Пам’яті молодшого сержанта, командира бойової машини Валерія Ренца
Хвилина мовчання
03.02.2025 09:00
Укрінформ
Не був корінним українцем, але захищав Батьківщину з 2015 року
Валерій народився у 1981 році в Казахстані. Зростав у дружній родині, де мав двох молодших сестер, яких завжди захищав. Так він став для них не лише братом, але й опорою в майбутньому.
«Він був чуйним сином для своїх батьків та гарним братом для нас, сестер. Завжди підтримував, допомагав, піклувався та прагнув захистити нас від усіх бід», – розповіла сестра воїна Світлана.
Жінка згадує, що у шкільному віці Валерій щиро захоплювався малюванням та мав до цього неабиякий хист, а вчителі доручали йому оформлення різноманітних шкільних свят та заходів. Світлана каже, що це був дар від природи, адже він ніколи професійно не навчався художньому мистецтву.
«Окрім малювання, брат захоплювався читанням. Після уроків часто ходив до бібліотеки й обов’язково брав додому чергову цікаву книгу», – з теплотою розповідає Світлана.
Згодом родина Валерія вирішила переїхати до України й поселилась на Миколаївщині. Хлопець одразу пішов працювати в місцеве агропідприємство трактористом, де швидко опанував нову для себе професію. Згодом він здобув відповідну кваліфікацію.
Сестра воїна розповідає, що Валерій був ще зовсім молодим, коли вирішив створити свою сім’ю. Попри юний вік, вони з дружиною з великою любов’ю виховували свою донечку.
«Дівчинка перейняла татовий хист до малювання. Він навчив її ловити рибу, завжди брав з собою на річку, в ліс. Завжди знаходив цікаві ідеї для відпочинку й теми для спілкування. Знаходив спільну мову з усіма дітьми, за що його любили абсолютно всі», – каже Світлана.
Для доньки Валерій власноруч змайстрував дитячий майданчик біля хати, щоб вона могла там гратися з іншими дітьми. Для рідної сестри брат став за батька. Світлана згадує, як він допомагав їй з уроками, навчив їздити на велосипеді і вперше показав море.
Валерій не був корінним українцем, та у 2015 році добровільно пішов захищати Батьківщину, вступивши до лав 79-ї бригади. Так само, коли розпочалось повномасштабне вторгнення РФ, він одразу записався добровольцем і воював у складі 59-ї бригади.
«Брат завжди казав: «Хто як не я? Як же я лишу хлопців самих? Їм буде складно без мене», – каже Світлана.
За її словами, Валерій знав, що буде корисним саме на війні, адже мав добру підготовку та досвід. Його поважали побратими і казали, що коли чоловік стояв на варті, то всі могли спати спокійно, бо він був відповідальним та надійним товаришем.
Валерій розпочинав службу як солдат, та згодом став командиром. Під час чергових інтенсивних обстрілів сталася трагедія, внаслідок якої загинули й отримали поранення командири підрозділу. Тому Валерій прийняв на себе командування, оскільки мав глибокі знання у військовій техніці, був влучним снайпером, відважним бійцем та мав кілька військових спеціальностей.
26 лютого 2023 року рідні дізналися, що Валерій загинув у бою в селі Невельське Донецької області при штурмі ворожих позицій.
«Як же так могло статися? Адже ми всі вірили в те, що нашого улюбленця долі обов’язково обійде лихо, як вже траплялося раніше у його житті. Але, на жаль, не цього разу. Він мав вистояти і обов’язково дожити до Перемоги разом з нами. В нього було стільки оптимізму, планів на майбутнє», – згадує сестра воїна.
Честь Герою!
Фото з сімейного архіву
Новини з передової