A
A
A
Чому сьогодні екосвідомість надважлива – розповідає представниця зеленого туризму Антоніна Толпигіна
Пані Антоніна разом із чоловіком вправно ґаздують у селі Вороновиця Кельменецького району. Вони самі усвідомлено ставляться до природних ресурсів нашої землі й інших запрошують. Тож коли потрапляєш на їхню територію навіть у ролі клієнта (який нібито завжди правий), то обов’язково дізнаєшся бодай про те, що необхідно сортувати сміття. Бо добрий господар – далекоглядний: дбає не лише за себе, але й за те, щоб залишити по собі чисте і процвітаюче довкілля.
– Пані Антоніно, розкажіть, будь ласка, коли зародилася ідея вести свій бізнес екосвідомо?
– Ідея про власну справу і чисте довкілля виникла дуже давно, ще тоді, коли в нас навіть не було ані своєї туристичної фірми, ані сільських садиб, де нині приймаємо відпочивальників.
Після винищеного довкілля у людей взагалі не буде майбутнього, в планетарному масштабі
Оскільки я – колишня екскурсоводка-перекладачка, то часто-густо їздила за кордон, бачила, як в іноземців все чистенько-гарненько. У них – прибрані вулиці та узбіччя, люди сортують харчові відходи і ніде нема нічого захаращеного. Що ще кидалося в очі? Тамтешні власники будівель намагалися зробити красивим не лише свій двір, але й ділянку дороги, яка неподалік. Тож все довкола було прибрано, доглянуто, посаджені квіти. Ось тоді в мене й з’явилася думка, щоб в Україні зробити таку ж красу. Це ще були 80-ті роки, коли їздила до Польщі, Чехії, Румунії…, у країни колишнього соціалістичного табору, бо в капіталістичні ми не їздили. Але і там уже був порядок. І ось ми тільки-но перетинали кордон, коли заїжджали до України, то бачили оцей весь бруд. При дорогах було настільки брудно, що аж страшно. І коли вперше перетинаєш кордон, то реально виникає шок від побаченого. Я вам скажу точний рік. Це було тоді, коли почала возити на територію України поляків, 1984 року. Але вони не були дуже здивованими, бо знали про це. Однак поляки ніяк не могли зрозуміти, чому у нас так брудно, чому ми – реально працьовиті люди і живемо в такому «свинстві».
– Чому, на вашу думку, за Союзу у нас було не так як у людей?
– Як на мене, усе через те, що наших дідів та наших батьків не вчили жити у гармонії з природою. Просто ми були ненавчені. Цього не вчили ні дорослих, ні дітей; ані в школах-садочках, ані у вишах чи на роботі. Ніхто тобі не казав, що ти повинен жити в чистоті. Розумієте? Я беру чистоту у ширшому сенсі: чистоту помислів, чистоту тіла і чистоту навколишнього середовища. Нас цьому не вчили.
Я вважаю, що це все йде від більшовизму 1917 року. Тому що кращі уми Радянського Союзу, інтелігенція, люди розумні та освічені повиїжджали. А потім, у війну, кращих людей вибили німці. Ви розумієте? Ще влаштували Голодомор росіяни, ну, комуністи, Голодомор 32-33 років, потім Голодомор 47-48 років. І замість українців хазяйновитих, які знали, що треба хатку підбілити, треба свій тин полагодити, прийшли оці росіяни – не кращі, неосвічені, а саме прийшло ото, люмпен.
– Здається, нас й досі не надто вчать жити екосвідомо?..
– Нас не вчать, зовсім не вчать. Це спостерігаю і в місті, і в селі, і на дорозі… Людям старшого покоління та й не старшого, а тим, які є батьками, не дали розуміння того, чому важливо дбайливо ставитися до навколишнього середовища. Відтак, вони цьому не навчили своїх дітей, а ті – не вчать своїх… І це видно неозброєним оком. Йде собі дитина, тримала у жменьці обгортку від цукерки і кинула додолу. Ні батько, ні мати жодного слова не скажуть своєму чаду. А якщо ти, стороння людина, зробиш якесь зауваження, то обов’язково словесно захищатимуться нападаючи: «Хіба це ваша справа? Вчіть своїх дітей!».
Скажу ще й іншу річ. Колись у мережі слухала премудрості євреїв. Веду до того, що в радянський час ми завжди казали, що нам хтось заважає жити: то євреї, то ще хтось. Але не потрібно від євреїв відмежовуватися, у них треба вчитися. І знаєте, які головні дві тези мені дуже сподобалися? Ну, перша, але вона друга за значимістю, – це виховують дітей так, щоб натренувати те, що у нас називають «наглість» або «нахабство», а в них це позиціонується, як «напористість» і потім, у дорослому віці, колишні діти легше досягають мету, яку перед собою ставлять. І друга теза, яку нам треба перейняти першочергово: для євреїв їхні діти – це весь Всесвіт. Ось це маємо взяти собі на озброєння. Бо ми не змінимо старше покоління і навряд чи самі дуже змінимося, але наші діти й онуки мають знати, що ми є частиною природи. І якщо зруйнуємо природу, то знищимо самих себе. Тоді у нас не буде майбутнього. Не тільки в Україні, а взагалі не буде нас, людей, в планетарному масштабі.
