М. Андрюк: Війна завадила остаточно реалізувати реформу децентралізації

Голова Вижницької районної ради Михайло Андрюк

A
A
A

Децентралізація суттєво вплинула на розмірене і звичне життя всієї країни

У Чернівецькій області замість 11 сільських районів сформувалося три. До прикладу, Вижницький район об’єднав 9 територіальних громад, де є два міста, два селища та 87 сіл та хуторів. Населяє район майже 90 тисяч осіб, які мають право на повноцінне медичне обслуговування, освіту, культуру. Люди небезпідставно мріють про пристойні дороги, підвищення добробуту, можливість реалізувати свої знання і таланти.

То чи можуть вони нині скористатися цими конституційними привілеями? Чим живе нині гірський Вижницький район? Ці запитання спонукали нас до розмови із головою Вижницької районної ради Михайлом Андрюком.

Вижницька територіальна громада співпрацює з Програмою DOBRE, яка допомагає справитися із викликами, що приносить децентралізація

Забезпечити переселенців житлом

– Неспровокована війна завдала чимало лиха українському суспільству. Тому ця тема нині є чи не найголовніша. Хоч Вижниччина і далеко від лінії фронту, але, гадаю, мешканці району відчули її на собі, Михайле Івановичу?

– Загалом весь світ відчув на собі наслідки військової агресії російської федерації проти миролюбної України. А ми тим більше. В перші дні війни на двобій із загарбниками виступили тисячі наших земляків, були створені волонтерські осередки. Вагомим викликом для нас став масовий приїзд до наших громад внутрішньо переміщених осіб. Загалом після 24 лютого у район прибуло понад 15 тисяч осіб. Це лише ті, хто офіційно зареєструвався. Однак було чимало таких, які проїздом до країн Євросоюзу, залишалися на Вижниччині на тиждень-другий. Мало це чи багато? Зважте самі. Якщо у нашому районі налічується 90 тисяч осіб, то приїжджі склали чималий відсоток.

– Як вдалося розмістити таку кількість приїжджих?

– Перед нами стояло важливе завдання – забезпечити переселенців житлом. Розміщували внутрішньо переміщених осіб у вільних приміщеннях кожної територіальної громади району. Шукали осиротілі житлові будинки, робили в них косметичні ремонти й заселяли родини переселенців. Поселяли, зокрема, у дитячих дошкільних установах, закладах культури і соціальної інфраструктури. Звісно, при цьому брали на себе відповідальність із забезпечення людей предметами першої необхідності, продуктами харчування. Адже чимало людей, втікаючи від війни, прибули на нове тимчасове місце проживання тільки з документами. В цій непростій ситуації активно попрацювали церковні громади, в кожній дитячій установі працювали кухні, де готували їжу для переселенців.

– Але ж на це потрібні були чималі ресурси. Де брали коши на придбання предметів першої необхідності, продуктів харчування?

– Горяни прийняли переселенців, наче родичів. Певно, не було сім’ї, котра б не долучилася до допомоги вимушеним переселенцям. Ділилися всім чим мали. Однак ще більше допомогли волонтери, зарубіжні доброчинці. Наведу свіжий приклад. Допомогу для людей, які оселилися в громадах Путильщини, нещодавно організували депутати обласної ради Юлія Грицку-Андрієш, Олексій Грушко, Анатолій Іліщук. Майже 400 сімей переселенців отримають місячний запас продуктів. А це крупи, консерви, цукор та олія вітчизняного виробництва та інше. Обранці передали гуманітарну допомогу головам територіальних громад, які відтак доправлять їх адресатам. В населених пунктах Іспас, Слобода-Банилів, Замостя, Карапчів Вижницького району роздали продуктові набори людям, не тільки з числа внутрішньо переміщених осіб, а й місцевим жителям, що перебувають в складних життєвих обставинах. До слова, для внутрішньо переміщених осіб і пільгових категорій населення на території Вижницької громади організували послуги соціальної пральні. Там ці люди можуть випрати, висушити та випрасувати свої речі.

Організували свій фронт – волонтерський

– Справами вже доведено, що без волонтерів переселенцям і нашим військовим було б сутужніше. Як працюють волонтери на Вижниччині, пане Михайле?

– На Вижниччині активно діє громадська організація «Волонтери Вижниці». Основна мета діяльності нашого спільного з ними первантажувального хабу надання допомоги – допомога військовослужбовцям, які захищають країну. Ми неодноразово відвідували земляків, які несуть службу в Житомирській області, доправляли їм продукти харчування тривалого зберігання, засоби особистої гігієни, речі першої необхідності, автомобіль. Це відбувалося завдяки друзям з Голдапського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства Республіки Польща, а особливо Яроміру Краєвському та Роману Єремі, благодійній організації «Український спротив», нашим друзям з Румунії – волонтерам фонду Westfalische Genossenschaft Des Johanniter Ordens та GlobalMedic. Не забуваємо про переселенців та місцевих жителів, які потрапили у складні життєві обставини. Скажімо, завдяки співпраці з Чернівецьким благодійним фондом «Український спротив» отримали партію одягу. Відтак одяг та продуктові набори відправили до Путильської, Конятинської та Усть-Путильської територіальних громад. До Нижньо-Станівецького психоневрологічного будинку інтернату та Банилівської територіальної громади теж відправили продуктові набори та одяг, що надійшов від благодійної організації «Волонтерський щит Буковини».

