День Незалежності України

Після занепаду Русі та поглинання земель Галицько-Волинської держави Польським королівством та Великим князівством Литовським українці століттями боролись за відродження власної держави.

Численні повстання селян та козаків, а також національно-визвольна війна на чолі з Богданом Хмельницьким – трагічні сторінки нашої історії, які, на жаль, не увінчалися створенням незалежної держави. Сталося так через помилки національних лідерів чи геополітичну реальність тих часів – про це досі точаться суперечки.

Лише на початку XX століття, коли європейські імперії ослабли через революції та світову війну, українці отримали шанс на суверенітет. Проте політичним силам, як, власне, й суспільству, дуже бракувало єдності, а події 1917 року та громадянська війна тільки поглибили цей розкол. Ліберали, монархісти, анархісти, соціал-демократи, більшовики – всі ці сили по-різному розуміли ідею незалежності України.

Зрештою, західні області країни на якийсь час залишилися під владою Польщі, Румунії, Угорщини та Чехії. Українські землі, що раніше перебували в складі Російської імперії, окупували більшовіки, а в грудні 1922-го УРСР увійшла до складу Радянського Союзу. Об’єднання українських територій відбулося в період 1939 – 1945 років, а після передачі Україні півострова Крим вона отримала свою сучасну територію. В складі СРСР Україна мала суто формальний суверенітет, як і інші союзні республіки.

Ситуація почала змінюватися в кінці 1980-х років – радянська імперія занепадала, при цьому руйнація економіки посилювала настрої в союзних республіках на користь встановлення самостійності. 1990 рік виявився переломним – в червні українські парламентарі почали працювати над Декларацією про державний суверенітет, а ухвалили її вже 16 липня.

Восени депутати від опозиції звинуватили уряд в недотриманні Декларації про державний суверенітет та відсутності реформ і почали вимагати змінити голову парламенту, заборонити КПРС в Україні, а також не підписувати майбутній союзний договір з Москвою. Ці умови підтримали молодіжні та студентські організації, і невдовзі акції мирної громадянської непокори переросли в студентську Революцію на граніті.

З 2 по 17 жовтня тривали протести та голодування студентів у Києві. Вони виступали за вибори на багатопартійній основі, повернення українських солдатів на службу до України, націоналізацію майна комуністичної та комсомольської організацій, а також проти підписання Україною нового союзного договору.

Ці події надали нового поштовху патріотично налаштованим силам в парламенті, тож 5 липня 1991 року Верховною Радою було запроваджено посаду Президента УРСР та призначено президентські вибори. Також Президенту й Верховній Раді було надано право зупиняти на своїй території рішення влади СРСР, якщо вони суперечать українській Конституції.

Тим часом, розроблений центром союзний договір суперечив Декларації про державний суверенітет, тому вже було зрозуміло, що Україна його не підпише, а без неї зберегти Радянський Союз неможливо. Водночас у Москві 18 – 21 серпня відбулася спроба змінити владу шляхом перевороту і повернути союзні республіки до попереднього статусу. Цей заколот посилив відцентрові тенденції – люди усвідомили, що перебування в складі СРСР є непередбачуваним та небезпечним.

24 серпня 1991 року на терміновому зібранні українського парламенту виступили Леонід Кравчук, Олександр Мороз та Ігор Юхновський. Було прийнято рішення якнайшвидше утворити Раду оборони та Нацгвардію, визначити статус армії на українській території, деполітизувати правоохоронні органи. Також було необхідно прийняти документ, який би зафіксував незалежний статус України. Увечері того ж дня Акт проголошення незалежності України було ухвалено і з того моменту українська історія відкрила свою нову сторінку.

Проте Леонід Кравчук вважав, що без народного волевиявлення суверенітет нашої країни залишається дуже вразливим, тому став ініціатором Всеукраїнського референдуму. Це голосування відбулося 1 грудня 1991 року, в результаті понад 90% наших співвітчизників висловили згоду з Актом проголошення незалежності України. Після цього наша держава почала отримувати визнання інших країн на офіційному рівні.

Відзначати 24 серпня як загальнодержавний День Незалежності ми почали відтоді, як депутати парламенту в лютому 1992 року встановили святкову дату, ухваливши постанову «Про День Незалежності України».

Основна частина офіційних заходів цього дня проходить в столиці України – керівництво нашої держави, в тому числі й Президент, традиційно приносять квіти до пам’ятників Михайлу Грушевському, Тарасу Шевченку та іншим відомим людям, які багато зробили для уславлення та здобуття української державності.

Офіційні паради останнім часом не проводяться, проте щорічно проходить Марш захисників, а в Софійському соборі відбувається святковий молебень за Україну. Також склався звичай в цей день вручати державні нагороди військовослужбовцям, науковцям та діячам мистецтва.

Подібні заходи 24 серпня відбуваються на місцевому рівні в усіх куточках країни, а після офіційної частини розпочинаються концерти, видовищні шоу, ярмарки, спортивні змагання. Музеї й бібліотеки долучаються до свята, влаштовуючи тематичні експозиції та виставки, присвячені історії української державності. До події приурочуються також музичні фестивалі, флешмоби, виставки народної творчості, конкурси вишиванок, різноманітні майстер-класи для дітей та дорослих.

Українці зазвичай проводять ранок Дня Незалежності на урочистих заходах, вдень приділяють увагу розважальній та інформаційній програмі свята, а вечір присвячують концерту улюблених виконавців або веселій дружній компанії.

Для більшості людей слово «незалежність» асоціюється з поняттями свободи, розвитку та справедливості. А для держави незалежність – це можливість самостійно визначати, якою має бути її внутрішня та зовнішня політика. Звісно, незалежність не захищає країну від втрат і помилок, але це наша власна відповідальність і неоціненний досвід, без якого неможливий рух уперед.

Через 31 рік вже не може бути дискусій про те, що отримала Україна від здобуття незалежності. Всі переваги важко перерахувати – від визнання нашої країни в міжнародному колі до права самостійно визначати структуру й чисельність своєї армії, обирати вектор розвитку, вільно говорити рідною мовою. Крім того, саме після проголошення незалежності відбулися ті зміни, які дозволяють Україні входити до числа демократичних держав.

Звісно, День Незалежності є святом гордості за свою країну. Попри всі труднощі, нам є чим пишатися – українськими воїнами, які захищають нашу Батьківщину, вільними виборами, свободою у вираженні своїх політичних переконань. Головне – пам’ятати, що суверенітет України тримається на її громадянах, яким не все одно, якою буде доля наступних поколінь, адже тільки небайдужі й вільні люди можуть змінювати на краще свою країну.

Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні