яка не збереглася. На місці нового сучасного містка існував раніше міст з вежею посередині. Там була так звана гідротехнічна система шлюзів. Що це означає? Коли наближалися вороги, шлюзи під мостом опускалися і затоплювалася частина каньйону, який перетворювався на непрохідне болото. Вода підіймалася на півтора-два метри.
Це була унікальна система, настільки масштабної системи не зустрічали в Європі.
Католицький замок
Катедральний собор святих апостолів Петра і Павла розташований у Старому місті. Будівля XV століття. Костел декілька разів перебудовували та розбудовували.
«У XVII столітті, коли місто захопили турки, це була головна султанська мечеть. Тоді тут добудували мінарет, всередині його є гвинтові сходи, всього 146 сходинок. Цими сходами підіймався муедзин або ісламський священнослужитель, який оголошував початок молитви, намазу. Цей ритуал відбувався п’ять разів на день. Дуже часто муедзини були сліпими. Чому? Вони підіймалися на верхівку мінарету, 40 метрів і бачили все місто. Тож могли побачити будь-який дворик і дружину мусульманина без паранджі. Тож їх осліплювали, або брали сліпих з народження, аби вони не могли порушити закони Корану, щоб не бачити те, що їм заборонено. У повній темряві ці муедзин служили все життя одній місії, підійматися нагору та оголошувати намаз», – розповідає екскурсовод.
Ще одна візитівка кам’янецьких туристичних магнітів є скульптура Лаури Пшездецької – витончена робота Віктора Броцького. Вона стоїть у храмі. Скульптура повторює кожен вигин тканини, ніг, пальці, прогини подушки під вагою тіла жінки. Янгол дивиться в закриті очі Лаури. Внизу книга закладена лавровою гілкою на 21 сторінці. Це не прочитана книга життя дівчини, веде далі гід. Скульптуру доставили до Чорного острова на Хмельниччині залізницею і до приходу радянської влади вона перебувала у фамільному склепі Пшездецьких. Більшовики зруйнували склеп, і скульптура декілька років стояла просто неба. Завдяки місцевим краєзнавцям в 1950-х роках її перевезли сюди. З того часу скульптура в костелі, вона не транспортабельна, оскільки має тріщину.
Далі йдемо до Миколаївського Домініканського комплексу. Його збудували 1370 року. Це є одна із перших згадок про Кам’янець-Подільський. Після його неодноразово перебудовували за панування турків.
«Це була мечеть Валіде, матері султана. Друга за впливовістю після мечеті султана. Востаннє комплекс ремонтували в XVIII столітті», – каже гід.
Сама дзвіниця тут є однією з найвищих, це найвища будівля в місті. Наразі її реставрують.
Вірменський храм
У середньовіччі Кам’янець-Подільський населяли значна частина вірмен. На XVI століття з 10 тисяч земель – три тисячі були вірмени.
«Це більше, ніж у Львові. Власне тут було декілька вірменських храмів. Нині ми перебуваємо в тому, який був найбільшим. Але в 1930-х роках більшовики зруйнували центральну частину храму, залишили тільки дзвіницю і вихід на хори, на другий поверх. Цими сходами ми піднялися на верхній ярус дзвіниці. Звідки можна оглянути все місто», — веде далі гід.
Сам храм кінця XIV століття, дзвіниця – це кінець XV-XVI століття, її збудували як оборонну вежу. У ті часи всі дзвіниці будували як оборонні вежі, зі стінами понад 2,5 метри товщиною.
Ну і кам’янець-подільська фортеця. Тут можна замовити екскурсію або ж прогулятися самостійно. Зайти в майстерню гончара, спуститися в підземелля чи вибратися на верхівку й оглянути місто з висоти. У комплексі є підземелля з експозиціями минулого: катівня, артилерія тощо.
Ще одна варта уваги локація – музей мініатюр Замки України. Тут є зменшені копії архітектурних пам’яток України.
Бакота і скельний монастир
Родзинкою для багатьох туристів під час туру до Кам’янця-Подільського є поїздка на Бакоту. Це місце полюбляють через катання на катері чи яхті, а ще – відвідування скельного монастиря.
Перш ніж потрапити на огляд території, ми завітали до «Медової Бакоти» на дегустацію меду та бджолопродуктів. Пасічник Микола Гакман пригощає та розповідає, як правильно дегустувати мед.
Після йдемо на оглядовий майданчик, де головний спеціаліст Староушицької селищної ради Ігор Вишемірський розповідає про історію Бакоти.
Це місце має сумну історію: Бакота це затоплені села та раніше столиця Пониззя, яке розташоване за 50 кілометрів від Кам’янця-Подільського. Тут затопили цілі села під час зведення Новодністровської гідроелектростанції. А мешканців змусили розбирати оселі та зрубувати сади. Під водою опинилися й кладовища. У середні віки воно було одним із найбільших торгових центрів Пониззя (нині Поділля).
