Пам’яті головного сержанта Костянтина Друзя (позивний «Ейс»)

20.03.2025 09:00

Укрінформ

Він гордився тим, що служить і воює саме в «Азові»

Костянтин Друзь став на захист Батьківщини у складі «Азову» у 18 років. Він був справжнім воїном: вмотивованим, вольовим. У перші тижні Великої війни поклав своє життя під час оборони Маріуполя – міста, в якому служив, яке любив, в якому хотів жити.

Костянтин народився 1 лютого 2000 року в Рівному. Навчався у НВК «школа-ліцей» №12. Захоплювався спортом: займався боксом, боротьбою, кікбоксингом, відвідував тренажерний зал. Батьки хотіли, щоб син після 9 класу продовжив навчання у місцевому автотранспортному технікумі. Вже зібрали документи і йшли їх подавати в приймальну комісію, але хлопець на пів дорозі передумав.

Костянтин повернувся до школи, а після 11-го класу знову не захотів нікуди вступати. Рідні сподівалися, що син здобуватиме вищу освіту, пропонували вчитися і в закордонних, і в рівненських ВНЗ. Але у нього було своє бачення: юнак чекав повноліття, щоб стати воїном загону спеціального призначення «Азов».

1 лютого 2018 року Костянтину виповнилося 18 років, а у березні він сказав рідним, що йде служити в «Азов». Пройшов медкомісію в Рівному та Києві й поїхав до Маріуполя.

Костянтин підписав контракт зі Збройними силами України на три роки. Згодом закінчив Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, йому присвоїли звання молодшого сержанта, потім – головного сержанта.

«Пам’ятаю, як мій Костя приїжджав із Військової школи, де вони проходили вишкіл, із величезним баулом. Якось я випрала його футболку, а він вийшов на балкон, подивився, приходить до мене і каже: «Неправильно повісили футболку. Слово Азов має до людей бути, на вулицю дивитися, люди мають його бачити». Він гордився «Азовом» – пригадує мама Героя, Надія Василівна.

Згодом став інструктором, навчав рекрутів. І дуже цим пишався – його мрія бути одним із командирів здійснилася.

«Ейс» брав участь в АТО/ООС. Про армійське життя він із рідними не ділився. Присилав мамі відео, як він навчає молодих. «Ти з ними не дуже суворо поводься, – наставляла сина Надія Василівна. – Бачу, голос підвищуєш». На зауваження він лише усміхався: «Я ще не такий вишкіл проходив! В армії має бути дисципліна. Мені теж було спочатку нелегко. Але з мене «зліпили» хорошого солдата».

Востаннє у відпустку на 10 днів Костянтин приїздив 9 листопада 2021 року, потім повернувся до Маріуполя.

З 24 лютого 2022 року він разом із побратимами став на захист міста, стояв на блокпосту Волноваха-Маріуполь – одній із найбільш жорстких точок в перші дні оборони від росіян. 12 березня 2022 року 22-річний сержант разом із побратимом намагалися полагодити пошкоджену радіостанцію. Над ними завис дрон, а потім – їх накрив мінометний вогонь. Після обстрілу жоден із них на зв’язок не вийшов. До бетонного укриття бійцям залишалося кілька метрів…

Лише через 8 місяців після загибелі Костянтина провели в останню путь на кладовищі «Нове» в Рівному. 19 листопада 2022 року його поховали разом з найкращим другом Віталієм Семчуком, теж «азовцем», полеглим у Маріуполі.

У захисника залишилися бабуся, батьки, брат, сестри, тітка.

«Костя був справжнім чоловіком, другом і братом, людиною з високими принципами і добрим та щирим серцем. Він був дуже відданий своїй службі і робив усе, щоб захистити нас від ворога», – говорить сестра Юлія.

Указом Президента України Костянтин Друзь удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

В центрі Рівного на Театральній площі створений мурал у пам’ять про полеглих «азовців» Костянтина Друзя й Віталія Семчука. На фасаді ліцею №12, в якому навчалися друзі, відкрили пам’ятну дошку.

Вічна пам’ять і шана Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Надя Павлюк, memory.rv.ua, charivne.info, Сім днів

   
Новини з передової