У місті в різні часи використовували гасові ліхтарі, свічки, а згодом облаштували електричне освітлення.
Праворуч – ратуша (споруджена в 1843-1847 роках, архітектор А. Микулич). У центрі – колишній готель “Belle Vue”. Фото 1907 року. Фото з фейсбуку Edward Turkiewicz (Едвард Туркевич)
У Чернівцях вперше згадують про освітлення вулиць у XVIII столітті. Спершу ліхтарі були з воловим жиром, відтак гасові, потім нафтові. Перша міська електростанція запрацювала 1896 року. Тоді плата за електроенергію була досить високою, навіть дорожче, аніж у Відні та Будапешті.
Про ліхтарі з воловим жиром, чому вночі забороняли ходити без ліхтаря та появу першої електростанції, читайте в матеріалі Шпальти.
Перші ліхтарі та нафтове освітлення
Однією з ознак міста здавна було освітлення його вулиць у нічний час.
Перші згадки про стаціонарне освітлення вулиць Чернівців відносяться до 1783-1784 років. На вулицях та стовпах висіли ліхтарі із запаленими гнотами в посудинках з воловим жиром. З початку 1960-х років з’являються нафтові ліхтарі. Про це йдеться у книжці «Чернівці «Історія і сучасність» за редакцією Василя Мефодієвича Ботушанського.
З 1872 по 1884 роки велися перемовини про нафтове освітлення, яке частково запровадили, але основним видом ліхтарів залишалися гасові.
У 1884 році їх висіло на вулицях міста 511. Користування ними обходилися тоді міській казні у 7 тисяч флоринів на рік. А з 1889 року у місті існувало навіть товариство ліхтарників.
Власне, наприкінці 1792 року, у Чернівцях вийшло поліцейське розпорядження, про заборону ходити по місту без ліхтаря. Про це йдеться у книжці «Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення» Р. Ф. Кайндля.
Також у XIX столітті поліціянтам доручили стежити за освітленням. З 1845 року поліція мала пильнувати, чи горять в місті всі ліхтарі та чи добре вони начищені.
На початку 1870 років у Чернівцях запровадили «нафтове освітлення». Вулиці освітлювалися ліхтарями, вони висіли на стовпах.
Про освітлення вулиць ліхтарями згадують у своїй книжці «Чернівці: 1408-1998» історики Олександр Масан та Ігор Чеховський. Там йдеться, що вулицю Львівську (нині Головна, – авт.), за панування на Буковині австрійців впорядкували, а обабіч з’явилися ліхтарі, які щовечора запалював міський ліхтарник.
Найперше ліхтарі з’явилися на вулиці Головній, від вулиці Нікітіна до річки Прут. Відтак на площі Центральній.
Також у 70-х роках ХІХ століття в місті планували запровадити гасове освітлення. Однак справа далі переговорів не зайшла. Вони тривали роками, аж доки 5 лютого 1896 року у Чернівцях з’явилося електричне освітлення.
Перша електростанція
«Оскільки гасові ліхтарі виділяли кіптяву, сморід та були пожежонебезпечними, в магістраті (тоді міська рада, – авт.) обговорювалося питання про електричне освітлення. Тим більше частина підприємців купували вже динамомашини і встановлювали у своїх закладах та установах індивідуальне освітлення. До прикладу, у 1879 році – на лісопильному заводі Шлоссмана та в магазині Самусля Дорпбау», – йдеться у книзі «Чернівці «Історія і сучасність» за редакцією В. М. Ботушанського.
У місцевій пресі тих років з’явилася стаття, що електрика – це благо, проте дуже дороге для Чернівців. Тому використовувати його ще рано. Дискусії про доцільність переходу на електроенергію тривали 10 років. І лише на початку 1894 року магістрат оголосив конкурс на найкращий проєкт електричного освітлення міста, який виграла нюрнберзька фірма «Шуккерт і К». З нею 2 березня 1895 року магістрат уклав угоду про будівництво електростанції, освітлення міста і запровадження в місті електричного трамвая. Роботи оцінювалися у 700 тисяч флоринів. В угоді зазначалося, що електростанція повинна була забезпечити струмом 7 вагонів трамвая та 3,2 тисячі електроламп у місті.
13 серпня 1895 року у присутності депутатів міської ради Чернівців було закладено перший камінь у фундамент електростанції на Альтгассе (нині вулиця Лесі Українки), будівництво якої вів майстер Сальтер.
Для кращої якости робіт фірма доставила з Німеччини у Чернівці інженерів і монтерів.
Електричне освітлення площі Ринок і головних вулиць включили ввечері 27 лютого 1896 року. За всі роботи магістрат заплатив фірмі понад 840 тисяч флоринів. Для експлуатації електростанції й трамваю 31 серпня 1898 року у Чернівцях створено «Акціонерне товариство електростанції і трамвая» на чолі зі службовцем нюрнберзької компанії Францем Решем.