Який вигляд мала місцевість до затоплення, можна побачити на спеціальному каталозі та інсталяції, які встановили на оглядовому майданчику.
Ігор Вишемірський розповідає, що село Бакота було розташоване в долині каньйону річки Дністер. Це за 55 кілометрів від залізничної станції Кам’янець-Подільський, недалеко від селища Стара Ушиця і села Колодіївка.
«Тут затоплена прадавня історія України. Затоплені села, які мали стародавні замки. Бакота, Теремці, Ушиця – це міста-фортеці, які логістично розташовувалися неподалік одне від одного. Це були так звані портові містечка. Тисячоліття тому Дністер був повноводним і по ньому курсували давні судна. Тут їх завантажували товаром і відправляли до Чорного моря», — розповідає дослідник історії.
Після фотосесій на оглядовому майданчику ми спустилися вниз до Бакотського скельного монастиря. Це чи не найвідоміша локація, яка тут притягує туристів.
Гід розповідає, історики припускають, що тут могло бути язичницьке капище до прийняття християнства. А печерний монастир заснували у товщі Білої гори у XII-XIII століттях.
Археологи проводили розкопки біля печер монастиря і знайшли стоянки давніх людей неандертальців. Коли прийшла радянська влада, розкопки продовжили.
«Щороку приїжджали на розкопки, професор з Москви збирав студентів з усього союзу на ці розкопки. Проводили їх з початку 1950-х років до початку 1980-х років. Тут знайшли одну з найдавніших стоянок неандертальців і найбільше житло, яке побудовано з кісток мамонта і шкур. А ще, дві сопілки зроблені з кісток мамонта чи бізона. Хімічний аналіз показує, що їм від 30 до 60 тисяч років. Однак знахідки викликають суперечності дослідників», – каже Ігор Вишемірський.
У Бакотському монастирі зберігається фотографія тисячолітньої ікони видовбаної на камені. Куди вона поділась, ніхто не знає.
«Коли розкопали цей монастир, камінь десь повантажили, його відвезли, можливо, в якусь приватну колекцію імператору чи барону», – розповідає Ігор Вишимірський.
За словами дослідника, частина печер зруйнувалася. Перша руйнація відбулася орієнтовно у XV столітті. Другий обвал – у 1980-х роках XIX століття. Коли тут побачили сліди печер, викликали експедицію на розкопки.
Від монастиря стежка веде вниз до води. Тут можна замовити різні атракції на воді: катання на катері, кораблику, яхті.
Сплав на байдарках Смотричем та місцева виноробня
Наша мандрівка у Кам’янець-Подільський тривала два дні. Після екскурсії замком, група журналістів відправилася на сплав на байдарках річкою Смотрич. Прогулянка тривала орієнтовно дві години. Смотрич – спокійна річка, тож маршрути розраховані і на новачків, і на досвідчених.
Інструктор, він же науковець і краєзнавець Ігор Касіяник під час сплаву проводить екскурсію. Ми дізналися про знахідки з тисячолітньою історією, які виявили в річці.
«Смотрицький каньйон – унікальне геолого-морфологічне диво, створене природою. Лише уявіть собі: природа карбувала його мільйоноліттями. Річці Смотрич сотні, а то й тисячі років», – каже Ігор Касіяник.
А ще ми милувалися флорою та фауною Смотрича. Катання на байдарках тут своєрідна медитація та можливість відпочити після прогулянок містом.
Далі ми завітали на місцеву виноробню – виноградну садибу родини Онищуків. Садиба знаходиться у селі Кульчіївці неподалік від міста. Туристи вже знають про цю локацію, і тут постійно проводять екскурсії та винні дегустації, а для дітей – майстер-класи.
Господар садиби Олександр Онищук вирощує понад 200 сортів винограду. Авторські вина він створює більш як 14 років. Олександр із дружиною Світланою проводять винні дегустації – розповідають, як правильно це робити, як розрізняти смаки і обрати улюблений.
А ще, Світлана Онищук у межах свого проєкту «Зоряний дім», створила в садибі волонтерський простір для творчих зустрічей, майстер-класів та арт терапії. Діти тут малюють, ліплять, творять.
P.S. Після таких насичених і активних двох днів екскурсій та сплаву, хочеться перепочити, щоб знову повернутися на Хмельниччину і вирушити на чергову екскурсію містом, Бакоту чи Смотрич та відвідати дегустації місцевих виробників.
Організувати подорож на Хмельниччину допоможе сервісний портал для туристів Visit Ukraine.
Більше інформації на сторінках Instagram, Facebook, YouTube.
Фото авторки
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media