Як створити сприятливі психологічні умови для тих, хто повернувся з війни
Не варто очікувати від людини, яка побувала в зоні бойових дій, що вона ділитиметься з вами емоціями чи обговорюватиме пережиті події.
По-перше, вона може цього просто не потребувати.
По-друге, вона може не хотіти обговорювати це саме з вами. Це може відбуватися з різних причин – через недовіру саме до вас, неготовність узагалі торкатися «болючих тем», небажання вносити війну в мирне життя, а також прагнення захистити вас від того, крізь що вона пройшла.
Іноді відкритися комусь чужому легше, ніж близьким.
Досить часто побратими стають ближчими для військовослужбовців, ніж родина. Поставтеся до цього з розумінням. Пройдений важкий шлях було розділено з іншим, вони вижили разом, у них є спільний досвід, історії та жарти. Бойовий товариш може стати тим, із ким пов’язане життя, хто розуміє й підтримує, хто здатний розділити переживання та зрозуміти без слів. Часто така взаємна підтримка дає змогу легше адаптуватися до умов, що змінилися.
Порадійте життю й самі – ваше «кисле» обличчя не підтримає оточуючих. Іноді навпаки – здатне викликати почуття провини через те, що непростий стан людини впливає на інших. Насправді нікому не стане ліпше, якщо вам погано. Не варто зупиняти своє життя заради інших – військові воюють за те, щоб країна жила. Дивно буде також робити вигляд, ніби нічого не сталося, й не обговорювати тему війни. Від цього бойові дії не припиняться. Радше робити щось задля перемоги на своєму місці – те, що приносить користь, дає змогу знаходити сенс і адаптуватися до нових умов.
Фрази, які не мають звучати: «Я тебе розумію», «Ох ти ж бідненький!», «Ти мусиш…», «Ти повинен…», «Усе буде гаразд». Вони не працюють. Ми реально не знаємо, що саме людина пережила, як вона це зробила, що з нею зараз. Ми не можемо пообіцяти, що в світі зникне зло й стане безпечно жити.
Найголовніші фрази в цей момент: «Я поруч», «Ти не сам». І справді – залишатись разом і долати життєві труднощі спільно є надзвичайно цінним під час війни.
Не варто також називати людину «хворою», «нещасною», «такою, що потребує лікування». Ненормальність зараз породжується ситуацією. Всі переживання та реакції є нормальними в ненормальній ситуації війни. Кожен реагуватиме за цих обставин із огляду на наявні цінності, ідеї, знання, ресурси, фізичні й душевні сили. «Нормалізація», розуміння того, що відбувається з людиною, дає змогу зменшити її напругу з цього приводу. Психологи пропонують безліч брошур, буклетів, розповсюджують інформацію через ЗМІ та соціальні мережі саме задля психологічної просвіти населення.
Для кожної людини першочерговим є забезпечення її базових потреб. Потурбуйтеся про це – створіть можливість поїсти, виспатися, помитися. Проте бажання нагодувати чимось смачним не має перетворюватися на насильство. Змушувати щось робити – теж не найкраща ідея. Коли людина переживає сильні емоції, організм витрачає багато енергії, а тому потребує тривалішого відновлення. Якщо в людини з’являються нові здорові звички, їх варто підтримати. Це може стати не лише фізичним, а й психологічним ресурсом.
Війна змінила життя всіх нас, але різною мірою. Нове часто сприймається вороже. Тому перед тим, як щось змінювати, спитайте іншого, чи готовий він до цього. Іноді найбільш ресурсним є щось звичне, те, що було в мирний час, – випити чаю з улюбленої чашки, скрип дверей, знайомі запахи тощо. Тому переставити меблі перед поверненням воїна додому може виявитися не найкращою ідеєю. Йому доведеться адаптуватися ще й до цього. Якщо це можливо – не змінюйте звичних умов побуту. Ритуали, які були до війни, також можна зберігати – це дає відчуття стабільності, контролю над ситуацією.
Практична психологиня,
кандидатка психологічних наук Дарія Отич
Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні