Пам'яті сержанта Михайла Гунька (позивний «Койот»)
Хвилина мовчання
14.05.2025 09:00
Укрінформ
З дитинства мріяв про військову службу і віддав за Україну своє життя
Михайло народився у селі Зоря на Рівненщині. Мешкав у Рівному, працював консультантом у супермаркеті. У вільний час захоплювався футболом.
З 2018 року він присвятив своє життя військовій службі, про яку мріяв з дитинства.
«Коли вони були дітьми, разом обклеювали стіни кімнати військовими плакатами. Останні шість років свого життя він присвятив військовій службі, чим дуже пишався», – згадує молодша сестра Михайла Анастасія.
Маючи бойовий досвід в ООС, з початком повномасштабного вторгнення Росії чоловік став на захист України. Служив у 117-й окремій механізованій бригаді ЗСУ на посаді командира зенітного ракетно-артилерійського взводу.
Сестра розповідає, що Михайло відіграв велику роль у її вихованні, прищеплюючи любов до української літератури та історії. Їй запам'яталися його слова про те, що потрібно виховувати в собі любов до своєї Батьківщини, любов до свободи та гідності, бути справедливим та чесним.
«Коли в дитинстві я неохоче виконувала домашнє заняття, брат говорив: «Потрібно читати, читати українською, багато людей боролися за ці слова, багато людей загинули за цю мову», – згадує Анастасія.
За її словами, Михайло захоплено вивчав історію України та горів бажанням здобути якомога більше знань про минуле свого народу.
У спогадах рідних він залишився хоробрим, розумним та мужнім.
«Розуміючи нелегку долю нашого народу, він віддав все що міг задля нашого майбутнього. Міша – це світла, добра та чесна людина. Він ніколи не був байдужим, боровся за справедливість», – розповідає Анастасія.
6 січня 2024 року Михайло Гунько загинув при виконанні бойового завдання поблизу села Роботине Запорізької області. Йому назавжди залишилось 26.
Воїн був посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
У Михайла залишились батьки та дві молодші сестри.
Вічна пам'ять Герою!
Фото з відкритих джерел
Новини з передової