– Дуже перегукується з теперішньою рашистською війною, яка по собі залишає лише смерть, випалену землю і знищену екологію…
– Так. І сьогодні перед нами, людьми всього світу, постає неабияка відповідальність. Адже зараз настільки знищується екологія, що надалі будуть війни не за територію чи ще щось, а за воду.
Тому що настільки порушується колообіг в атмосфері… Спалено стільки кисню, викинуто стільки вогню… Можуть бути дуже страшні наслідки. Тому зараз ми і всі, хто хоч щось розуміє в цьому світі, мають бити на сполох, треба надзвичайно голосно кричати про це і не боятися робити зауваження всім причетним.
До речі, до нашого освоєння у Вороновиці селяни все своє сміття виносили на берегові смуги. Так і казали, «несемо в берег». Це тривало доти, доки ми і такі ж організатори зеленого туризму, не розпочали кричати: «Куди ви несете?!?!».
– І що зараз?
– Зараз там, де бази, то дуже чистенько. А там, де їх нема, то й порядку довкола нема. І ще, дивіться, екологія пов’язана в усьому нашому господарюванні. Перше – це яке буде в нас повітря і яка в нас буде вода. Від цього залежить наше життя. Дивіться: на березі річки, в 100-метровій зоні, хтось собі вирішив зорати смугу землі, бо так йому сподобалося. А у нас в 100-метровій зоні піднімається рівень води і весь той ґрунт змиє у воду і відбувається замулення води. Поки ще Дністер глибокий, але ще років зо 30-ть і все, це вже будуть плавні, якщо вчасно не зупинимося. І наступне. У нас в селі мало, дуже мало корів. Може це навіть і добре. Бо як в інших країнах (Нідерландах, Новій Зеландії), де багато корів? У них є ферми, які займаються своєю роботою на професійному рівні. А у нас люди тримають худобу в сараях і звідтіля несеться немилосердний сморід, а мухи та величезні щурі розводять антисанітарію. Так не має бути. Якщо навіть тримаєш біля хати живність, то необхідно забезпечувати ідеальну чистоту. А не так, що проганяють тих корів по проїжджій дорозі, а вони справляють свою нуджу де попало. А якщо якась корова хвора? Виходить, машини то все розбивають, а потім ми тим всім дихаємо і хворіємо. І чомусь ми ніколи не пов’язуємо екологію, стан довкілля із нашими захворюваннями. А даремно…
Цікаво, коли зробила зауваження власниці корів, то вона лише фиркнула: «Це село!». Але я все одно не буду мовчати і не буду бездіяльною. Звісно, ми не розпочинаємо скандали, але маємо з чоловіком додатковий клопіт – прибираємо на проїжджій частині за худобою селян.
– Ось до вас приїздять відпочивальники і ви пояснюєте: органіку сюди складати; скло, папір та пластик – туди. Потім яка подальша доля того сміття, як з ним розбираєтеся?
– Харчові відходи ми віддаємо сусідам, бо в них є кури, або ж кидаємо в компостні ями. Те, що може перегнити – відвозимо на сміттєзвалище, за 3 кілометри від села. А скляні пляшки і пластик беремо з собою, коли їдемо в Кельменці чи Чернівці й залишаємо в спеціальних контейнерах.
– Виходить, несете просвітницьку місію, коли до вас приходять нові відпочивальники, адже навчаєте їх азам сортування сміття?
– Обов’язково про це кажу кожному відвідувачу. І знаєте, так зараз чинять майже всі бази. Я не можу сказати за дві нові, бо не знаю, але ті, що працюють давно, вони солідарні з нами.
– Компост потім використовуєте для підживлення дерев?
– За час своєї діяльності в цьому селі ми жодного граму хімії не дали ні під дерева, ні під городину. Використовуємо тільки землю з компосту. Це, звичайно, найліпше, що може бути. Бо в наш час дуже багато людей і особливо дітей – алергіки. Вони дуже сильно реагують на різні хімічні засоби, якими зазвичай обробляють дерева та городину. І потім батьки не знають, чому діти хворіють, або й самі занедужали. А це якраз і пов’язано з тим, що з’їли оброблене хімією яблуко чи помідор з огірком…
– Коли підживлюєте природним чином, то рослини не хворіють, шкідники не тривожать?
– Рослини в мене не хворіють. Єдине, що в нас не вистачає дощів, завжди сухо. Ну а поливати із загального водопроводу ми не можемо, бо вода тут дуже насичена різними мінеральними солями і вона дуже засолює землю.
Щодо шкідників, то вони скрізь тривожать. Але колись наші батьки не користувалися хімією і одні шкідники поїдали інших. А зараз, коли всю городину хімією обприскують, то все вбивають – і хороших, і поганих.
Особисто я так борюся зі шкідниками: беру більше половини відра попелу (зі спалених фруктових дерев), заливаю доверху кип’ятком й залишаю на ніч настоюватися. Вранці проціджую й беру один літр цієї суміші на відро чистої води й додаю туди склянку розчиненого господарського мила (попередньо мило слід натерти, додати трішки гарячої води, залишити розчинитися і потім добре перемішати). Все, суміш для обробки кущів та дерев готова! Замість попелу можна таким же способом запарювати чистотіл. Як це працює? Господарське мило шкідники не люблять, бо воно – як клей, обліплює всі листочки. А попіл або трава чистотілу здійснюють дезінфекцію. Виходить, можна легко і просто дбати про людей та довкілля, як це робили наші мудрі діди-прадіди.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області