Днями Буковина провела в останню земну дорогу жителя села Задубрівка, вірного сина України Василя Катана, який віддав своє життя за Батьківщину.
ГЕРОЙ загинув за кожного з нас, та не кожен проявив милосердя й людяність. Зачинивши двері церкви, не підтримавши Отче наш українською, не перехрестившись перед Героєм.
А як же українськість, за яку поклав голову Василь???
Полеглого захисника з військовими почестями, молитвою і співом провели в останню путь: від рідної домівки через подвір’я церкви до кладовища. Саме так, бо місця для загиблого невинноубитого Героя не виявилося для відспівування у місцевому храмі, який і досі під окупацією московської церкви і її посіпаки настоятеля Дурова.
Звісно, московитам немає потреби дякувати нашим солдатам за мир і спокій рідних домівок, за можливість спілкувалися рідною мовою, можливість співати українських пісень, бо для московитів-зрадників все це чужі поняття.
Втрата життя тих, кого вони ще донедавна не пускали до церкви, ганьбили і зневажали, не болить їх і не картає. Не пускали живих воїнів тоді і не пускають вже мертвих тепер. Нажаль, ця війна нас нічого не вчить, а якщо вчить, то дуже повільно. Такої науки нам і нашим нащадкам вистачить на століття.
Герою України Василеві Царство Небесне і вічная пам’ять.
Відео: О. Панзига та С. МАсловська