Тарас служить прикордонником з 2000 року. Військовий воював у зоні АТО 2014-го, а 2022-го знову став на захист українських кордонів. Про роботу командиром, героїзм побратимів та українську свідомість – в інтерв’ю «Шпальті».
Повиганяти б цих “хлопчиків” із барів, щоб теж пороху понюхали: інтерв’ю з прикордонником, який повернувся із зони бойових дій
«Спочатку була невелика дезорієнтація особового складу, але у мене старше керівництво було з бойовим досвідом і давало чіткі накази. Ми все одно вже чекали вторгнення. Знали ж, що росія стягує війська до кордонів. Просто, напевно, ніхто не очікував, що в таких масштабах».
Так 24 лютого 2022 року згадує прикордонник Тарас.
На охорону українських рубежів військовий став ще 2000 року. У війську пройшов шлях від звичайного солдата до старшого лейтенанта.
Тарас також брав участь в антитерористичній операції на сході Україні у 2014 році. Їхній підрозділ дислокувався у Станично-Луганському районі.
«Зрозуміло, що не було такого технічного забезпечення, тобто артилерії та дронів. Але вже тоді москалі використовували «Орлани». Відповідно, бачили місця розміщення наших підрозділів. Цю війну вже ведуть інакше – з активним застосуванням сучасного оснащення, дронів, радіоелектронної розвідки тощо», – каже прикордонник.
Інколи він та побратими були в п’ятдесяти метрах від позицій ворога. Тарас згадує, подекуди навіть чули їхні розмови.
архівне фото «Шпальти»
За словами прикордонника, успішно виконувати бойові завдання вдавалося передусім завдяки злагодженій роботі колективу.
«Коли вони лиш приїхали, я б не сказав, що там на 100% усі суперсолдати. Але за тиждень у зоні бойових дій професійний рівень настільки піднявся, навіть якщо брати окремі категорії. Безпілотні літальні апарати, мінометні та гранатометні розрахунки тощо. За тиждень хлопці стали на дві голови вище», – розповідає Тарас.
Прикордонник згадує, що за перші 10 днів його підрозділу вдалося знищити склад боєприпасів, ймовірно, більшість особового складу росіян, що перебували неподалік, та ворожі безпілотні літальні апарати.
Найважчим для мене на фронті було змиритися з першими «трьохсотими»
Найзапеклішими для себе та побратимів Тарас називає бої під селищем Курдюмівка, що у Бахмутському районі.
«Найважчим для мене на фронті було змиритися з першими “триста”. Це було морально важко. Але згодом зрозумів, що це наша робота. Медична служба у нас працювала теж на високому рівні. З тих, які у нас були “трьохсотими”, жоден не загинув. Вважаю, що це показник», – розповідає Тарас.
Вдома на Тараса чекали дружина та двоє дітей. Військовий запевняє, що наразі його сім’я старається не будувати планів, адже нині ситуація може змінюватися щодня.
Читайте також: Щоб знали, як наші гуцули боролися з москалями: на Буковині онук воїна УПА відтворив криївку
На думку воїна, деяким українцям бракує свідомости та патріотизму, адже війна ще триватиме довго.
«Має настати якась свідомість до людей, тому що ми вже мали такі прецеденти з воїнами-афганцями. Їм часто кажуть: “Тебе ніхто туди не посилав” або подібне. Гадаю, що така думка, можливо, назріває і в нашому суспільстві. Але це наші сім’ї, наша країна. Їх потрібно захищати. Це не Афганістан. Тому я особисто з нетерпінням чекаю на новий закон про ТЦК. Нарешті трохи повиганяти цих хлопчиків із барів, щоб вони теж понюхали пороху, трошечки покопали лопатами окопи. І тоді, можливо, вони усвідомлять, якою ціною вони мають змогу тут водити дорогі машини чи відпочивати в барах», – упевнений Тарас.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media