Пам'яті розвідника Максима Михайлова (позивний «Непийпиво»)
Хвилина мовчання
21.03.2025 09:00
Укрінформ
Безкомпромісний борець за Україну з душею справжнього козака
32-річний доброволець батальйону «Братство» Максим Михайлов із позивним «Непийпиво» загинув 25 грудня 2022 року разом із трьома побратимами під час бойового завдання на території Брянської області РФ. Воїн-диверсант, він був одним із перших, хто переніс війну на територію ворога, відмовився здаватися у полон та прийняв останній бій у повному оточенні.
Максим народився 24 серпня 1990 року, рівно за рік до проголошення незалежності України, у Василькові на Київщині. Як жартує його мама Олена, вона "народила партизана". Змалку хлопець вирізнявся серед однолітків своєю небагатослівністю, особливою впертістю та потягом до пригод.
"Якщо для розвідника та диверсанта мовчання – золото, то для його батьків – ребуси на все життя", – так описувала згодом життєвий шлях сина пані Олена.
Юнак здобув освіту в коледжі НАУ у Василькові, згодом вступив на фізмат до національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, але не довчився. Він цікавився різними сферами і ніколи не зупинявся на чомусь одному. "Захоплювався всім, що допомагало вирізнятися з натовпу", – зазначила мати.
Ще в юності брав участь у сміливих авантюрах. Наприклад, добрався з друзями аж до Карпат, де подорожував два тижні.
Максим мав різноманітні й незвичайні захоплення: досконало знав історію, шив одяг, виготовляв жупани та вишивав сорочки, курив люльки, в яких міг утримувати жар годинами, займався фехтуванням та ножовим боєм. За словами друга й побратима Осипа Луганського, хлопець мав до тридцяти люльок та брав участь у чемпіонатах з повільного паління. Він також навчився грати на бандурі, мріяв стати режисером, працював оператором і журналістом на YouTube-каналі "Всесвітнє Броварське телебачення".
У 2018 році Максим відкрив на київських Липках власну "ПостАпокаліптичну Кав'ярню". Але заклад припинив роботу під час пандемії COVID-19, а сам власник мріяв відновити кавовий бізнес після війни.
Хлопець не боявся відстоювати свої переконання. Ще у 2013 році він був серед затриманих поліцією в Невинномиську Ставропольського краю РФ, де активісти вимагали покарання для вбивці місцевого жителя. На запитання мами: "Чого ти туди поїхав?", Максим відповів: "Підтримати братів-козаків".
Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Максим не вагався: "Що моє життя? Так хоч Батьківщині послужу", – сказав він рідним, зібравшись на фронт. Побратими, які дали Максиму позивний «Непийпиво», згадують його як унікальну особистість. "Якщо ви вперше побачите таку людину, то подумаєте: "Якийсь трохи міський божевільний". Але під час спілкування зрозумієте – це ретельно продуманий образ", – розповідає Осип Луганський.
"Козак Непийпиво. Веселий і розпусний. Добрий та сміливий. Вічно молодий "провокатор Корчинського". М'який, але з вогником в очах. Романтик, який запалював пластидом зорі над окупованими територіями Брянщини, Курська і Бєлгорода. Козацька доля", – писав про нього побратим Євген Карась. Недарма хлопець став професійним диверсантом.
"А ще він був до біса найстильнішою людиною, яку я знаю! Шив собі строї в стилі такого собі фольк-авангарду, носив оселедця і курив люльку", – згадувала військова Марічка Іскровська.
У диверсійно-розвідувальну групу разом із "Непийпиво" Михайловим входили 19-річний Богдан "Аполлон" Лягов, 34-річний Юрій "Святоша" Горовець та 38-річний Тарас "Тарасій" Карпюк. Після початку повномасштабного вторгнення всі четверо захищали Київ та Київщину, брали участь у боях на Харківщині, згодом як добровольці у складі диверсійно-розвідувальних груп неодноразово висаджувалися на лівий берег Дніпра на Запоріжжі та Херсонщині, здійснювали успішні рейди в тил ворога.
У грудні 2022 року група отримала секретне бойове завдання на території Брянської області РФ. Бійці вирушили на завдання, розуміючи всі ризики. Вони мали провести розвідку та диверсію, як робили це неодноразово раніше. За кілька днів до власного весілля, на Різдво, Максим востаннє вийшов на зв'язок. Під час рейду групу оточив ворог, їм запропонували здатися, але бійці відмовилися й загинули в бою.
Обмін тіл загиблих був надзвичайно важким, окупанти неодноразово зривали переговори, але українській стороні вдалося забрати тіла військових.
Прощалися з Максимом та його побратимами 7 березня 2023 року у Михайлівському Золотоверхому соборі та на Майдані Незалежності у Києві. На чин поховання Героїв зібралося кілька тисяч українців. Як і мріяли хлопці, в останній шлях їх проводжали під спів кобзаря Тараса Компаніченка.
Після героїчної загибелі у Брянській області для багатьох українців Максим із хлопцями стали культовими фігурами, втіленням козацького духу в сучасності.
Честь і слава Герою!
Фото з відкритих джерел
Новини з передової