Пам’яті Героя України, нацгвардійця Євгенія Козлова (позивний «Кіпіш»)
Хвилина мовчання
12.04.2025 09:00
Укрінформ
Після полону знову повернувся на фронт, але загинув у 20 років
Євгеній народився 9 серпня 2002 року у селі Нечаяне на Миколаївщині. Згодом родина переїхала до села Кімівка (нині – Калинівка) Березанської громади. Там хлопчик пішов до першого класу, але старші класи закінчував у Нечаяному.
Директорка Нечаянської загальноосвітньої школи (нині – ліцею) Тетяна Коваль пригадує, що Євгеній був дуже активним, товариським, мав гарні організаторські здібності, вмів працювати руками. А ще – займався різними видами спорту: легкою атлетикою, грав у футбол. Брав участь у різноманітних змаганнях і перемагав.
Із дитинства хлопець любив техніку, навчився керувати автомобілем. Тож після закінчення школи вступив до професійного ліцею, де здобув спеціальність слюсаря з ремонту транспортних засобів. Його також завжди приваблювала військова служба. Так, у дитинстві гра у солдатики була для нього однією з найулюбленіших.
У лютому 2021 року підписав контракт з ЗСУ. Мама Євгенія – пані Ольга – стверджує, що це було виваженим рішенням, яке він ухвалив самостійно. Жінка розповідає, що син був дружелюбним, веселим, добрим і безвідмовним. Мав багато друзів, бо легко знаходив спільну мову як із однолітками, так і зі старшими. «Служба в армії йому подобалася. Він із дитинства був самостійним, нічого не боявся», – пригадує жінка.
Розповідає, що Євгеній певний час служив у Києві, і там познайомився з дівчиною, з якою зав’язалися серйозні стосунки. Але війна все зруйнувала…
«Кіпіш» проходив службу на посаді радіотелефоніста мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж». Напередодні повномасштабного вторгнення РФ їхній підрозділ перевели на схід України. Мама дуже хвилювалася. Євгеній, намагаючись її заспокоїти, сказав: «Така у мене робота – Батьківщину захищати».
"Попри юний вік, хлопець вирізнявся відвагою і водночас виваженістю. З перших хвилин великої війни разом із побратимами стримував навалу російської армії в районі Трьохізбенки на Луганщині. 25 лютого 2022 року Євгеній першим помітив механізований підрозділ противника, що наближався. Двома пострілами з РПГ-7 знищив два ворожі танки, а після цього – ще з десяток окупантів", – йдеться у дописі 4-ї бригади оперативного призначення "Рубіж" Національної гвардії України.
Під постійними обстрілами він знаходив можливість налагодити звʼязок між підрозділами, щоб наші військові мали змогу завдавати точних ударів по ворогу та забирати поранених. І навіть опинившись у оточенні, хлопець зробив усе можливе, щоб його радіостанція не потрапила до рук росіян.
Прицільним вогнем ворог знищив позицію, де перебував Євгеній. Попри це, воїн прийняв бій з російською розвідувальною групою. Але сили були нерівними і він потрапив у полон. Повернувся в Україну через місяць, 2 квітня 2022 року, під час обміну військовополоненими.
Тим, що довелося пережити у полоні, Євгеній неохоче ділився навіть із найближчими. «Він мало розповідав про полон. Та все ж якось прохопився, що над нашими військовослужбовцями там знущаються, одягають на голову пакети, позбавляючи повітря, морять голодом», – каже пані Ольга.
Після лікування та реабілітації Євгеній знову повернувся на фронт.
Уже в червні 2022 року брав участь в обороні Сіверськодонецька. Тоді російські терористи били по заводах у місті, де у бомбосховищах ховалися цивільні жінки та діти. Ризикуючи життям, він евакуйовував мирне населення з підприємства "АЗОТ" та науково-виробничого об'єднання "Сіверськодонецький склопластик". Вивів у безпечне місце близько 50 цивільних, у тому числі –11 дітей.
Невдовзі після цього юнак приїхав у коротку відпустку додому. То була його остання зустріч із рідними та друзями…
Наприкінці літа 2022 року гвардійці утримували позиції на східних околицях Зайцевого Донецької області. Для штурму ворог задіяв велику кількість техніки. Під час відбиття атак підрозділ Євгенія знищив чотири ворожі танки, дві бронемашини, три легкові автомобілі і близько двох взводів піхоти. Таким чином захисники не допустили прориву росіянами нашої лінії оборони. У відповідь ворог почав накривати українські позиції шквальним мінометним вогнем. Та навіть під таким натиском «Кіпіш» продовжував передавати координати противника своїм побратимам. Поряд розірвався снаряд, який не залишив відважному воїну шансів на життя. Це сталося 18 серпня 2022 року.
Його мама каже, що після полону командири берегли хлопця, намагались не відправляти у найгарячіші точки. Але втримати не змогли – Євгеній сам рвався в бій. «Це було у характері Жені – перебувати там, де найважче. Сміливості мого сина вистачило б на десятьох. Казав: “Мамо, а хто, як не я?», – каже пані Ольга.
23 серпня 2024 Євгенію Козлову за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Поховали воїна в селі Нечаяне Миколаївського району.
Вічна шана і честь Герою!
Фото з архіву Ольги Яким
Новини з передової