– В який спосіб вижниччани налагоджують міжнародні зв’язки із зарубіжними партнерами?

– Вони різні – хтось зв’язується з нами, до когось ми їздимо безпосередньо. До прикладу, в січні спільно з депутатом районної ради Олексієм Труфином та генеральним директором Вижницької лікарні Федором Митринюком їздив до міста Легіоново Мазовецького воєводства Республіки Польща, яке є другом та партнером району ще з 2018 року. В доробку нашого партнерства вже реалізовано декілька спільних проєктів. Зокрема, передали для потреб медиків карету швидкої медичної допомоги Mercedes-Benz SPRINTER та два набори дихальних апаратів. А для потреб рятувальників, а саме добровільних пожежних команд сіл Іспас та Мілієве Вижницької міської територіальної громади – уніформу, теплі куртки, взуття та шоломи, а також багатоцільові інструменти. Варто зазначити, що це вже третій спеціалізований автомобіль, який передає влада Легіоново на Вижниччину. Восени для потреб четвертого державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС було передано спеціальний автомобіль «Nissan Terrano», у 2019 році – пожежний автомобіль STAR 266 GBA 4/16 з високою прохідністю, що особливо важливо для гірських населених пунктів.

Запрацювали релоковані підприємства

– Втікаючи від окупації, на Вижниччину перебралося кілька підприємств. Чи запрацювали вони на новому місці й чи пом’якшили таким чином проблему безробіття?   

– Справді, в район перебралося кілька підприємств із Краматорська, Миколаєва, Луганська, Києва, Ірпіню… Для тих, хто мав намір релокуватися, нам вдалося створити належні умови. Таким чином, краматорські підприємці відновили випуск ізоляторів для енергетичної галузі. Приватний бізнес з Київщини запустив швейне виробництво. Одне з миколаївських підприємств налагодило випуск металоконструкцій та їх фарбування. Одне слово, ті підприємці, котрі прагнули працювати, відновили випуск продукції. Вони, до слова, зареєструвалися на Вижниччині, а отже сплачують податки до місцевого бюджету. Щоправда, не значні. Справа в тому, що продуктивно працювати їм не сприяли часті відключення електроенергії. Наприклад, на одному з підприємств, для того щоб розігріти термопласт, потрібно не менше восьми годин безперебійного енергопостачання. Така розкіш діставалася дуже рідко. Будемо сподіватися, що тепер вони почнуть нарощувати обсяги виробництва. Але є питання – мобілізація. Вони мусять всіх працівників ставити на облік, здійснювати бронювання незамінних фахівців.

– І все ж, вони розвантажили ринок праці, пане Михайле?

– Якщо відверто, релоковані підприємства практично не вирішують проблем безробіття на Вижниччині. На жаль, до нас не зайшли такі підприємства, де б необхідно було сотня-три працівників. Адже після укрупнення лісгоспів у районі вивільнилося чимало працівників. І це треба було врахувати. По-друге, під час війни робити такі реформування не доцільно і не на часі. Бо в результаті цього відбувається скорочення робочої сили. Наприклад, якщо в Берегометському лісомисливському господарстві трудилося приблизно 700 працівників, то нині – в межах 600. Така ж ситуація й по Путильському лісгоспу. Тепер створили підприємство ДП «Ліси України». Тут знову з’явилася неабияка небезпека. Бо не виключаю, що на ринок лісу прийдуть люди зі значними капіталами, котрі будуть скуповувати всю спилену деревину, не залишаючи нічого приватним підприємцям – власникам пилорам. Та й конкурувати вони не зможуть. Між тим, приватники давали роботу двом-трьом односельцям, які отримували зарплату, сплачували єдиний податок. Тепер і вони можуть залишитися без роботи. І надходження до бюджету можуть припинитися. Уряд це не врахував. Це прогалина, яку треба терміново виправити. Бо це погрожує загрозливій міграції молодих людей за кордон після завершення війни. А хто ж тоді буде відбудовувати державу? Отож нещодавно відбулося засідання «круглого столу» із суб’єктами підприємницької діяльності, які працюють в деревообробній галузі. Обговорили проблемні питання, які виникають в процесі закупівлі деревини для переробки, та можливість забезпечити виробництва сировиною. Учасники заходу підготували колективне звернення до обласної ради, районної ради та районної військової адміністрації для подальшого розгляду питання та вирішення його по суті.

Анатолій ІСАК

   
Новини Чернівецької області