Однак 14 грудня 1895 року під час натягування мідного електропроводу зірвався з верхівки стовпа і покалічився електрослюсар з Нюрнберга Леопольд Гассель. А 12 лютого 1896 року під час випробування електромережі внаслідок короткого замикання обпалило обличчя монтеру Вайру. 2 липня 1896 року зірвався з верхівки стовпа 18-річний монтер Рубін Рехтштоффен. Через день він помер.
За електроосвітлення вулиць, державних, комунальних закладів платили магістрат і держава. За освітлення приватних, корпоративних об’єктів – їх власники на основі угод.
Спершу електроосвітлення провели в центрі міста. Околиці ще довго залишалися без світла.
Плата за електроенергію була досить високою: 9 гелерів за гектоват (у Відні 6 гелерів, у Будапешті – 4), тому у 1907 році у місті нараховувалося лише 2 тисяч користувачів електроенергії.
Поступово електроенергію почали використовувати і для виробничих цілей. Працювала електростанція прибутково: у 1907 році мала 47 тисяч прибутку. Напередодні Першої світової війни виробництво електроенергії досягло до 33 млн кВт у рік, число споживачів зросло до 4164.
1914 року у систему електроосвітлення було включено 46094 лампи, 482 дугові лампи, 171 мотор загальною потужністю 885 к. с., 137 вентиляторів. Планувалося будівництво гідроелектростанції на річці Черемош з передачею в Чернівці 50 млн кВт електроенергії на рік, однак війна перешкодила здійснити цей намір.
Руїни першої електростанції (споруджена в 1896 році). Фото 1917 року. Фото: edwardturj
1920 року завершили відбудову першої міської електростанції, яка зазнала пожежі наприкінці війни, та провели реорганізацію Чернівецького акціонерного товариства електропідприємств. 23 вересня 1920 року товариство було ліквідовано, трамваї й електростанції перейшли у комунальну власність міста.
Історія освітлення вулиць від старожила
Чернівчанин Іван Снігур у книжці “Чернівці і чернівчани” записав історію про освітлення міста вночі нафтовими лампами у старожила міста Петра Сенкевича. Ця робота для чоловіка була дуже відповідальною.
Як розповідає Павло Сенкевич, літніми ночами запалювати ліхтарі було приємною справою, а ось взимку – складно. Адже зими були холодними, снігом замітало вікна та двері доверху. Але особливо прикро було чоловіку, якщо торговці доливали води до нафти. Тоді в морози ліхтарі гаснули. Також він скаржився на «бакерів», яких багато блукало вулицями вночі.
Ліхтарі їм заважали чистити кишені у панів чи п’яничок – при світлі це не дуже з руки. Вони розбивали ліхтарі і вранці уже не було що гасити. Треба було ремонтувати і знову світити.
Пан Петро розповідає, що він був спеціалістом вищого класу з освітлення різними світильниками яких тоді було чимало: нафтові, карбітні, олійні, воскові й гасові.
Гасові ліхтарі в місті використовували недовго, їх незабаром замінили електричними. На початку своєї роботи пан Петро обслуговував сорок нафтових світильників і два карбітні.
«Моя наука починалася в 1873 році при пожежній команді. Мені довелося навчатися усього, що стосується пожежі, як їй запобігти, а коли вже пожежа виникла – гасити».
Лампи у місті тоді одні світилися лише до 10-ї вечора, інші горіли всю ніч.
Одні лампи нафтові – стояли, загаптовані на стовпах, просто навпроти будинку, інші мали настінні ліхтарі, треті вміщувались у штучних заглибинах у стіні над дверима. Освітлювач зі своєю драбинкою обходив і засвічував ліхтарі, а у визначений час знову приходив й гасив.
Лампи були найрізноманітніші: вечірні магазини мали гарні лампи з абажурами з малюнком, на вулиці лампи були без абажурів.
Лампи були різні за розмірами: однолінійна, трилінійна, п’ятилінійна, восьмилінійна, 12-лінійна, 20-лінійна і найбільша – 24-лінійна з великим абажуром. Майже всі виготовлені зі скла, яке випускала Красноїльська фабрика пана Фішера.
Були також нафтові й комбіновані лампи, але їх використовували лише в приміщеннях і великих залах. Зокрема підвісні: на трьох металевих ланцюгах посередині висіла підвісна лампа з великим абажуром зверху. Ланцюги кріпилися до стелі. До каркаса кріпилися підсвічники, в які вкладалися воскові свічки. Коли з’явилося електричне світло, підсвічники переобладнали на електричні та запалювали разом із лампою. Якщо не було електрики, горіла лише нафтова лампа.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media