A
A
A
На полотнах Анатолія Житарюка продовжується українська нація, яка житиме вічно
Нещодавно відомий чернівецький художник Анатолій Житарюк зібрав чимало шанувальників своєї творчості у залі Художнього музею. І цього разу основною темою його персональної виставки – «Про святе і грішне» – є жінки. Але серед них знайшлося місце для квітів, старої церкви у Ворохті, прильоту рашистів, мольфара, овочів і фруктів…
Найбільше відвідувачі оцінили картини, які є центровими в експозиції – автопортрет 2021 року «Думи мої, думи» та «Благовіст» 2020-го. Також замилував глядачів портрет оголеної вагітної, її округлий животик розписаний писанковими орнаментами-оберегами.
– Гадаю, що ця виставка вселить надію в кожного, хто її відвідає. Тому що любов до жінки, до матері – це те, що продовжує нашу націю на віки. І збереже надію, що ми – будемо, – розповідає «Погляду» Анатолій Житарюк.
– Чому важливо творити під час війни?
– Кожна людина прагне долучитися до нашої перемоги тим, що вона вміє, тим, що вона може.
Ось яке завдання було у рашистів? Найперше – денацифікувати. Тобто знищити нас як націю, як народ. А душа нації – це мова і культура. Звичайно, що з мене вояка вже невеликий. Є хлопці молоді, енергійні, сильні. Вони своєю хоробрістю і своїм життям захищають саме це, щоб ми могли тут, в тилу, давати відповідь нашому ворогу, що ми – нація: були, є і будемо. І ми нездоланні, оскільки дух наших предків досі в нас живе, існує і далі існуватиме.
Можливо, кожен скаже, що невчасно. Але я думаю, що саме тепер нам треба підтримувати наш дух, наші сподівання, що все буде Україна і ми переможемо однозначно, інакше не може бути. І кожен докладається тим, що вміє.
– Як довго триватиме виставка?
– До початку квітня.
– Скільки представлено робіт і які написано останнім часом?
– Понад 40. Воєнних, 2022-2023 років – майже половина.
– Про що малюється під час збройної агресії рф проти України?
– Якраз хочеться більше зрозуміти саме про добро і зло. Це зараз викликає яскраві емоції: що є добре, а що – погане, що є чорним, а що – білим… Тут і тепер це все дуже яскраво себе проявило. Що є людяністю, а що – варварством. Що є культурою, а що – безкультур’ям (це ще м’яко сказано), бо коли дивишся, що коять рашисти… І це прочитується в деяких моїх роботах, бо є і на воєнну тематику. Але я не хотів зараз на цьому сильно акцентуватися. У мене є конкретні роботи на воєнну тематику, ними можна було б оформити цілу залу і зараз так роблять багато художників. Але ми і так бачимо по телевізору дуже багато горя та біди. Я хотів посіяти трішечки надії, віри в те, що все буде добре.
– Власне, Жінка – це надія, віра, любов?..
– Це якраз вісь життя, вісь майбутнього. Через жінку проходить. Жінка – це майбутнє. Де вона народжує – продовжується нація, яка не помре.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області