Святвечір за юліанським календарем
Християни західного обряду і більшості Східних церков відзначають Різдво 25 грудня, цьогоріч більшість українців приєдналися до святкування Різдва за григоріанським календарем. Це пов’язано з використанням церквами двох різних календарів – юліанського та григоріанського. За юліанськи календарем Різдво відзначають у росії, Грузії та Сербії.
Різдво – це день очікування важливої та радісної події – народження Ісуса Христа. 6 січня до самої Святої Вечері віряни дотримуються особливо суворого посту. Святвечір розділяє собою сорокаденний різдвяний або пилипівський піст та період різдвяних свят, що триває 12 днів.
Зі Святвечором пов’язана надзвичайна, чарівна подія – народження Спасителя. Про цю подію християни знають від євангелістів Матвія та Луки.
Народження Христа передбачали за декілька століть давні пророки, а відбулося воно в місті Вифлеєм, куди Діва Марія та її чоловік Йосиф приїхали для участі в перепису населення. Всі будинки Вифлеєму були переповнені приїжджим людом, і подружжя зупинилося на нічліг у хліву, де жили вівці. Там опівночі й народився Ісус. Новонародженого поклали в годівницю для овець – ясла, вимощені сіном.
Першу звістку про народження нового царя отримали від янгола пастухи, що пасли отару неподалік від міста. Вони ж першими й побачили Ісуса та розповіли новину всім зустрічним людям.
Слідом за пастухами до новонародженого прийшли троє вавілонських мудреців, а шлях їм вказала нова зірка, що засяяла на небосхилі. Мудреці принесли в дарунок Ісусу золото, ладан та смирну, вшановуючи таким чином в немовляті царя, Бога та людину.
Звісно, точної дати та години народження Христа не знає ніхто, але християнська церква вважає, що це сталося опівночі 25 грудня. Відповідно, 24 грудня слід святкувати переддень Різдва – Святий Вечір. Чому ж для православних східного обряду Святвечір настає 6 січня?
Юліанський календар, як видно з його назви, запровадив римський імператор Гай Юлій Цезар. Це сталося в 46 році до нашої ери, а до цього римляни користувалися календарем, що спирався на фази Місяця. Новий річний календар, більш точний та вдосконалений, базувався на переміщенні орбіти Сонця відносно Землі та складався з 365 ¼ доби і дванадцяти місяців. На 25 грудня в цьому календарі випадало зимове сонцестояння.
Хоч юліанський календар здобув визнання, він містив суттєву помилку — кожен календарний рік на 11 хвилин 14 секунд перевищував тривалість сонячного року. До того часу, коли люди почали святкувати Різдво Христове, цей календар на кілька днів відставав від сонячного. А вже до середини XVI століття рік мав 10 «зайвих» днів. В результаті святкування Різдва пересувалося з днів зимового сонцевороту все ближче до весни.
Щоб виправити ситуацію, в 1545 році Тридентський Собор запропонував Папі Павлу III змінити календар. Але для втілення в життя цього рішення знадобилося майже 40 років. За правління Папи Григорія XIII астроном Христофор Клавій створив прийнятний план реформування календаря. В 1582 році, після внесення додаткових змін, Григорій XIII затвердив новий календар, що дістав назву «григоріанського». За цим календарем рік став на 10 днів, 11 хвилин та 15 секунд коротшим, ніж був за юліанським.
Попри те, що більшість вчених визнали григоріанський календар правильним, не всі країни сприйняли його, бо вважали загрозою для своїх усталених традицій. Серед таких країн була й Російська імперія, в складі якої перебувала Україна.
В Україні перехід на григоріанський календар відбувся лише у 1918 році за рішенням Центральної Ради. Після окупації України більшовиками також використовувався григоріанський календар. Проте церква не захотіла визнавати нововведення радянської влади і продовжила жити за «старим» юліанським календарем. Тим часом розбіжність в датах зростає, і з XX століття складає 13 днів. Тобто 25 грудня для деяких православних церков настає на 13 днів пізніше – ось і маємо Різдво 7 січня, а Надвечір’я Різдва – 6 січня.
Традиції Святого Вечора в нашого народу складалися з часів хрещення Русі, але вони гармонійно поєднані з давніми слов’янськими, язичницькими звичаями.
Тому Святвечір для українців у великій мірі – це данина давньому культу предків. Наприклад, один з головних атрибутів свята – дідух – дуже давній символ, ще дохристиянський. Є повір’я, що в ньому знаходять притулок душі пращурів, а також духи сімейного вогнища та добрі духи хлібної ниви.
У християнстві ж дідух символізує сніп соломи, яким Йосиф закрив отвір у стіні хліву, де народжувала Марія.
В Україні день 6 січня присвячується Богу, добробуту родини та вшануванню предків.
З появою першої зірки на небі в оселях починається Свята вечеря. Стіл накривають двома скатертинами: одна для живих, друга – для тих родичів, які вже відійшли у вічність.
Цей звичай прийшов з язичницьких часів, коли померлі предки вважалися добрими духами, які при належній до них повазі оберігають своїх нащадків. Для душ померлих також залишають вільне місце за столом.
Під столом або під скатертиною завжди є трохи сіна – як нагадування про місце народження Ісуса Христа. В центрі столу кладуть різдвяний коровай, який має форму, сплетену з трьох кілець. Три кільця символізують Трійцю, а кругла форма хліба означає вічність. Під іконами в домі ставлять дідуха – сніп з пшениці. Поряд з ним голова родини ставить посудину з кутею – найголовнішою стравою Святої вечері.
Після того, як усі приготування завершено, найстарший чоловік в родині починає читати молитву за померлих, до якої приєднуються всі присутні. За нею починається молитва за живих, і після того сім’я починає вечеряти.
- Дванадцять пісних страв на столі – це кутя, борщ, риба, каша, квасоля, гриби, капусняк, вареники, налисники, голубці, пироги та узвар. Алкоголю у Святвечір не вживають.
Вечерю розпочинають неодмінно з куті, а після вечері зі столу її не прибирають – залишають для душ померлих. Також залишають горіти свічку.
В центрі, на півдні та сході України діти в цей вечір зазвичай носять вечерю до родичів – дідусів, бабусь, хрещених. Натомість малеча отримує солодощі та дрібні гроші.
Всі знають, що очікування святкової події буває не менш приємним, ніж саме свято. Тому й день 6 січня наповнений для нас особливим настроєм – передчуттям Різдва.
Святий Вечір – це символ родини, любові та затишку. Він об’єднує близьких людей, збираючи їх разом. У цей день як ніколи приходить усвідомлення того, що, власне, для щастя вже все є – затишна оселя, дружна родина, смачні страви на столі. І найголовніше – любов рідних людей, яку неможливо купити за всі гроші світу. Саме в цей день нам набагато легше пробачити тих, хто нас образив – близьких або чужих.
Від самого ранку 6 січня ми намагаємося вгадати, що отримаємо в подарунок та хвилюємося, чи смачною вдалася святкова вечеря. Але це приємне хвилювання, як і всі інші приготування до цього свята. Радісним і важливим є Святвечір для дітей – крім задоволення від подарунків, вони приєднуються до спільного святкування та вчаться цінувати й поважати свою родину.
Сама суть Святвечора змушує нас стати добрішими та згадати про Бога – навіть тих, хто не часто ходить до церкви. Зазвичай ми просимо в Бога подарунків для себе, але у переддень народження Христа задумуємося над тим, що ми можемо подарувати йому. Найкращими подарунками для Божого Сина у Святвечір стають наші добрі справи, любов та чистота думок.
Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні