Пам’яті молодшого сержанта Віталія Святненка (позивний «Турист»)
Хвилина мовчання
29.04.2025 09:00
Укрінформ
Присвятив своє життя навчанню дітей та молоді, а згодом – військовослужбовців
Молодший сержант Віталій Святненко загинув 29 квітня 2024 року під час мінометного обстрілу в селі Новомихайлівка на Донеччині.
«З невимовним болем повідомляємо туристсько-краєзнавчу громадськість України, освітян, наших друзів і партнерів про те, що загинув Святненко Віталій Валерійович – високий професіонал, щирий і надійний у справах товариш, вчитель і порадник для вихованців та їх батьків, авторитетний татко і люблячий чоловік», – поінформували про загибель воїна в Українському державному центрі національно-патріотичного виховання.
Віталій народився в Житомирі у багатодітній сім’ї. Його тато помер, коли діти були маленькими, тож хлопчик рано став дорослим та самостійним. Після школи здобув освіту тракториста. Оскільки з дитинства цікавився скелелазінням та спортивним туризмом, працював верхолазом на промислових об’єктах в Україні та за кордоном.
– Віталій мав педагогічні здібності й постійно хотів працювати з дітьми. Це прагнення привело його в міський туристично-спортивний клуб «Полісся», де він кілька років був директором. Віталій постійно вдосконалював програми зі спортивного туризму та скелелазіння для дітей та молоді, а ще вивчав іноземний досвід. Потім пішов навчатися в Житомирський державний університет ім. І.Франка на спеціальність «Вчитель фізичного виховання, географії, валеології, організатор краєзнавчо-туристської роботи», – розповідає дружина Юлія.
Вона познайомилася з Віталієм саме у клубі «Полісся». Потім вони неодноразово перетиналися у робочих справах та на заходах. Юлія каже, що одразу звернула на нього увагу.
– Віталик був надійним, безвідмовним, відповідальним за себе і тих, хто поруч, справедливим, а ще людиною, на яку можна покластися. Я розуміла, що він стане хорошим татом для наших майбутніх дітей, і не помилилася. Чоловік був безумовним авторитетом для нашого старшого сина. Дмитро зі всіма переживаннями та секретами йшов до тата, їздив із ним на тренування і постійно прагнув бути біля нього, деколи просто спостерігаючи за тим, що робив Віталій, – додає дружина.
Після роботи у туристично-спортивному клубі «Полісся» Віталій працював викладачем фізкультури, керівником гуртків у Житомирському обласному центрі туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, був виконувачем обов’язків директора центру, також завідувачем екскурсійно-краєзнавчого відділу обласного центру дитячо-юнацької творчості. Окрім того, був віцепрезидентом обласної громадської організації «Федерація спортивного туризму» та долучався до проведення всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Джура».
Віталій також облаштував два мотузкові парки в Житомирі – у гідропарку та Шодуарівському парку.
За словами Юлії, робота робила чоловіка щасливим. Утім, не приносила достатніх прибутків для утримання сім’ї, тож він постійно шукав підробітки. Коли наприкінці 2022 року в сім’ї Святненків народився другий син, Віталій знайшов додаткову роботу в нічну зміну і працював майже цілодобово.
Із початку повномасштабної війни на волонтерських засадах долучався до облаштування інфраструктури для тренування військовослужбовців.
У березні 2023 року його мобілізували. Після навчального центру працював інструктором у школі підготовки розвідників, а також проходив підготовку в Німеччині. Профілем Віталія була військова топографія, на якій він добре розумівся.
– Він завжди був відданим тому, чим займався, як у цивільному житті, так і в армії. Дуже прив’язався до хлопців, з якими проходив навчання і щовихідних відправляв їм посилки. Коли я запитувала в нього щось про службу, він говорив, що багатьох речей не може пояснити: аби їх розуміти, треба бути в армії, – згадує Юлія.
Військовий виїжджав на завдання в Дніпропетровську область, а потім вирішив здобути бойовий досвід і поїхав на Донеччину.
Дружина пригадує, що Віталій дуже відповідально готувався до того виїзду. У своєму рюкзаку він зібрав речі на різні випадки, які можуть трапитися на війні. Там було все, що допомогло б йому вижити. Коли Юлія просила в чоловіка поділитися контактами своїх побратимів, він запевняв, що вони їй не знадобляться.
Після тижня перебування на фронті військовослужбовець перестав виходити на зв’язок. Як згодом дізналася дружина, його підрозділ потрапив під мінометний обстріл, коли відходив із позиції. Віталій ішов останнім й дістав поранення ноги. Йому наклали турнікет, доставили до евакуаційного автомобіля, але дорогою до лікарів він помер від крововтрати.
41-річного молодшого сержанта Віталія Святненка поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. У нього залишилися мама, дружина та двоє синів.
«Разом ми топтали туристичні стежки з дитинства. У першому великому двотижневому поході вихованців станції юних туристів по Закарпаттю у 1993 році Віталіку щойно виповнилось 11 років. Ти був наймолодшим у нашій групі, посвячених у туристи. А потім було ще понад 30 років спільних походів, змагань, зльотів, фестивалів, турклубів, пісень під гітару, дружби родинами і нашими дітьми. Безвідмовний добряк, простий, але принциповий і трішки впертий, міцний і надійний як денишівські скелі, ти безмежно любив і турбувався про свою родину, кохану Юлю і двох синів. Не таким ми би мав бути твій останній похід», – написав у соцмережах приятель Героя Микола Костриця.
Старший син Дмитро зібрав у інтернеті відео з телеефірів, на які ходив Віталій. Зробив це, щоб його молодший братик міг слухати голос тата. А ще він пообіцяв, що передасть маленькому Мишку всі вміння та навички, які отримав від батька.
Віталій Святненко посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У травні на Житомирщині проведуть змагання зі спортивного туризму серед учителів, присвячені пам’яті воїна.
Честь і слава Герою!
Фото надані Юлією Святненко, а також із фейсбук-сторінки Українського державного центру національно-патріотичного виховання
Новини з передової